І. Становище французької армії після Першої світової війни
Французька армія, вишколена та загартована Першою світовою війною, вважалася однією із найкращих, найбоєздатніших в Європі у повоєнний період. Упротягом 1920-х рр. військові інвестиції не припинялися, і армія створила сучасний і потужний флот, який швидко став четвертим за потужністю у світі. Однак, починаючи з 1930-х рр., перевагам Франції судилося змінитися. Внутрішні проблеми, з якими вона зіткнулася в цьому десятилітті, вплинули на її міжнародний вплив, а також на армію [1].
Франція почала значне скорочення своїх військових ресурсів, брала участь у політиці роззброєння під час Женевської конференції. Так, впродовж 1931-1935 рр. армійський бюджет скоротився на 32%. Інша частина цього бюджету була в основному спрямована на будівництво лінії Мажино, роботи над якою почалися в 1929 р. [2]
Падіння бюджету також частково пояснюється глобальною економічною кризою, яка не оминула Францію. Таким чином, усі наступні уряди використовували «скарбницю» армії, щоб заповнити певні «фінансові діри» Республіки.
Є ще один факт, який потенційно може пояснити різке скорочення видань на армію. 31 березня 1928 р. новий закон уже суттєво змінив французьке військове знаряддя. Строк обов’язкової військової служби було скорочено з двох років до одного року. Очевидно, що кількість солдатів різко скорочуєтьсяі це призводить до багатьох інших проблем.
Через скорочення терміну обов’язкової військової служби полки ніколи не досягають «оперативної» стадії – французька армія вже не має достатньо підрозділів, щоб покрити всю свою територію в потенційний воєнний час. Нарешті, і це, мабуть, найбільш негативний наслідок для країни з точки зору зовнішньої політики, Франція більше не в змозі здійснити найменший наступ [3].
Поряд із цим, потрібно враховувати домінування пацифістських настроїв серед французів, які після тривалої війни прагнули жити в мирі та забути кровопролитні часи. Згідно з урахуванням настроїв у суспільстві та державними заходами армія більше не була пріоритетом [4].

ІІ. Пасивні форми ведення війни
Переможці Великої війни хотіли кодифікувати рецепти своєї перемоги, чим було «задушено» французьку воєнно-теоретичну думку впродовж 1920-х рр. [5]
Насправді, після жорстокої Першої світової війни пацифістська хвиля поширилася по всій Європі і Франція не була винятком. Бути пацифістом не означало бути переможеним – це було, швидше, протистояння тотальній війні як засобу існування держави. Ми також знаходимо цю пацифістську ідеологію в асоціаціях ветеранів, головній політичній силі міжвоєнного періоду.
Проте деякі політики надто захопилися цією ідеологією. Тому ми знаходимо її в центрі військово-політичних дебатів. Наприклад, унікальна ідея захисту території оборонними (лінія Мажино) і ненаступальними засобами походить прямо з пацифістської думки. Тоді виникає єдине бажання захиститися – відповісти на агресію, не використовуючи її у відповідь. 14 січня 1930 р. військовий міністр Андре Мажино сказав про свою оборонну роботу: «Бетон у цьому відношенні кращий і коштує дешевше, ніж грудна клітка» [6].
Згадана система укріплень, лінія Мажино, є найбільш яскравим прикладом підтримки пасивного спротиву. Ця система є спадком Першої світової війни. Поодинці Франція не може забезпечити захист своєї території, і проєкт Андре Мажино цілком виправданий. Розвиток проєкту здійснювався через страх і запобігання новому нападу Німеччини. Його конструкція, складна і гігантська, була піддана численним модифікаціям, і роботи затягувалися, часто через брак ресурсів.
«Фортеця» складається з розривної оборонної системи, бетонних укріплень, а також перешкод, таких як колючий дріт, протитанкові рови чи навіть зони затоплення.
У 1927 р. Франція пообіцяла більше ніколи не оголошувати «війну жодному народу», але, незважаючи на це, вона «вирішила, твердо вирішила зберегти свої кордони недоторканими». У результаті Генеральний штаб, наявними в його розпорядженні засобами, переходить до суто оборонної, статичної та вичікувальної стратегії.
Між 1931 і 1939 рр. було розроблено кілька планів – усі вони були навколо лінії Мажино, яка давала притулок від 200 000 до 220 000 солдатів, а загальна місія залишається наступною: спочатку забезпечити початкову оборону, протидіяти спробам захоплення німецькими військами, захистити життєво важливі центри на Сході Франції та дати час для мобілізації армії на кордонах.
Таким чином, головна мета французької армії мала б полягати в тому, аби змусити ворога брати участь у тривалій і виснажливій війні, а в той час дати французькій армії час набрати силу і розпочати контрнаступ разом зі своїми союзниками [7].
Воєнна теорія Франції недооцінювала значення танків, яке ми ще розглянемо в контексті активного спротиву. У пріоритеті були сухопутні війська та піхота. Також недооцінено було авіацію – їй відводилось завдання ведення повітряної розвідки та прикриття військ і тилів від ударів противника. Проведенню повітряних операцій із метою зпотужних авіаційних ударів по військах і тилах противника приділялося другорядне значення [8].
Політична, економічна та дипломатична кризи заблокували очікуваний масовий розвиток механізованої армії. Французька армія мала оснащення, але недостатньо потужне, а пасивна стратегія у воєнно-теоретичній думці, зосереджена на обороні, була непригідною перед майбутньою війною.

