З початком Першої світової війни Галичина одразу стала театром бойових дій між арміями Російської імперії та Австро-Угорщини. Наслідком переможної для росіян Галицької битви (18 серпня – 21 вересня 1914 р.) стало те, що їм вдалось захопити Львів 3 вересня 1914 р. У ході відступу австрійських військ та поліції з міста виникла паніка, котрою скористався кримінальний світ Львова –  об’єктами пограбувань стали залізничні та військові склади, казарми, військові та адміністративні будівлі, а також розміщені далі від середмістя будинки та приватні помешкання утікачів.

Тема криміногенної ситуації у Львові в час російської окупації не була предметом спеціальних досліджень в українській історіографії. Окремі її аспекти розглянуто в працях як вітчизняних дослідників: Ігоря Мраки[1] та Ігоря Петрія[2]; так і зарубіжних істориків: Томаша Карголя[3] та Генріки Крамарж[4].

Варто відзначити, що хвилю пограбувань перед входом росіян у місто не вдалось попередити, не зважаючи на те, що від 31 серпня 1914 р. у місті діяла Громадянська варта; мета створення – запобігання пограбувань та провокацій з боку населення щодо російських військ[5]. Варта діяла до лютого 1915 р.; кошти витрачені на міську міліцію та Громадянську варту протягом 1 серпня – 31 грудня становили біля 278 560 крон[6]. Окупувавши місто росіяни одразу почали боротись з криміналом у місті. До прикладу: населення мало здати всю зброю у Ратушу до 6-ї години ранку 4 вересня 1914 р. (навіть зброю із Музею Собеського)[7]; росіяни ввели «сухий закон[8]» – заборону на продаж вина, пива та горілки[9].

Пізніше, всі поліцейські функції на себе перебрала російська окупаційна адміністрація. Перелік російських поліцейських дільниць та їхня локація: 1-й Краківський, вул. Казимирівка 30; 2-й Львівський, вул. Валова 31; 3-Георгіївський, вул. Сапіги 51; 4-й Янівський, вул. Янівська 26; 5-й Жолкевський, вул. Жолкевська 106; 6-й Приміський, вул. Театинська 37; 7-й Личаківський, вул. Пекарська 46; 8-й Галицький, вул. Яблоновських 8; 9-й Стрийський, вул. Зибликевича 5; 10-й Замарстинівський, вул. Львівська[10].

Не зважаючи на всі ці заходи росіянам не вдалось повністю побороти львівський кримінальний світ. Саме тому з мародерами вчиняли згідно законів воєнного часу. До прикладу, ватажок банди, що діяла в районі Замарстинова на початках російської окупації міста використовував для конспірації жіночий одяг. На місце страти його доставили з жіночою хустиною на голові; пізніше бандитів не розстрілювали, а вішали^[11].

Варто відзначити факт того, що і російські солдати займались крадіжками та мародерствами перебуваючи у злочинній змові з місцевим населенням. Один з  львів’ян, що проживав за адресою вул. Зиблікевича 1, квартира 13 запропонував російським козакам направитись до будинку no. 18 по вулиці Кончік у котрому мешкали євреї. Зловмисники не змогли потрапити у середину через міцні двері, тому зажадали сокиру у швейцара будинку^[12]. Швейцар будинку показав їм бокові сходи через котрі можна було потрапити у середину. Нападники почали громити ще одні двері. Однак, їм не пощастило – як виявилось вони намагались проламати двері до квартири «бідного гравера»; їх помітили російській офіцери, що проходили недалеко від будинку. Їм вдалось обезброїти та передати злочинців патрулям^[13].

