Залежно від культури та часу парні поховання зустрічаються часто або ж навпаки, дуже рідко. В археології їх прийнято поділяти на збережені, порушені, коли частина скелетів пошкоджена, інгумаційно-кремаційні, коли один із небіжчиків кремований і його залишки зсипали на скелет, та перезахоронені. Якщо люди поховані разом, в один час, зазвичай це вказує на близький зв’язок цих людей. Найчастіше зустрічаються поховання матері з дитиною чи чоловіка з дружиною.

Протягом останніх кількох десятиліть відкрився новий погляд на деякі пам’ятки, завдяки технічному прогресу та його більшій доступності, археологи дізнаються те, що може кардинально змінити уявлення про поховання. У цій роботі розглядатимуться кілька різних парних поховань, які з тої чи іншої причини є унікальними, й дослідження про яких є ще доволі свіжими.

Петриківські закохані

Мабуть, одне з найвідоміших нам парних поховань, знайдене поблизу села Петриків, Тернопільської області. Воно датується ще бронзовою добою, близько 3 тис. років тому та належить до Висоцької культури.

У світі поховання чоловіка та жінки разом – не рідкість, але зазвичай їх тіла просто кладуть поруч. Саме в положенні тіла полягає унікальність знахідки, оскільки чоловік та жінка лежать, міцно обійнявшись. Як вважають дослідники, жінка випила отруту та обійняла вже нещодавно померлого чоловіка, оскільки після смерті її не могли вкласти в таку позу, й на тілі не знайшли ушкоджень, отриманих ще при житті. І такі поховання для Висоцької культури часте явище, археологи знаходять пари в позах, які неможливо надати людині після смерті, таких знахідок вже понад 60, зі слів дослідника Миколи Бандрівського.

Виявлення статі було здійснено за порівнянням розміру черепів та кісток тазу. Аналіз лобкового сімфізу жіночого тазу свідчить, що вона була середніх років під час смерті. Ця частина чоловічого кістяка була пошкоджена, тому аналіз не проводився. Оскільки частина жіночого тазу під грунтом, чи вона народжувала з’ясувати не вдалось. Зріст жінки був в діапазоні 149-154 см, а чоловіка 167-182 см, виходячи з замірів їх стегнових, малогомілкових, плечових та променевих кісток. Зношеність зубів свідчить про вік смерті близько 32-36 років. Обидва черепи мають європеоїдні риси, з довгим пласким обличчям. Причину смерті не можна виявити за даними кісток.

Генетичний аналіз кістяків поховання проводили в Університеті Ґранд Валлей, штат Мічиган, США. Аналізу підлягала мітохондріальна ДНК, яка передається по материнській лінії, завдяки ній можна прослідкувати географічне переселення предків особини, порівнюючи з чисельними зразками по всьому світу. Мітохондріальна ДНК жіночого кістяка, виділена з кістки ребра, належить до групи Н – підгрупи Н1. Група Н є найпоширенішою серед мешканців Європи, а Н1 найпоширенішою підгрупою, найбільша концентрація підгрупи у Південно-Західній Європі, особливо в Іспанії та Італії. Також є поширеною у Карпатському регіоні східної Європи, зокрема у гуцулів. Із чоловічого ребра, виділити мітохондріальну ДНК не вдалось.

Притаманною для дохристиянських вірувань вважається віра в безсмертну душу та сприйняття смерті, не як трагічної події, а як дверей в інший світ. Земне життя для них було підготовкою та випробуванням перед світом загробним. І на відміну вже від християнських догм, самогубство не вважалось страшним гріхом, що підкріплює версію, що жінка пішла з життя сама.

Фото з розкопок та художня реконструкція

Цікавим є те, що кістки вирішили не діставати з землі, шліфувати та складати назад, як це роблять зазвичай, а лишили їх такими, як вони є. Поховання вирізали монолітом, перемістили у саркофаг та експонують у Львівському музеї історії релігії в первісному вигляді.

Фото з Львівського музею релігії

Шаманка з дитиною

У 1934 році під час будівництва у Бад-Дюрренберзі, Німеччина, було виявлено поховання часів мезоліту, близько 7000-6800 рр. до н. е. В могилі була жінка в незвичній сидячій позі з немовлям. Примітним також є велика кількість артефактів у похованні, оскільки подібні могили того періоду зазвичай не мали жодного інвентарю, а якщо й мали, то кілька шматків кременю. З пози та кількості речей припустили, що жінка була шаманкою, а дитина на руках – її син чи дочка.