ІІІ. Теорія активного спротиву
На противагу пасивним формам ведення війни у воєнно-теоретичній думці Франції, хоч і не переважала, але знайшла відображення теорія активного спротиву. Безперечно, її головним представником є Шарль де Голль, однак, вважаємо, за необідне згадати особу, яка повпливала на ідеї майбутнього генерала.

Йдеться про іншого французького військового – Жана Батіста Естьєна, якого називають «Père des Chars», тобто «батьком танків». А оскільки прихильники пасивної війни відкидали передову важливість танків, зосередимось на військово-теоретичній думці їхніх суперників по стосунку до цих броньованих машин.
Будучи ще полковником, Жан Батіст Естьєн у 1915 р. був присутній на випробуваннях англійського артилерійського гусеничного трактора-тягача «Холт», запропонував ідею створення сухопутного броненосця  – гусеничної броньованої машини, озброєної гарматою та кулеметами. Більшість генералів його не зрозуміли, але полковнику вдалося зацікавити цією ідеєю головнокомандувача французькою армією генерала Жоффра, якого поінформували про відповідні експерименти англійців. У грудні 1915 р. полковник отримав дозвіл викласти свої ідеї інженерам заводу «Шнейдер» у Крезо. Там і народився перший французький танк, названий «Шнейдер».
Командир штурмової артилерії генерал Естьєнн вимагав створення простого, легкого, надійного малого танка, виробництво якого не потребувало би великих затрат. Такий танк мав би наступати попереду піхоти, як це робилив давніх війнах пращники чи легкі піхотинці застрільники. Такі танки могли надавати безпосередню вогневу підтримку піхоті і розвивати успіх, діючи самостійно. Пропозиції Естьєнна були не тільки прогресивними, але сильно відрізнялися від того, що робили, наприклад, англійці. Тому у генерала з’явилося багато противників, але він вмів добиватися свого. Зокрема, було видано замовлення на 1000 двомісних легких танків „Рено” (FT-17), Ця машина виявилася кращою конструкцією Першої світової війни, яку пізніше активно копіювали американці, італійці і радянські конструктори [9].
Поки був живим генерал Естьєн, розробка теорії застосування танків продовжувалася. Досвід війни узагальнено у Тимчасовій настанові щодо тактики великих з’єднань від 6 жовтня 1921 р. і в Тимчасовій настанові щодо бойового застосування танків від 24 січня 1929 р. У цих настановах танки розглядалися як засіб, призначений або для супроводу піхоти і спільних з нею дій (легкі танки), або для того, щоб розчищати шлях піхоті і легким танкам, знешкоджуючи важливі опорні пункти противника (важкі танки). І перші, й останні передбачалося застосовувати на широкому фронті, щоб уникнути великих втрат від вогню артилерії, ешелонуючи бойовий порядок з метою глибокого вклинювання в оборону противника. Свої погляди використання танків не тільки для супроводу піхоти, але й для вирішення задач стратегічного порядку генерал виклав у записці від 25 травня 1919 р. У 1921 р. на лекції, прочитаній у Брюсселі, він змалював таку картину танкового наступу: «Спочатку йдуть танки прориву масою 50 або навіть 100 т; вони рухаються напролом під покровом ночі, густого туману чи димової завіси, змітаючи всі перешкоди на своєму шляху. За ними слідом, використовуючи розчищену дорогу, йде піхота на броньованих автомашинах і артилерія супроводу. Перші лінії траншей захопленого зненацька противника швидко долаються, і на сцену виходять швидкохідні танки; вони довершують перемогу, як це давніше робила кавалерія. Тоді ж потужна артилерія на залізничному обладнанні, вогонь якої коригується з повітря, використовує свою далекобійність, щоб бити ворога у глибині його оборони. Противник, якого переслідують танками, не може привести себе до ладу, він зазнає поразки, як у битві під Каннами чи Ієною» [10].
