Із найдавніших часів правителі намагалися увіковічнити себе та зберегти пам’ять про свої діяння шляхом спорудження величезних монументальних об’єктів. Зробити це повною мірою вдавалося, звичайно, не усім, однак чимало з них таки змогли обезсмертити своє ім’я масштабними архітектурними проектами. Певна річ, найшвидше на думку спадають давньоєгипетські фараони, величні усипальниці яких впродовж більш ніж чотирьох з половиною тисяч років вражають людство своїми розмірами та масштабами. Разом з цим, в іншій частині земної кулі знаходиться пам’ятка, що не поступається, а то й перевершує славнозвісні єгипетські піраміди. Мова йде про гробницю першого імператора Китаю – Цінь Ши Хуан-ді.

Історія її відкриття та дослідження доводить, що в археології ще далеко не все виявлено та досліджено. Річ у тім, що дану гробницю (точніше цілий поховальний комплекс) було виявлено лише у 1974 р. і за п’ятдесят років досліджень ми знаємо про неї набагато менше, аніж нам хотілося б.

Перш ніж перейти до питань, що стосуються безпосередньо самої пам’ятки, варто детальніше розповісти про її будівничого. Імператор Цінь Ши Хуан-ді (259-210 рр. до н.е.)  – одна з найвідоміших та найколоритніших постатей в історії Стародавнього Китаю та історії стародавнього світу загалом. Його амбіції не знали меж, а вчинки та діяльність були настільки суперечливими, що досі викликають дискусії. Будучи ваном (правителем) царства Цінь – одного із семи царств на теренах Китаю, які постійно воювали між собою – він силою зброї підкорив інші царства та у 221 р. до н.е. створив єдину імперію. Його зусилля були спрямовані на зміцнення єдності країни, терени якої протягом тривалого часу були розділеними міжусобними війнами, наслідком чого стали уніфікація грошової системи та системи мір і ваги, адміністративна та податкова реформи, а також стандартизація ієрогліфічного письма, з метою стирання відмінностей між населенням колишніх незалежних царств.

Однак, окрім цього, в імператора було багато амбітних планів, котрі включали у себе реалізацію масштабних архітектурних проєктів. Частина з них мала практичне значення, як-от будівництво Великої Китайської стіни для захисту від нападів кочових племен (за правління Цінь Ши Хуан-ді, однак, було збудовано лише частину укріплень, надалі кожна нова імператорська династія розширювала їх та добудовувала нові), а також спорудження судноплавного каналу Лінцюй, аби поєднати водними шляхами території Південного Китаю. Натомість, інші проєкти відображали особисті честолюбні бажання імператора. Це особливо видно на прикладах будівництва величезного палацового комплексу у м. Саньян (сучасний Сіань у провінції Шеньсі), а також спорудження неподалік імператорської гробниці, яка за своїми масштабами перевершувала будь-які інші поховальні споруди у світі.

Опис того, що ми зараз знаємо як мавзолей Цінь Ши Хуан-ді, зберігся у праці “Історичні записи” відомого китайського історика та літописця епохи династії Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.) Сима Цяня (145-86 рр. до н.е.), який описав поховальний комплекс імператора наступним чином: “Цінь Ши Хуан-ді, прийшовши до влади, одразу почав пробивати гору Лішань і влаштовувати у ній склеп. Він послав туди більш ніж сім тисяч робітників. Вони заглибилися до третіх вод, залили стіни бронзою та спустили вниз саркофаг. Склеп наповнили привезеними туди копіями палаців, фігурами чиновників, рідкісними речами та надзвичайними цінностями. Майстрам наказали зробити луки-самостріли, щоб, встановлені там, вони стріляли у кожного, хто спробує прорити хід та пробратися до усипальниці. З ртуті зробили великі та малі річки і моря… На стелі зобразили картину неба, на підлозі – контури землі.” [6, с. 89].

Згадки про гробницю першого китайського імператора присутні також в інших пізніших історичних творах китайських авторів. Варто, однак, зазначити, що у традиційній китайській історіографії сформувалося дуже негативне ставлення до Цінь Ши Хуан-ді, що було зумовлено неймовірною жорстокістю правителя. Імператор швидко та без жалю розправлявся з будь-якою опозицією, особливо складні часи настали для різних філософських шкіл, представники яких виступали за збереження старих порядків. Репресії Цінь Ши Хуан-ді проти освічених інтелектуалів пізніше дістали образну назву “спалення книг та поховання книжників живцем”. Незважаючи на це, усі китайські історіографи визнавали, що жодного іншого імператора Піднебесної не ховали з такою розкішшю, як Цінь Ши Хуан-ді.

