Бакуфу, як і все японське суспільство, побачило ефективність європейських армій та флотів в Опіумних війнах в Китаї, з котрих «південні варвари» вийшли переможцями.  Тому було б помилково вважати, що в період Бакумацу, який був відзначений численними всередині Японії кризами, бакуфу не намагалося провести модернізацію наявних збройних сил. Японський уряд усвідомлює, що для захисту землі та національних інтересів необхідно провести модернізацію армії.

Перші “вестернізовані” підрозділи (де 1 – кадет” Такашіми Шухана, 1841; 2 – курсант академії Кабушо, 1856; 3 -вояк посольської варти, 1866)

Попри політику самоізоляції шьоґунат Токугава був знайомий з європейською військовою доктриною. Єдиним зв’язком із Західним світом були голландські купці у містах Хірадо та Нагасаці, які навчали японців західним наукам – ранґаку. Хоча перед голландцями першими прибули португальці, які і познайомили японців із вогнепальною зброєю і поділилися досягненнями європейців у сфері навігації, проте треба віддати належне голландцям, бо вони поділилися здосвідом виготовлення гармат.  І саме останні, що прибули пізніше за португальців, стали головними європейськими партнерами японців і навіть мали свої факторії [1]. Тому і не дивно, що саме в кінці епохи Едо Такашіма Шухан звернувся до голландців у Нагасаці, аби ознайомитися з сучасною військовою наукою. Батько Шухана був непростим чиновником, а представником інтересів шьогунату у голландській факторії, тобто вже змалку майбутній чиновник мав можливість спілкуватися з “південними варварами”. У 1808 р. відбувся «інцидент в Нагасаці», коли 38-ми гарматний фрегат «Фаетон» британського королівського флоту увійшов у затоку в Нагасаці і через відмову японців надати припаси обстріляв берегові укріплення. Бакуфу не винесло важливих уроків з інциденту і не вклало великих зусиль у покращення берегової охорони. Шьогун навіть видав указ у 1825 р., що забороняв під загрозою смерті приставати до японських берегів іноземним кораблям. Але було декілька японських діячів, які усвідомлювали всю небезпеку їхнього становища –  відсталу країну почали турбувати з півночі росіяни, з півдня припливали французи та британці, а із заходу американські китобої полювали біля японських берегів. Тому Такашіма Шухан вирішив скористатися своєю посадою, яку перейняв від батька, і ознайомитися зі європейським військовим мистецтвом.

Познайомившись з відставним полковником Яном Вільямом де Старлером він зумів налагодити зв’язки з торговцями і скоро зумів закупити:

 – 200мм мортиру;

– 16-фунтову гаубицю;

– дві 3-х фунтові польові гармати;

– 135 піхотних мушкетів;

– 2 єгерських штуцера;

– 2 пістолі;

– 9 книг із військової справи (посібники щодо застосування піхоти, кавалерії, артилерії, зведення фортифікацій і так далі).

Перший “вестернізований” підрозділ був сформований Такашімою Шухан у 1840 р. Це були дві піхотні роти та артилерійська батарея чисельністю 300 чоловік. Цей підрозділ навчали голландці у Нагасаці, тому навчання проводилось нідерландською і озброєння було закуплено у них відповідно. Через рік, у червні 1841 р., Такашіма із 125 “кадетами” прибув до столиці за велінням бакуфу, аби продемонструвати свої війська. Спершу вони викликали захоплення і було вирішено закупити у голландців вогнепальне озброєння та створити військову школу. Але реакційні сили у 1842 р. взяли гору, тому ініціатива Такашіми з модернізації армії була згорнута та його самого ув’язнили на чотири роки. 

Уніформа армії бакуфу на початку 1860-х рр.

Але після згаданих у минулому розділі подій, як прибуття Метью Перрі, Канаґавський договір і тому подібних, бакуфу схиляється все ж до модернізації армії. Постало гостро питання з вибором моделі для модернізації, було вирішено взяти за основу голландську модель. Звільнили Такашіма Шухан і призначили головним інструктором армії шьоґунату. За сприянням бакуфу та голландців у 1855 р. Такашіма Шухан заснував військово-морське училище в Нагасаці, і того ж року була відкрита академія Кабушо [2].

