Дослідження елементів духовної культури різних народів несе чималу цінність для історичної науки. Звичаї, ритуали та повір’я є своєрідним генетичним кодом, з якого можна зчитати важливу інформацію про світогляд певної народності.

Айнський етнос, що жив на території сучасної Японії задовго до предків сучасних японців, має строкату духовну спадщину. Помітне місце в ній посідає ритуал іоманте.

Сам термін іоманте з айнської буквально перекладається як «проводи». Японською він звучить як кумаокурі (熊送り), що означає «проводи ведмедя». В айнській мові існує заборона на вживання слова ісо (ведмідь), через мисливську заборону, тому слово іоманте одразу виступає як евфімізм. Іноді до слова іоманте додають іменник камуй (божество), що також вказує на заборону вимови справжньої назви ведмедя [1].

Наділення ведмедя такими важливими духовними характеристиками не є айнським винаходом. У деяких народів Амуру зустрічається навіть більш детальне медвеже свято, ніж у японських тубільців. Деякі дослідники ще звертають увагу на спільність медвежого культу в народів Північної Азії [2].

Варто відмітити, що ритуал іоманте передбачав можливість наявності й інших тварин, зокрема сов, єнотів, лисиць чи косаток. Однак, зважаючи на особливості способу життя айнів, саме ведмідь відігравав провідну роль. Перш за все, він виконував промислову функцію, зокрема забезпечував общину м’ясом та хутром. Також зустріч з ведмедем, бодай навіть не в умовах полювання, передбачала певну небезпеку. Роль ведмедя чітко простежується, наприклад, в айнській мові. Похідні слова від ісо, такі як ісо-ітак – «новини», буквально «розповіді з полювання», чи ісо-н – «багатий», буквально «той, кому щастить на ведмежому полюванні» [3].

Щоб зрозуміти суть іоманте, яку вкладають в цей ритуал айни, необхідно розглянути основні принципи, на яких базується їхній світогляд. Життя айнів із початку до кінця було пронизано анімістичними віруваннями. Важливу роль в них відігравали божества, яких айни звали камуй. Нерідко камуєм ставали люди, які мали визначні риси, наприклад сміливість. Вони могли відвідувати живих людей, часто беручи іншу подобу. Ведмідь для айнів був тим самим камуєм, який в образі тварини приходить до людей. Він є посланцем камуя гір, виконує посередницькі функції. Проводячи ритуал іоманте, айни вірили, що тим самим вони повертають душі (рамат) убитих тварин, що повинно сприяти підтриманню популяції промислових тварин [4].

Ведмежий ритуал, на погляд дослідників, почався з того, що колись у зовсім далекі незапам’ятні часи, можливо, навіть ще до епохи Дземон, коли мисливці вбили на полюванні ведмедицю, а її ведмежат принесли в своє поселення, деякий час їх вирощували, відгодовували, а потім вбили, щоб просто з’їсти [5]. Однак за той час, поки ведмежата жили разом з людьми, останні, ймовірно, ставилися до тварин не просто, як до здобичі, а як до істот, які вже споріднені з людьми, мають подібний до них онтологічний статус. І навіть якщо їх все ж таки потрібно було вбити і з’їсти, то це дійство мало передбачати турботу про душу.

Мабуть, це було продиктовано прагненням умиротворити вивільнений дух, який, вивільнившись, може стати небезпечним, і тим самим убезпечити себе і свою локальну групу. Турбота про дух вбитого ведмедя також була зумовлена і тим, що ведмідь, який провів деякий час з людьми, розглядався як родич [6].

Зазвичай ритуал іоманте виглядав наступним чином:

Наприкінці зими ловили ведмежа, яке приносили в поселення і вирощували. Якщо воно виявилося самцем, то його вирощували три роки, якщо ж самицею – то чотири. Поки ведмежа було безпечним, воно могло жити в будинку, де нерідко гралося з дітьми. Коли ж воно дорослішало, його поміщали в спеціальну клітку. Із твариною обходилися обачно, намагалися всіляко за нею доглядати, адже це, згідно з їхніми уявленнями, мало задобрити камуя – хазяїна ведмедів.