На жаль, точного розташування предметів не було ніяк задокументовано, за винятком сокири. Не зробили жодних фото чи замальовок. Подальші дослідження продовжились аж у 2024, оскільки під час підготовки до Державної садової виставки, розкопки поновили та виявили нову інформацію про точне місце поховання, розміщення та розташування тіла, а також нові артефакти.

Поховання посипане червоною охрою, що видно, і на кістяку, і на деяких речах. Серед них було знайдено роги козулі, понад 40 зубів, серед яких 6 зубів кабана, 33 пробиті зуби тура та бізона, 16 різців та два ікла благородного оленя, частину стопи (плюсни) благородного оленя та козулі, плечова кістка журавля, що використовувалася як контейнер для крем’яних артефактів, фрагменти панцира прудової черепахи, кістки бобра, половинки щелеп козулі. Серед кам’яних речей: плоска сокира, плоска й трикутна кам’яна галька. І це лише частина. Усе поховання має форму прямокутної “коробки”, сплетеної ніби тин з матеріалу, схожого на лозу, покрита глиною та закрита дерев’яною кришкою.

Дірчасті та неперфоровані зуби тура/бізона, благородного оленя та кабана, а також роги козулі

Подальший аналіз ДНК визначив, що скелет належить жінці, що померла у віці 30-40 років та мала зріст близько 155 см. Вона не мала розвинених м’язів, притаманних мисливцям-збирачам. Також дослідники помітили аномалію біля великого отвору, де хребет переходить у череп, один хребець звужений, і на ньому лишився відбиток аномально сформованої кровоносної судини, другий шийний хребець був дивної форми з виступаючою кістковою дужкою, що могло привести до закупорки кровоносних судин мозку. Ці аномалії не загрожували б її життю, але могли призвести до мимовільних рухів очей. Ймовірно, ці мимовільні рухи посилювали її сприйняття у суспільстві як шаманки.

Аналіз генетичного походження показав, що жінка належала до західних (європейських) мисливців-збирачів, генетичної групи, що виникла у Південній та Південно-Східній Європі під час епіпалеоліту. Дослідили також її фенотип, ймовірно, вона мала відносно темну шкіру, блакитні очі та пряме, темне волосся.

Про немовля було відомо дуже мало, і спочатку його вважали просто дитиною шаманки. Однак нові розкопки допомогли виявити ще останки та провести додаткові аналізи. Дитина виявилась хлопчиком, і він не був її сином. Дослідження показало, що вони родичі 4-5 ступеня, якщо йти за прямим родством, жінка мала б бути прапрабабусею хлопчика, але шляхом простої математики, цей варіант відкидається, бо вона занадто молода. Найімовірніше, жінка приходиться йому двоюрідною тіткою.

Дане поховання яскравий приклад того, чому треба повторно досліджувати пам’ятки, оскільки через певний проміжок часу з новими технологіями та свіжим поглядом можна дізнатись значно більше про пам’ятку.

Експозиція розкопок 1934 року в Державному музеї доісторичної землі Саксонія-Ангальт

Пара з конем

У 2004 р. під час розкопок цвинтаря з похованнями римської доби, де знаходилось місто Овілава, що було розташоване у південно-західній частині Норика, сучасна Австрія, знайшли комбіноване поховання. Спочатку виявили могилу з двома дорослими людськими тілами, похованими на глибині 80-100 см нижче рівня римської ходьби, трохи пізніше під ними було знайдено ще частину скелету коня. Цікаво, що рука особи 1 лежала навколо плеча особи 2.

Художня реконструкція комбінованого поховання двох людей і коня, що ілюструє, як тіла могли бути спочатку розміщені на туші до того, як могильну яму було засипано

У  2019 р. інгумації було передано до кафедри еволюційної антропології Віденського університету, де їх почали досліджувати. Загалом було проведено такі дослідження: морфологічна оцінка статі, оцінка віку на момент смерті, показник змін від верхової їзди, аналіз адДНК, зооаохеологічний аналіз та радіовуглецеве датування.

