Перш ніж почати аналізувати діяльність Василіянського Чину XVIII ст., потрібно окреслити поняття самого Чину, його походження і організацію. Насамперед, василіянське чернецтво, тобто східне чернецтво, існувало ще з початків християнства в Київській Русі на противагу західному, яке було засноване святим Бенедиктом Нурсійським, батьком латинського монашества. Якщо західне чернецтво практикувало благочинну і просвітницьку діяльність поза межами монастирських обов’язків, то східному монашеству був притаманний так званий «напівпустельничий» спосіб життя, зануреність у молитву і схильність до радикальних форм аскези.
У значенні східної традиції назву «Василіянський Чин» почали вживати норманські королі в XI ст., щоб відрізнити грецьких ченців від західних, тобто тих, хто дотримувались західного обряду. Згодом назва «Василіянський Чин» ствердилась у Папській канцелярії. Його було характеризовано як «монаший чин, який має зберігати устав святого Василія Великого». 

У XVIII ст. діяльність і організація Василіянського Чину зазнала своїх реформ, адже заклала фундамент і довершила підготовку до об’єднання всіх українських (руських) і білоруських (литовських) монастирів в один Чин. Тоді ж було скликано Замойський синод (26 серпня – 17 вересня 1720 р.). Це загальноцерковний синод в історії греко-католицької церкви, деякі рішення якого були взяті з визначного Тридентського Вселенського Собору (1545-1563). У синоді брали участь багато василіян, зокрема протоархімандрит і навіть апостольський нунцій Речі Посполитої – Єронім Грімалді (1674-1733).  Рішення Синоду стосовно монастирів піднімали рівень чернечої дисципліни і вводили певні обмеження згідні з духом вбогості і послуху. У такому напрямку монастирі мали допомагати у різних справах білому духівництву. Зокрема, було здійснено нововведення на тему того, що єпископом може стати лише та людина, яка склала (обрала) чернечу професію. 
Замойський Синод зробив спробу об’єднати монастирі Володимирської, Луцької, Холмської, Львівської та Перемиської єпархій в одну Конгрегацію (дану спробу було реалізовано вже на Дубненській капітулі). 
Найгострішою проблемою у цей період була проблема об’єднання всіх новоз’єднаних монастирів в одну Конгрегацію під проводом протоархімандрита. Початок цьому заклав уже згадуваний Замойський синод і з огляду на це 26 серпня 1739 року внаслідок Львівської капітули було створено Руську Конгрегацію Покрови М. Божої на противагу Конгрегації Пресвятої Трійці, яку по-іншому називали «Коронною», бо всі її монастирі були розташовані в Польській державі. До цієї Конгрегації належали понад 120 монастирів та близько 700 ченців.
Що стосується культурно-просвітницької діяльності Чину, то василіяни закріпили свої позиції на ниві шкільництва і видавничої справи (останнє особливо вирізняло Василіянський Чин між іншими згромадженнями). У XVIII ст. василіяни вели 43 школи у Барі, Бучачі, Каневі, Острозі, Овручі, Супраслі, Угневі та інших містах. Також вони організовували богословські курси для священників у Галичині і кількох містах Правобережної України. В освітній галузі василіяни брали приклад з авторитету і досвіду єзуїтських колегій.
Вважається, що Дубненська капітула почала «золоту добу» Василіянського Чину. Цей період тривав з 1750 по 1772  рр. і характеризувався розквітом різнобічної діяльності Ордену, а також консолідацією всіх монастирів. Сама капітула тривала від 26 травня по 12 червня 1743 року. Її нелегко було скликати, бо на це було потрібно витратити багато часу та зусиль, тобто понад 20 років. Стільки часу було потрібно, щоб домовитися Литовській та Руській Провінціям, а також їхнім єпархіям.
У травні 1744 р. папа Бенедикт XIV  своїм декретом  «Inter plures» (11.05. 1744 р.) офіційно підтвердив створення нового згромадження, яке отримало назву «Руський Чин святого Василія Великого». Станом на 1772-1773 рр. Чин нараховував 1268 ченців у 158 осередках.
Із деякими доповненнями та поправками Папа затвердив усі Постанови та Конституції Дубненської капітули й угоду між митрополитом та Чином. При цьому Св. Отець визнав домагання Руських Василіян зберігати своє звичаєве право. Окрім того, Папа визначив по 40 учасників для кожної Провінції, які мали б бути допущені на Капітули.
У цій справі Дубненська капітула з 1743 року постановила, що у виборах на Генеральних і Провінційних капітулах братимуть участь всі настоятелі монастирів та делегати з більших монастирів. Постанова надавала перевагу Руській Провінції, яка  мала вдвічі більше монастирів, ніж Литовська. Тому, щоб вирівняти участь обох Провінцій папа Бенендикт ХIV постановив, що на Генеральних капітулах право голосу, крім митрополита (Голови капітули), матимуть генеральні і провінційні  секретарі, а також по 40 ченців із кожної Провінції.
Можна підсумувати, що XVIII століття було золотою добою існування Василіянського Чину (докризовими часами перед впровадженням реформ Йосифа ІІ, які впливали на релігійне життя), головно завдяки об’єднанню руських (українських) і литовських (білоруських) монастирів в один Чин на Дубненській капітулі (1743 р.), яка поклала початок світлим часам миру у Василіянському Чині, адже об’єднання  і структуризація чернецтва завжди свідчать про його розвій і наближеність до західного зразка.

Використана література
1. Аскетичні твори св. Отця нашого Василія Великого/ Пер. З грецьк. Митр. А. Шептицького ЧСВВ. Рим: Видавництво ОО. Василіан, 1989. 490 с.
2. Дрогобицький І.І. Структура та культурно-освітня діяльність чину св. Василія Великого (кінець XVI – XVIII ст.) //  Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки (Т.12). Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. C.108-113.
3. Нарис Історії Василіянського чину Святого Йщсафата.  Рим :  Видавництво ОО. Василіан, 1992. 646 с.
4. Соловій М., Великий А. Святий Йосафат Кунцевич: його життя і доба. Торонто: Видавництво ОО Василіян, 1967. 463 с.
5. The Historical Development of the Rule of St. Basil the Great. URL: https://osbmcommission.wordpress.com/list-of-conferences/historical-development-of-the-rule-of-st-basil-the-great/ (дата звернення: 24.11.2022).