Ритуал відбувався вкінці зими і тривав три дні. Першого дня до будинку хазяїна, який вирощував ведмедя, з’їжджалися гості в своїх найкращих нарядах. Готувалося спеціальне саке та інау (ритуальні антропоморфні палочки). Протягом ночі айни танцювали і співали, просячи вибачення у ведмедя [7]. Ведмеже свято було суто чоловічою церемонією, жінкам суворо заборонялося бути присутніми при вбивстві ведмедя, хоча вони були присутні при розділі м’яса [8].

Другого дня відбувалося вбивство ведмедя. Розпочиналося воно з переліку всіх хороших справ, які айни зробили для ведмедя. Також обіцялося відіслати його душу туди, звідки вона прийшла, спорядивши її саке, інау та іншими дарами. Ведмедя просили повернутися знову, обіцяючи йому такий же теплий прийом. Потім тварину виводили з клітки в напрямок спеціальної огорожі з інау, стріляючи в нього затупленими стрілами heperay. Серед дослідників нема однозначної думки щодо значення цього слова. Найбільш поширеними є трактування heper – «ведмежа» та ay – «стріла». Інша версія перекладає це слово як «в сторону гір», а саме там знаходилася земля камуїв [9]. Коли господар стріляв гострою стрілою в серце ведмедя, тупі стріли прямували в небо, щоб допомогти душі посланця камуя в її зворотній дорозі. Навіть якщо стріла, що потрапила в серце, виявлялася смертельною, ведмедя все одно душили спеціальним пристосуванням із двох балок, з’єднаних джгутом. Тіло ведмедя поміщали в огорожу з інау, знімали шкуру, залишаючи її тільки на голові. Відрізану голову поміщали на деякий час у священному вікні будинку (пуйяр), а під морду ставили дерев’яні коритця зі шматками м’яса вбитого звіра, саке та іншими продуктами; через деякий час голову поміщали на почесне місце біля вогню, а м’ясо, що лежить у посудині, ділили особливим чином на шматки. Із ведмежої голови знімали шкуру, а череп поміщався на жердину і в огорожі з інау. Число ведмежих черепів у цій огорожі дозволяло судити про добробут людини та її родичів.

Покликання:

1. А. Ю. Акулов. 2010. Реконструкция традиционных представлений айну о мире (по материалам анализа фольклорных текстов). Известия Института Наследия Бронислава Пилсудского № 14; сс.: 189.
2. Соколов А. М. Айны: от истоков до современности. Материалы к истории становления айнского этноса. Санкт-Петербург: МАЭ РАН, 2014. 426.
3. А. Ю. Акулов. Реконструкция традиционных представлений айну о мире (по материалам анализа фольклорных текстов). 189.
4. Akulov A, Nonno T. Some thoughts on the roots of the Ainu bear ritual iomante. Cultural Anthropology and Ethnosemiotics, Vol. 8, N 2 (2022); pp.: 33.
5. Batchelor, Jonh. Animal cults among the ainu of Japan (Folklore history series). UK: Pierides Press, 2010. 32.
6. Там само, 40.
7. Akulov A., Nonno T. The origin of inaw. Cultural Anthropology and Ethnosemiotics, Vol. 6, N 1 (2020); pp.: 7 – 18.
8. Ida Ayu Laksmita Sari. Antara Teks dan Praktik: Ritual Iomante pada Cerita Rakyat Ainu Jepang. MUDRA Jurnal Seni Budaya Volume 34, Nomor 2, Mei 2019 p 208.
9. А. Ю. Акулов. Реконструкция традиционных представлений айну о мире (по материалам анализа фольклорных текстов). 190-191.