Спочатку дослідники вважали, що мають справу з похованням чоловіка та жінки, оскільки особа 1 трохи більша за особу 2. Виходячи з глибини могили та орієнтації із заходу на схід, поховання класифікували як баварське та датували 6-7 ст. н. е. Хоча таке тлумачення суперечить наявності золотих підвісок та їх можливому датуванню другою половиною 2 ст. н. е., але їх вирішили інтерпретувати як “старі вироби”.

У особи 1 гарно збереглись фрагменти черепа та скелету. Із ступеню стертості зубів зробили висновок, що людина померла у 20-25 років. Після дослідження морфологічних характеристик тазу та нижньої щелепи, все ж дійшли до висновку, що скелет належить жінці. Зріст вона мала близько 160 см. У дівчини була прихована розщелина хребта. Яскравих показників верхової їзди не знайдено, як і вказівок на причину смерті.

У особи 2 череп зберігся значно гірше, але скелет майже не пошкоджений. Характеристики тазу та загальні пропорції скелету вказують на жіночу стать. Стертість зубів, поверхонь суглобів, а також структура тазу свідчить про вік близько 40-60 років. Зріст вона мала близько 157 см. Знайшли виразні ознаки верхової їзди. Причини смерті не виявлені.

Радіовуглецевий аналіз показав, що з вірогідністю 95,4% жінки померли в проміжку між 69-226 рр. н. е. А поховання коня з вірогідністю 93,7% датується 154-364 рр. н. е. Так, як їх вважають частиною одного поховання, результат звели до середнього проміжку 154-226 років, що спростовує перше датування 6-7 століттям.

Врешті-решт, генетичний аналіз підтвердив, що обидві особи – жіночої статі, а аналіз споріднення показав, що вони родичі 1-го ступеня споріднення, тобто вони є одна одній, або сестрами, або матір’ю та дочкою. Останнє, зважаючи на різницю у віці, є більш вірогідним. Мітохондріальна ДНК вказує на групу 12а в обох, притаманну угорським скіфам та шотландцям пізньої бронзової доби.

Частина останків коня теж гарно збереглась, що примітно, кінь, ніби спирався головою об край ями. В ямі не знайшли ніякого спорядження для коня. На момент смерті коню було 8-9 років. Він був типового розміру, стать встановити не можливо, ніяких травм не знайдено.

Найвірогіднішою причиною смерті дослідники вважають інфекційну хворобу. Поза, в якій вони поховані натякає на близький соціальний та емоційний зв’язок, а також виражає захист, оскільки позиція дочки, схожа на те, ніби вона захищає матір.

Для Австрії ця знахідка є першим парним похованням родичів 1-го ступеня римської доби. В археологічному контексті такі знахідки рідкісні, тому пряме порівняння з іншими римськими сімейними похованнями є складним, особливо враховуючи поширеність кремації. В інших західних провінціях Римської імперії членів сім’ї зазвичай ховали окремо, окреслюючи територію як частину сімейної могили. Звісно, вийнятки були завжди.

Графічна візуалізація могили 12 (ID 17) – а: подвійне поховання; b і c: розташування в межах кладовища; г: дві підвіски, знайдені як поховання; e: фотозйомка двох осіб; f: фото коня.

Список використаної літератури

1. М. С. Бандрівський. Висоцька культура Енциклопедія Сучасної України [Текст] / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Шевченка, Координац. бюро Енциклопедії Сучас. України НАН України. – Київ : Поліграфкнига, 2001
2. С. А. Скорий. Висоцька культура; Енциклопедія сучасної України / Редкол.: В. А.Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.– К.: В-во “Наукова думка”, 2003. 513 – 688 с.
3. Бандрівський М., Могильник в Петрикові біля Тернополя в контексті поховального обряду висоцької культури. Л., 2002.
4. ARCHAEOLOGY WORLD TEAM, A rare scythian husband and wife pair burial from around 1,000 bc such a beautiful eternal embrance. Archeology world. 2020.
5. Orschiedt, J., Dietl, H. und Siegl, A. The Shaman and the Infant: The Mesolithic Double Burial from Bad Dürrenberg, Germany. Kinship, Sex, and Biological Relatedness. 2022. vom. 6. bis 8. 125–136.
6. D. Hagmann, B. Ankerl, N. Kirchengast, O. Cheronet, M. Greisinger, R. Miglbauer, S. Kirchengast Double feature: First genetic evidence of a mother-daughter double burial in Roman period Austria. Journal of Archaeological Science: Reports. 2024. vol. 55