Папіруси є важливим джерелом для дослідження історії як до, так і нашої ери. Папіруси виготовляли з такої рослини, як Cyperus papyrus. Для зберігання папірусів потрібен сухий клімат, тому за кількома винятками вони збереглися лише в сухому пустельному кліматі Єгипту, де чекали поки їх знайдуть дослідники через тисячі й сотні років.

Папірус Геракла, датований ІІІ ст. н. е., на якому зберігся фрагмент поеми “Гераклові труди”

Папірус використовувався в Єгипті щонайменше з III тисячоліття до н. е., а в античному світі з’явився приблизно з VII ст. до н. е. Досить багато відомих давньогрецьких авторів залишили опис папірусів, зокрема Гомер у своїй “Одіссеї” (“Біля сіней корабельна там линва лежала, з начосів / Звита папірусних. Нею він [Філотій] засув зв’язав на воротях, / А повернувшися, сів у крісло, з якого підвівся, / Й на Одіссея зорив”, XXI, 390-393), Геродот в «Історії» (“…Щодо папіруса, який є однорічною рослиною, його спершу зрізують у болотах і зрізану верхню частину стебла різноманітно використовують, а те, що залишається насподі, заввишки приблизно з один лікоть, їдять або продають…”, ІІ, 92, переклад А. Білецького) та ін. На папірусах збереглося досить багато текстів різного характеру, а особливо літературних, адже до ІІІ ст. папірус відігравав переважну роль як матеріал для літературних творів.

Перші знахідки папірусів відомі ще з другої половини XIX ст., коли після створення в 1859 р. Департаменту старожитностей у Єгипті почалися розкопки. Ця установа намагалася з початку своєї діяльності забезпечити захист усіх можливих пам’яток і контроль над усіма територіями, де в той час проводилися численні роботи так званих себахінів і торговців старожитностями. Перших так називали більшість селян (фелахів), що шукали й видобували себах – мул із Нілу, що складається зі стародавньої, зношеної глиняної цегли та збагачений органічними матеріалами, а також на той час був найдешевшим.

Із себаху можна було виготовити нову глиняну цеглу, а також видобути селітру для створення пороху. Такі зачистки місцевостей були дуже частими і спричиняли велику шкоду для археологічних розкопок, адже багато себаху було серед руїн стародавніх поселень і стародавніх звалищах поряд із ними. Через те, що отримати дозвіл на видобуток цього матеріалу від місцевої влади було досить легко, багато пам’яток, у тому числі папірусів, було просто знищено або ж продано торговцям старожитностями. Вони у свою чергу користувалися працею себахінів і перепродували з рук у руки важливі археологічні пам’ятки.

Група єгипетських фелахів, 1955 р.

Влада Єгипту намагалася урегулювати проблему продажів папірусів на державному рівні. У 1835 р. Мухаммед Алі Єгипетський ухвалив закон про збереження стародавньої спадщини Єгипту завдяки тиску перших єгиптологів і особливо Жана-Франсуа Шампольйона. Згодом, одночасно з утворенням Департаменту старожитностей, було створено перший музей в Каїрі. Ближче до кінця XIX ст., у 1891 р., було видано закон, що дозволяв спільне використання об’єктів між Департаментом і будь-якими землекопами, а старожитності повинні розглядатися як суспільна спадщина держави. Однак пріоритет влади завжди був на економічній стороні розвитку країни, через це відповідно страждали археологічні пам’ятки, які не можливо було відновити. Під час будівництв все нових каналів і доріг, заводів і залізниць виявлялися численні поселення та артефакти, а їх торговці старожитностями хотіли привласнити собі. Зокрема у 1903 р. у Фаюмі було виявлено архіви Героніноса й Сакаона, дві стели грецькою мовою, де згадується храм Пнефера, сина Петея, і храм Бубастейон у Теадельфії (Батн-ель-Харіт). Тодішній інспектор Департаменту старожитностей Жорж Лефевр зазначав, що у 1908 р. це поселення було майже повністю покрите обробленими землями.

Жан Шампольйон

З початку ХХ ст. інспектори Департаменту старожитностей почали частіше стежити за роботами у Фаюмі. Гастон Масперо, тогочасний керівник установи, призначив спеціальних наглядачів за розкопками та всіма пам’ятками. Протягом 1901-1905 рр. на місці весь час перебував 21 охоронець, яким себахіни мали платити за можливість видобувати тут потрібний їм матеріал. Лише з 1909 р. почала діяти постанова, згідно з якою всі, хто хотів видобувати себах, мали отримати дозвіл не лише від держави, а й від Департаменту.

Гастон Масперо, 1883 р.

Багато знахідок, що були знайдені за цей час, були занесені до музеїв, або ж були продані торговцям старожитностями або іноземним колекціонерам. Серед них одними з найвідоміших були Джеймс Рендел Гарріс, Честер Бітті, Джон Райлендс та ін. Частою була практика викупу університетами у торговців старожитностями різних артефактів, зокрема протягом 1920-1936 рр. Мічиганський університет збільшив власні колекції за рахунок таких придбань.

Як видно, ситуація зі збереженням історичної спадщини була на жахливому рівні, попри старання відомих дослідників й ентузіастів, тому археологи та папірологи вважали за мету боротися з цим, щоби врятувати старожитності від знищення.

Наступний етап досліджень став, так би мовити, новою ерою для папірології, коли дослідники вперше почали створювати власну методологію розкопок і подальшого аналізу цих джерел.

Список використаних джерел та літератури

1. Davoli, Paola. “Papyri, Archaeology, and Modern History: A Contextual Study of the Beginnings of Papyrology and Egyptology.” The Bulletin of the American Society of Papyrologists 52 (2015): 87-112.
2. Chapa, Juan. “The Earliest Christian Manuscripts and their Contribution to the History of the Canon.” Annales Theologici 35, no. 2 (2021): 429-445.
3. Звонська, Леся. Енциклопедичний словник класичних мов. 2-ге вид. випр. і допов. К.: ВПЦ “Київський університет”, 2017.
4. Гомер, Одіссея. https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=530&page=51
5. Геродот, Історії в дев’яти книгах, Книга ІІ. Евтерпа (Єгипетський логос). https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=9123&page=9
6. “Pnepheros son of Petheus,” Trismegistos, February 5, 2024. https://www.trismegistos.org/place/2349
7. “Theadelpheia (Batn el-Harit),” Trismegistos, February 5, 2024. https://www.trismegistos.org/archive/544