Полковник Шарль де Голль підтримував та розширював ідеї Естьєна. Він пильно стежив за подіями, усвідомлюючи їхню небезпеку для Франції та світу. Наприкінці 1930-х років теорія танкової війни цілковито заполонила думки де Голля. З песимізмом він споглядав введення німецьких військ до Рейнської демілітаризованої зони, без будь-якого супротиву з боку Франції, згодом рішення Мюнхенської конференції про поділ Чехословаччини за участю французького прем’єра Е. Даладьє. Військовий вважав реальним факт війни і високо оцінював спроможності Німеччини, часто зауважуваючи, що «ворог вміє вести війну» [11]. Усе це підтверджувало нагальність необхідної тотальної реорганізації державної політики щодо забезпечення оборони Франції [12].
Ще в 1934 р. полковник Шарль де Голль, розвиваючи стратегічну концепцію генерала Естьєна, видав книгу під назвою «До професійної армії», в якій виклав свою точку зору на професійну армію в зв’язку з механізацією. Доповнюючи свої погляди в статті «Як створити професійну армію» та в записці від 26 січня 1940 р., де Голль підкреслив, що така машина як танк, з властивою їй потужністю, рухливістю та чудовим броньовим захистом, є, насамперед, інструментом маневру. Бронетанкові війська, при підтримці потужної авіації, мають ту перевагу, що можуть зосереджуватися, діяти та просуватися в надзвичайно короткий час. Прорив укріплених позицій відбувається зненацька, темпи та результати його як у тактичному, так і в стратегічному відношенні не можливо порівняти з повільними операціями, що здійснюються при підтримці лише однієї артилерії. Але найважливіше те, що це давало змогу створити великі бронетанкові та механізовані з’єднання, які володіють всіма засобами для самостійного здійснення стрімкого, гнучкого та вирішального маневру.
Полковник де Голль вважав, що зосередження танкових дивізій має відбуватися вночі, а атака на світанку – під прикриттям вогню артилерії та стрілецької зброї. Бойовий порядок танків він пропонував розгортати в три ешелони (попереду легкі машини, далі – середні та тяжкі танки і резервний ешелон, необхідний для заміни частин та ведення додаткової розвідки) [13].
Артилерія створює вогневі обриси ділянки, зайнятої противником; танки, що лишаються на місці, маскуються димовою завісою. Головні частини бойового ешелону пригнічують опір противника лише в окремих опорних пунктах з метою прокласти собі дорогу і якомога швидше податися до кінцевого рубежу, підтримуючи частини, а потім і піхотинці завершують дію танків. Стрільці рухаються безпосередньо за танками на гусеничних машинах, або пішим порядком. Вони займають завойовану територію та відразу готують її до захисту, аби у потребі підтримати з цих позицій танки, особливо на той випадок, коли противник зможе підтягнути свої танкові частини та організувати контратаки. Керування боєм планували здійснювати по радіо.
Крім того, на думку де Голля, танки мають великий резерв ходу і здатні завдавати раптові удари. Цим бронетанкові війська подібні до бомбардувальної авіації, що дієбезпосередньо над полем бою, здійснює нальоти на промислові об’єкти, а також водночас подібні і до розвідувальної авіації, яка виявляє противника на значній відстані від лінії фронту чи вказує цілі на полі бою і повідомляє про розміщення частин своїх військ. Дії танків на землі мали органічно доповнювати дії авіації в повітрі; взаємодіючи таким чином, танки і авіація мали прискорити темп наступу [14].
Попри те, що правильність теорій Ш. де Голля довела Друга світова війна, французький генералітет вважав його ледь не футуристом. На практиці розвиток бронетанкових військ Франції відставав. Генеральний штаб більше надій і ресурсів віддавав знаменитій лінії Мажино. Крім того, французькі політики все ще сподівалися на мирне вирішення протистояння з Німеччиною. Тільки у 1936 р. вступ німців до Рейнської області та відновлення в Німеччині дворічної військової служби призвели до того, що було прийнято програму озброєння, яка передбачала створення танкового супроводу, поза тим, вони практично не відіграли істотної ролі під час кампанії 1940 р. [15]