Достеменно невідомо, чи були спроби різного роду грабіжників за останні дві тисячі років проникнути у мавзолей, який, без сумніву, мав би неабияк приваблювати їх своїми багатствами. Сима Цянь повідомляє, що у  206 р. до н.е. один із воєначальників, що повстали проти династії Цінь, на ім’я Сан Юй наказав розкопати та розграбувати гробницю. “Історичні записи” розповідають, що 300 тис. воїнів протягом 30 днів вивозили звідти різноманітні цінності, а після цього усі наземні споруди були спалені та знищені. Сучасні дослідники, щоправда, досить скептично ставляться до цієї версії та вважають, що Сан Юй навряд чи зумів дістатися до самого поховання, оскільки різного роду пастки (луки-самостріли та моря із ртуті), якими, як вважається, була обладнана гробниця, мали б відлякувати від цього наміру навіть найбільш зухвалих грабіжників. Попри те, що пізніші джерела повідомляють про ще два пограбування могили Цінь Ши Хуан-ді у III та IX ст., ми, на жаль, не знаємо, чи мали місце реальні спроби проникнути у мавзолей.

Початки становлення наукової археології у Китаї відносяться до  кін. ХІХ – поч. ХХ ст. У той час, однак, не проводилося жодних повноцінних досліджень гробниці Цінь Ши Хуан-ді, що пояснюється складною внутрішньополітичною ситуацією у тодішньому Китаї. Місцезнаходження поховання, втім, було уже давно відоме, оскільки його чітко окреслив ще Сима Цянь у ІІ ст. до н.е. Попри відсутність археологічних розкопок, час від часу місцеві жителі віднаходили в землі деякі речі, котрі, як вважалося, мали відношення до поховання першого імператора. Так, у 1932, 1948 та 1964 рр. на околицях гори Лішань було знайдено кілька маленьких керамічних статуеток.

Справжня археологічна сенсація, яка відкрила мавзолей Цінь Ши Хуан-ді усьому світові, відбулася у березні 1974 р. Кілька селян, що викопували колодязь на відстані близько 1,5 км на схід від гори Лішань, неочікувано наштовхнулися на дивовижні статуї – під землею вони виявили фігури із глини, що зображали стародавніх воїнів. Самі фігури були виконані у людський зріст та в деталях передавали обличчя, зачіски та одяг далекої епохи. Того ж року місцевими археологами була організована експедиція, яка зайнялася науковими дослідженнями. Майже одразу було визначено, що знайдені статуї відносяться до періоду правління династії Цінь (221-206 рр. до н.е.), відповідно, їх одразу пов’язали із похованням першого китайського імператора. Пізніше, за допомогою шурфів дослідники визначили загальну площу об’єкта, після чого у західній частині розкопали площу 960 кв. м., де знайшли близько 500 керамічних фігур воїнів та 24 статуї коней, а також більше 7 тис. інших артефактів.

Подальші дослідження супроводжувалися ще більшими успіхами. За період розкопок 1976-1979 рр. кількість виявлених глиняних фігур сягнула 4 тис., при чому були знайдені не лише статуї воїнів, але й фігури коней, кілька бронзових колісниць, а також величезна кількість справжньої зброї – списів, мечів, сокир, арбалетів та стріл. Цікаво, що металева зброя збереглася у чудовому стані завдяки обробці хромом. У Європі технологію хромування було відкрито лише у ХХ ст., в той час як у Китаї вона була відома за дві тисячі років до цього.

Розкопки 1980-1990-х рр. дозволили дослідникам скласти остаточний план поховального комплексу, площа якого перевищує 50 кв. км. Його ядром є рукотворний пагорб, відомий як гора Лішань. Саме під ним, очевидно, знаходиться сам мавзолей. Увесь комплекс у давнину був оточений подвійною стіною та ділився на зовнішнє та внутрішнє “міста”. Внутрішнє “місто”, у свою чергу, поділяється на північний та південний райони, основним з яких є південний, де розташований могильний пагорб, з трьох сторін якого виявили залишки поминального палацу з бронзовими колісницями, та ями-сховища. Північний район розділений на східну частину, із супровідними похованнями, та західну, де знайдені рештки ще одного палацу. За межами стін, на схід від комплексу, розташовані склепи із глиняними фігурами воїнів.

