Прим. авт.: перед вами – доповнена ілюстраціями версія матеріалу, опублікованого у збірнику тез доповідей 77-ї Міжнародної наукової конференції “Каразінські читання (історичні науки)” 26 квітня цього року. Принагідно, висловлюю подяку за можливість розміщення матеріалу у ньому. З повною версією матеріалу можна ознайомитись за покликом.

Проблематика співіснування політичних утворень Центрально-Східної Європи кінця VI ст. залишається нерозкритою донині. Етнічна, соціальна та політична неоднорідність регіону сприяла перетворенню окреслених терен у фронтир, розташований поміж представниками «цивілізації» – Римської Імперії, Держави Меровінгів, герцогствами лангобардів, та «периферії», представленої етнічними конгломератами слов’ян та номадів. Примат над останньою групою політій належав додержавному об’єднанню азійських номадів, Аварському каганату.

Специфіка зовнішньополітичних контактів поміж Королівством франків та Каганатом у ранньому Середньовіччі стала темою напрацювань В. Поля, Ф. Курти, Г. Лабуди та С. Лебека. На особливості взаємовідносин франків та аварів на початку 90-х років VI ст. проливають світло повідомлення IV книги «Історії лангобардів» Павла Диякона. Матеріал діяча Каролінзького відродження доповнює інформація IV книги «Історії франків» Григорія Турського та ІІІ книги «Історії» Феофілакта Сімокатти.

Початки дипломатії кочовиків щодо франків стосуються періоду 60-х років VI ст. Після серії набігів, у 567 аварський каган Баян І (562–602) уклав із монархом франкського королівства Австразія Сигібертом І (561–575)  союз, відповідно якому, кочовикам передбачались субсидії з боку франків. Ця домовленість сприяла генезі сировинної бази аварів задля майбутньої війни з Імперією.

Інформація про номадів зникає у франкських та лангобардських хроністів до початку 90-х років VI ст. Винятком є повідомлення Павла Диякона, датовані проміжком 591–593 рр. До цього часу, кочовики стали домінуючою силою на західному березі Дунаю, інкорпорувавши до своєї політії близько 578 р. склавинів. Головним супротивником Баяна у цей період залишалась Римська імперія. У 589 р., у ході виправи корпусу під очоленням magister militum Пріска, аварам та склавинам було завдано низки поразок на території діоцезу Фракія.

Водночас, загроза для аварів постає на заході. Близько 591 р. король Австразії Хільдеберт ІІ (570–596) надає титул герцога Баварії представнику династії Агілульфінгів Тассілону І (591–610). За повідомленням Павла, Тассілон «…одразу ж ринувся зі своїм військом у провінцію склавинів, і, здобувши перемогу, повернувся…». Ідеї походу сприяв затяжний конфлікт номадів з Імперією та можливе бажання Тассілона вислужитись перед патроном.

Дії герцога аварські нобілі розцінили як початок війни. Перехід ініціативи у війні до кочовиків намітився у ході другого походу баварців на склавинів. У ході нападу, контратаки баварцям завдали номади, що в зрештою призвело до винищення нападників. За 593 р. Павло інформує щодо походу кочовиків «…з Паннонії до Тюрингії», де авари «запекло воювали [з франками]». Не раніше 595 р. номади здійснюють набіг до Австразії та Бургундії.

Похід 595 р. став заключним у контексті франко-аварського протистояння. Із пропозицією миру до кагана звернулась королева Брунгільда, яка протягом 595–599 рр. була регентом при малолітніх королях Теодеберті ІІ (595–612) та Теодеріку ІІ (595–613). Мир 595 р. поміж франками та аварами Павло характеризує як «взяття гуннами грошей із франків», не уточнюючи конкретні постулати домовленості поміж сторонами.

Таким чином, з огляду на відсутність свідчень щодо бойових дій поміж франками та аварами у 90-і роки VI ст. у інших латиномовних хроністів, повідомлення Павла Диякона мають особливе значення у контексті історії нестабільних взаємовідносин Держави франків та Каганату. Незважаючи на вторинний характер «Історії лангобардів» щодо описуваних подій, на автентичність повідомлень IV книги «Історії…» вказує цитування у тексті листа Григорія Турського до короля лангобардів Агілульфа (590–616). Поза тим, факт війни аварів із франками впродовж 591–595 рр., співпадаючи у часі (не без обумовлень) із бойовими діями номадів із Константинополем на Балканах, пояснює успіхи римлян у війні з кочовиками.