Академія Кабушо стала місцем для виготовлення майбутніх кадрів армії шьоґунату. Курсантів мали навчати як голландські інструктори, так і відомі військові мислителі Японії того часу: Такахасі Дейшу, Іба Гунбей, Шунзі Момої, Такашіма Шунен та інші. В академії було дві гармати та три гаубиці різного калібру, також було сформовано батальйон з восьми взводів на голландський манер [3]. Крім опанування західного стилю ведення бою, курсанти вивчали і традиційні бойові мистецтва: кенджюцу (володіння мечем), содзюцу (володіння списом), кюдзюцу (стрільба з лука), джіу-джитсу, ходзюцу (стрільба з мушкета). Їхній режим дня був такий же важкий, як і покладена на них місія – реформувати застарілу армію і врятувати шьоґунат від “південних варварів”. Чимало випускників академії доблесно віддадуть свій обов’язок останньому шьоґону у Війні Босін [4].

Курсанти академії Кабушо, 1856 р.

Але на цьому перші реформи і припинилися. Економічна криза 1850-х рр., викликана накладеними невигідними торгівельними угодами, не дозволяла надати ресурси для військової реформи, до того ж у цей період бакуфу робило ставку на укріплення берегових укріплень і закупівлю сучасних воєнних кораблів. Тому лише у 1862-1863-х рр. бакуфу взялося за армію і програму для проведення реформ написали випускники академії Кабушо. Спершу у 1862 р. уряд шьоґуна перейшов на європейську військову систему: поділ військ на піхоту, кавалерію, артилерію; організація військ у взводи, роти, батальйони і так далі; введення європейських звань. Було утворено сампейтай – корпус модернізованих військ шьоґуна чисельністю 15 тис. чоловік,  з котрих 1406 були офіцерами, які мали пройти підготовку в містах Нагасака та Кабушо під наглядом голландців, при ста гарматах. Піхотні батальйони чисельністю 600 чоловік складалися з п’яти рот по 120 чоловік, кожна з яких мала три взводи по 40 чоловік, що складалися з чотирьох ескадронів по 10 чоловік. 12 кавалерійських ескадронів налічували приблизно по 100 чоловік, а 50 артилерійських батарей – по 50 чоловік. Як бачимо, японці на початках модернізації власного війська тяжіли до голландців, які фактично протягом всього періоду ізоляції були єдиними європейцями в Японії і, тому, єдиними постачальниками вогнепальної зброї.  На початках цей «модернізований корпус» мав укомплектовуватися виключно самураями: на половину з багатших сейші (які імовірніше, мали бути кавалеристами та офіцерами), і на іншу половину з бідних кайші. Але сампейтай ніколи не досягав потрібного числа, навіть коли до нього включали переформовані підрозділи палацової чи міської охорони чи здійснювали призов селян: на початок 1867 р. в 7 батальйонах налічувалося лише 5 900 піхотинців, чисельність яких варіювалася від 600 до 1 000 солдатів. Також перешкодою для сампейтай стали самураї-феодали, на яких шьоґун поклав обов’язки із закупівлі зброї, постачанням рису та надсиланням юнаків для навчання на офіцерські посади. Важливою була проблема зі зброєю, бакуфу навіть призупиняло виплату платні самураям, які і надалі користувалися традиційною зброєю і відмовлялися переходити на вогнепальну. Але навіть наявні сили сампейтай не виявили достатню боєздатність у другій каральній експедиції на Тьосю-хан у 1864 р., де перемога була здобута за підтримки флотів Великобританії та Франції.

Отже, самурайський уряд взявся за модернізацію наявних збройних сил, аби не повторити долі Китаю. Можна помітити спершу сильні консервативні настрої, як у випадку з Такашімою Шухан. Але після підписання Канаґавського договору, який зробив фактично з Японії колонію великих держав Заходу. Тому було звільнено Такашіму Шухана і назначено його головним інструктором армії, наслідком діяльності стало створення першої військової академії в Японії. Перші серйозні кроки були зроблені у 1860-х рр., коли бакуфу зумів оговтатися від економічних проблем і зміг повернутися до питань армії. Було утворено сампейтай, який проте виявився малочисельним, погано навченим і спорядженим. Тож скоро бакуфу буде змушене звернутися до європейських держав, аби ті посприяли модернізації армії.

Покликання:

1. Seiho Arima, “The Western Influence on Japanese Military Science, Shipbuilding, and Navigation”,  353-356.
2. Esposito Gabriele. Japanese Armies 1868–1877. The Boshin War and Satsuma Rebellion, p. 18-19
3. Seiho Arima, “The Western Influence on Japanese Military Science, Shipbuilding, and Navigation”,  371-372.
4. Rita Nakanishi. Japanese Military Uniforms 1841-1929, Žirovnická: Egmont Childrens Books, 2001. 92