Виявлення “теракотової армії” Цінь Ши Хуан-ді стало справжнім переворотом у археології. Резонанс, який спричинила ця знахідка, пояснюється кількома причинами. Перш за все, про її існування навіть у Китаї не мали ані найменшого уявлення, оскільки жодне історичне джерело, у тому числі й “Історичні записи” Сима Цяня, не згадувало про “глиняне військо” імператора жодним словом. По-друге, в інших частинах світу ніколи не було виявлено нічого подібного, “теракотова армія” – це унікальна пам’ятка, яку окремі дослідники часто схильні називати “восьмим чудом світу”. На сьогодні знайдено більше  7 тис. глиняних фігур, що розміщені в 11 паралельних підземних коридорах, розділених стінами з утоптаної землі. Усі вони виконані в натуральну величину (зріст воїна 1,78 – 1,87 м.) та вишикувані правильними рядами: колони піхоти та стрільців чергуються з колонами воїнів на бойових колісницях, запряжених чотирма кіньми. При цьому, серед статуй немає двох однакових, кожній фігурі притаманні унікальні риси, дослідники стверджують, що за обличчям можна навіть визначити їх етнічне походження. Вони є справжнім витвором мистецтва, оскільки виконувалися індивідуально, вручну та з використанням різних методик. Після надання необхідної форми статуї обпалювали та покривали спеціальною органічною глазур’ю, поверх якої наносили фарбу. Те ж саме можна сказати й про фігури коней, які виконані особливо реалістично: вуха насторожені, ніздрі тріпочуть, гриви підняті догори. Масштаби робіт вражають і це вкотре підкреслює та доводить унікальність пам’ятки. Не варто й говорити про те, що “теракотова армія” є неймовірно цінним джерелом до вивчення військової справи у Китаї ІІІ ст. до н.е.

Цікаво, що у кількох коридорах було знайдено сліди давньої пожежі, а багато фігур були розбиті. Крім того, чисельність знайденої зброї (усі теракотові воїни були озброєні справжньою зброєю) є відносно невеликою, порівняно із кількістю статуй. Усе це говорить про те, у давні часи таки мало місце пограбування склепу із “глиняним військом”, що частково підтверджує повідомлення Сима Цяня. Відповідно, солдати Сан Юя, скоріш зі все,  справді проникли у підземні коридори із фігурами воїнів, винесли звідти більшу частину зброї, знищили чимало статуй та влаштували пожежу.

За п’ятдесят років досліджень, детально вивчено, однак, лише менше половини глиняних фігур “теракотової армії”. Більше того, усі археологічні дослідження та розкопки ведуться винятково на околицях гори Лішань, а сам мавзолей Цінь Ши Хуан-ді досі залишається недоторканим і ми знаємо про нього не більше, аніж про нього знав Сима Цянь. Чому ж науковці обмежуються вивченням лише “теракотової армії” та навколишніх об’єктів, а не роблять спроб проникнути безпосередньо у сам мавзолей, який мав би цікавити їх набагато більше?

Насправді намагання розпочати дослідницьку роботу у самій гробниці мали місце. На поч. 1990-х рр. місцева влада намагалася домогтися відповідного дозволу в уряду країни, однак отримала відмову. З цього часу минуло більше тридцяти років, однак справа майже не зрушилася з місця. За офіційною версією, археологи не поспішають розкопувати могильний пагорб через побоювання пошкодити або навіть знищити саме поховання. Ряд китайських вчених вважає, що археологічна наука ще не досягла такої досконалості, аби при розкопках такої великої пам’ятки була збережена її конструкція, а також все те, що знаходиться всередині. Частина правди у цьому, безсумнівно, є, оскільки науковцям невідоме точне розташування та план складових частин склепу, відповідно, дослідження слід проводити надзвичайно обережно.

