З ХVII ст. у хроніках з’являється оповідь про посольство папи римського Інокентія ІІІ до Романа Мстиславовича із пропозицією корони короля Русі (Rex Ruthenorum)  в обмін на прийняття католицизму. Ця легенда звучить так: «…Папа, почувши, що Роман побідив Угрів і Ляхів і всю Русь під себе привів, прислав до нього свого посла – намовляти його на свою латинську віру, обіцяючи йому городи і королем зробити на Русі. Роман сперечався з ним «од письма», але вони без сорому наставали з ласкавими словами. Одного разу, як той посол говорив Романові, який то Папа сильний і може його зробити багатим, сильним і славним мечом Петровим. Роман, витягнувши меча свого, сказав послові: «Чи такий Петрів меч у Папи? Коли має такий, може городи роздавати! А я поки свій маю при бокові, не хочу купувати чимось іншим, тільки кров’ю, так, як і батьки, і діди наші розмножували Руську землю!». Але багато хто підкреслює, що ця легенда є сильно переповненою та обробленою відповідно до подій початку XVII-XVIII ст., та відсилає, швидше, до контексту того часу, а не правління Романа Мстиславовича, тому треба відділити міф від правди.

Перші відомості про це посольство можна зустріти в праці московського історика Васілія Татіщева в його праці “Истории Росийской” за 1204 р. Цю історію Татіщев взяв з копії Радзивілівського (Кенігсберського) літопису, який до 1758 року зберігався в столиці Пруссії. У такій же версії вона з’являється в Карамзіна, одного з основних імперських істориків. Цей міф підхопили й наступні генерації російських істориків, які його тиражували як противагу Данилу Романовичу, який загравав з католиками. У популярну культуру цей міф був принесений поетом графом Толстим у його поемі “Роман Галіцкій” та картині художника Неврева.

Ще в ХІХ ст. було підкреслено штучність даного історичного факту. Михайло Грушевський у своїй праці “Історія Руси-України” у Том ІІІ сторінка 11 згадує про цю подію, де вказує, що бачить накладання “уніонних пересправ”. Сам Грушевський зазначає, що важко визначити точний характер відносин між Іннокентієм ІІІ та Романом Мстислаовичем. При цьому він підкреслює важливість відокремлення події XIII та релігійно-політичних бачень XVII ст. Микола Котляр вказує, що згаданий Татищевем уривок походить з сучасного галицько-волинському князю джерела. З сучасних дослідників Олексій Толочко ставить під сумнів достовірність даної події загалом, та вважає, що вона є вставкою Татищева.

Отже, загальноприйнятої позиції по цій події немає, окрім факту, що інформацію піддали обробці в період XVII – XVIII ст. Для того, аби реконструювати міф, слід оцінити основних суб’єктів події та геополітичну позицію в середньовічній Європі початку ХІІІ ст. Станом на 1204 р. (ця дата фігурує  в повідомленні Татіщева) Роман Мстиславович є наймогутнішим князем на Русі. Він володіє зразу трьома князівствами: Волинським, Київським та Галицьким. Як засвідчує Леонтій Войтович, друга дружина Романа Мстиславовича була візантійська принцеса Єфросинія-Анна. Шлюб з дочкою Ісаака ІІ Ангела споріднив Романа з Філіпом Швабським, сином самого Фрідріха І Барбароси. Дружиною Філіпа була сестра Єфросинії Ірина. При цьому сам правитель Русі був родичем династії П’ястів через свою матір Агнешку. Сам Роман не був упередженим до католиків. У нас зберегся запис від з бенедиктинців з  монастиря св. Петра в Ерфурт, де йшлося про пожертву. Можливо, були й інші пожертви, але нам про них мало відомо.

Іншим суб’єктом є папа Іннокентій ІІІ, який, за свідченнями сучасників, був противником Філіпа Швабського. Також він щедро наділяв королівським титулами колишніх православних монархів, як це було в Болгарії, де було укладено церковну унію. Це було викликано знищенням Візантійської імперії в результаті IV хрестового походу.

Упустімо факт посольства і розглянемо події, які відбулися в 1204-1205 рр. Отже, князь Роман Мстиславович відправився в похід до Саксонії, як вказує французьке джерело “Хроніка” монаха Альбріка. При цьому Роман Мстиславович починає конфлікт зі своїми союзниками та двоюрідними братами Конрадом та Лешком Білим. Польські джереда зображають це як своєрідну вимогу до братів, аби ті віддали Люблінську землю. Але ця версія мало узгоджується з політикою та відносинами середньовічних монархів, що підкреслив у своїй статті Леонтій Войтович. До того ж можна вважати, що напад був здійснений із метою укладення договору про ненапад під час відсутності Романа на Русі. При цьому загибель князя за однією версією сталася в результаті засідки під час проведення переговорів або в результаті бою розвідувальних підрозділів біля переправи на Віслі. Отже, конфлікт з двоюрідними братами був викликаний бажанням підтримати свояка Філіпа Швабського, який кинув виклик династії Вельфів, яка мала підтримку Папи Римського, а саме Іннокентія ІІІ. Саме в 1204 р., на сторону Філіпа перейшли крупні феодали в тому числі і брат Оттона, пфальцграф Рейнський Генріх V, герцог Брабанта Генріх I, ландграф Тюрінгії, король Чехії Пржемисл Оттокар I і навіть архієпископ Кельна Адольф Альтенський, який 6 січня 1205 р. в Ахені повторно коронував Філіпа Швабського. Військо Романа мало посилити армію Філіпа в боротьбі за трон Священної Римської імперії.

Маємо враховувати факт, що в середньовічній Європі титул короля міг надаватися тільки Папою Римським або імператором Священної Римської імперії. Роман Мстиславович бажав увести на Русі наслідування за принципом майорату. Його проєкт реформування “добрий порядок” нагадував устрій Священної Римської імперії. Виходячи з цього можна припускати, що Роман Мстиславович надіявся отримати корону з рук родича Філіпа Швабського, а допомога у війні мала бути переконливим аргументом у наданні цього титула.

Повертаючись до факту папського посольства 1204 року, згаданого Татищевем. На нашу думку, ця подія, справді, могла мати місце, але відмова Романа Мстиславовича полягала не в його антикатолицькій позиції, а в родинних зв’язках князя з ворогами Папи Римського. Можливо, титулом короля Русі Іннокентій ІІІ хотів “перекупити” Романа Мстиславовича, аби той не підтримав Філіпа Швабського, а став на стороні папства та Оттона IV Вельфа.