Отже, у воєнно-теоретичній думці Франції міжвоєнного періоду домінувала позиція пасивного ведення майбутньої війни. Її перевага відзначена повоєнним духом часу, коли в країні поширеними були пацифістські настрої серед населення, уряду та горстки військових. Серед останніх ініціатор проєкту лінії укріплень Андре Мажино. Створена система підкреслювала вибір оборонного захисного спротиву французів. Прихильники пасивних форм недооцінювали участь танків та авіації у веденні війні на відміну від представників активного спротиву генералів Жана Батіста Естьєна та Шарля де Голля. Теорії останніх нівелювалися, але знайшли виправдання з початком Другої світової війни.

Покликання:

1. “La dissuasion avant l’ère nucléaire : l’exemple de l’armée française des années 1930 face à l’Allemagne nazie 1,” доступ отримано 16 травня 2024, https://larevuedhistoiremilitaire.fr/2018/08/15/la-dissuasion-avant-lere-nucleaire-lexemple-de-larmee-francaise-des-annees-1930-face-a-lallemagne-nazie/.
2. “L’armée française des années 1930 à 1940,” доступ отримано 15 травня 2024, https://fortitude-ww2.fr/armee-francaise-1930-1940.                                                                     3. Там само.
4. “La dissuasion avant l’ère nucléaire : l’exemple de l’armée française des années 1930 face à l’Allemagne nazie 1”.
5. “L’évolution de la doctrine,” доступ отримано 16 травня 2024, https://www.cairn.info/revue-defense-nationale-2015-3-page-113.htm.
6. “La dissuasion avant l’ère nucléaire : l’exemple de l’armée française des années 1930 face à l’Allemagne nazie 1”.
7. “L’armée française des années 1930 à 1940”.
8. Володимир Рєзнік, Теоретичні погляди на застосування авіації та їх реалізація під час Другої світової війни, Військово-історичний меридіан 26 (2019): 90.
9. Олександр Юрчук, “Створення і розвиток танкових військ та їх участь у бойових діях в Першій та на початку Другої світової воєн”: дис. … канд. іст. наук : 20.02.22, Національний університет “Львівська політехніка”, (Львів: 2011), 94-95.
10. Там само, 96.
11. “La pensée stratégique du général de Gaulle. Entretien avec Hervé Gaymard,” доступ отримано 15 травня 2024, https://www.revueconflits.com/la-pensee-strategique-du-general-de-gaulle-entretien-avec-herve-gaymard/.

12. Оксана Черевко, Шарль де Голль – солдат двох світових воєн, Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки 23 (2014): 41.
13. Юрчук, “Створення і розвиток танкових військ та їх участь у бойових діях в Першій та на початку Другої світової воєн”, 99-100.
14. Там само, 101-102.
15. Там само, 105.