Разом з тим, можливо, не менш важливу роль у затягуванні вивчення мавзолею відіграє страх того, що може виявитися всередині. Як не дивно, частина дослідників серйозно ставиться до слів Сима Цяня щодо різноманітних пасток, які захищають гробницю від непроханих гостей. При цьому, якщо повідомлення про луки-самостріли ще може викликати певний скептицизм, то, на думку багатьох вчених, є чималі підстави остерігатися морів та річок із ртуті. Річ у тім що на початку 2000-х рр. було проведено хімічний аналіз ґрунту навколо гори Лішань, який показав у ньому аномально високий рівень концентрації ртуті, що, таким чином, служить підтвердженням розповіді Сима Цяня.

Ці фактори, відповідно, розділили дослідників гробниці Цінь Ши Хуан-ді на дві групи: прихильників негайних археологічних розкопок та їх противників. Перші виступають за те, аби, незважаючи на можливі небезпеки, таки проникнути у мавзолей, оскільки відкриття безпосередньо поховання першого імператора Китаю може затьмарити собою навіть відкриття гробниці фараона Тутанхамона. Вони апелюють також до вигод, які це може принести (мова йде, насамперед, про стрімке збільшення притоку туристів), а також намагаються пояснити свій намір банальною необхідністю, мовляв, рано чи пізно у гробницю можуть  проникнути непрофесійні археологи, що загрожує пошкодженнями, а, можливо, й пограбуванням пам’ятки. Їхні опоненти, натомість, категорично з цим не погоджуються. Звичайно, вони визнають, що дослідження мавзолею проводити потрібно, але у жодному разі не можна намагатися робити це методами археологічних розкопок. Аргументи цієї групи вчених, загалом, зводяться до двох тез, згаданих вище, тобто до обмежених можливостей археології та ймовірних небезпек, які можуть підстерігати дослідників всередині гробниці.

Сьогодні вивчення мавзолею Цінь Ши Хуан-ді проводиться у вигляді компромісного варіанту і відбувається за допомогою геофізичних методів. Так, сейсморозвідка виявила наявність під горою Лішань численних пустот, які підтверджують те, що там справді знаходиться гробниця. Далі справа поки що не йде, оскільки влада КНР, повністю підтримує помірковане крило науковців та не дає дозволу на проведення археологічних розкопок поховального пагорбу.

Незважаючи на це, подальші дослідження гробниці першого китайського імператора мають неабиякі перспективи. Незалежно від того, яким способом вони будуть реалізовані, нові відкриття матимуть неабияку цінність, оскільки мавзолей Цінь Ши Хуан-ді залишається однією з останніх великих таємниць археології. Звичайно, беручи до уваги особливості китайської влади, багато що залежатиме від її сприяння, відповідно, поки що дослідникам та усім, хто цікавиться історією Стародавнього Китаю, залишається лише гадати, що ховають у собі надра гори Лішань, та терпеливо чекати і сподіватися, що відкриття найвідомішої усипальниці у світі відбудеться, можливо, у недалекому майбутньому.

Список використаних джерел та літератури

1. Вэньмин Т. “Тайны терракотовой армии” в Диалог языков и культур: сборник материалов I Международной конференции студенческих чтений. Минск: БГМУ, 2018, 206–208.
2. Коваль А. Всемирная история: Древний Китай. Харьков: КСД, 2021.
3. Комиссаров С. и Хачатурян О. “Мавзолей Цинь Шихуанди в традиционной китайской историографии”. Вестник Новосибирского государственного университета. Серия: История, филология 9 (2010): 51–55.
4. Комиссаров С. “Новый сезон раскопок терракотовой армии Цинь Шихуанди.” Общество и государство в Китае. Серия: История и археология 3 (2011): 60–63.
5. Соловьев А. и Комиссаров С. “Терракотовый воин: образ или персона?”.  Вестник Новосибирского государственного университета. Серия: История, филология 4 (2021): 9–22.
6. Сыма Цянь. Исторические записки. Т. 2, пер. с кит. Р.В Вяткина и В.С. Таскина. Москва: Издательство восточной литературы, 1975.
7. Фицджералд Ч. История Китая, пер. с англ. Л.А. Калашниковой. Москва: Центрполиграф, 2004.
8. Хачатурян О. “Мавзолей Цинь Шихуанди как актуальная проблема китаеведения.” Вестник Новосибирского государственного университета. Серия: История, филология 4 (2009): 39–45.