Володимира Шухевич[14] у своєму щоденнику за 9 вересня 1914 р. подає таку інформацію: «…офіцир (російський) затримав знані у Львові сиві куцики бляхара Бендля з возом, скинув … властителя з кізла, сам сів на єго, а на запит куда їде, сказав – на войну, спарив коники батогом і пігнав у ринок. От пошановка приватної власности»; російські солдати займались мародерством крамниці, що знаходився на вул. Кіпцевій, автор вказує, що до солдатів на машині приїхали старші офіцери та застрелили 2-х мародерів. Хоча, Володимир Шухевич припускає, що жертв могло бути більше – адже пострілів було 4. Наступна спроба пограбування згаданого вище магазину виявилась успішнішою – солдати продавали свитки матерії по 50 копійок^[15]. Однак, такі випадки були швидко припинені російською окупаційною адміністрацією

Більшість правопорушень була вчинена місцевими жителями. 5 березня 1915 р., власник мануфактурного магазину по вул. Шайноха 3, Н. Адлер виявив, що замок до його магазину виявився зламаним. Зловмисники вкрали товарів та готівки сумарно на 3 тис. рублів^[16]. У схожій ситуації опинився власник магазину хутра, по вул. Скарбовій 2, Адольф Люфт. Зранку 9 березня, власник виявив, що двері до його магазину відчинені. Сума вкрадених речей була оцінена в 5557 рублів. Працівники поліція лише заявили факт того, що у місті діяла гарно організована банда крадіїв^[17].

На вулиці Театральній 16 знаходився магазин жіночого одягу. Його власник, Меєр Блюм зранку 12 1915 р. березня виявив, що всі замки у магазині порозбивані та двері відкриті. Загальні збитки були оцінені у 10 тис. австрійських крон^[18]. У ході слідчих дій було виявлено, що злодії перевозили вкрадені товари на тачці для сміття, котру вони вкрали у нічного сторожа. Вкрадені товари транспортувались на вулицю Замкову 9. У ході перевірки населення будинку, було виявлено два «австрійських підданих» – Владислава Гавлика та Григорія Бабія; дані особи вже були відомі поліції, як закляті злодії-рецидівсти.^[19].

Гавлик судився 19 разів, Бабій – 8. Під час обшуку на квартирі була виявлена частина речей, що належали Блюмові. Затримані злодії заявили, що крадіжку вони вчинювали зі своїми спільниками (Ясеком та Лисанківським). Частину краденого вони одразу продали (на 60 руб.) скупщику краденого Абраму Ерліку, котрий судився аж 37 (!) разів. Ерлік натоміть перепродав крадені речі Ісааку Блюму, за 72 рублі. Що найцікавіше, Блюм був власником невеликого магазину з продажу борошна. Всі перелічені особи були взяті під варту. Крадені товари повернуто Мєєру Блюму^[20].

Деяких злодіїв вдавалось зловити. Також можна натрапити на інформацію щодо судових процесів над злодіями. На крайовому суді відбулось слухання щодо групи злодії. На лаві підсудних були присутні: Ян Черневич (по професії слюсар), Еліяш Шполянський (електротехнік), Едвард Вітек (слюсар), Броніслав Піхель (без постійного місця зайнятості), Петро Тшіна (агент страхової агенції «Гізеля»). Список обвинувачень: крадіжка з канцелярії львівської української гімназії 940 крон, крадіжка 5144 крон з каси львівського кредитного товариства, крадіжка 1850 крон з каси агенції «Гізеля».[21]

Один курйозний випадок відбувся на вул. Городоцькій. Група хлопчаків грали футбол прямо на мостовій. Один з хлопчаків на прізвище Кардаш  так вдарив м’ячем, що він прилетів якійсь жінці прямо в обличчя. Гімназист Роругевич А., що бачив даний випадок заявив Кардашу, що той поводить себе некоректно. Замість вибачень Роругевич почув лише образи на свою адресу. Роругевич вирішив, що про негідну поведінку Кардаша слід доповісти його матері Марії, котра проживала за адресою вул. Городоцька 127. Вказується, що матір не стала вислуховувати зауваги щодо негідної поведінки свого сина, накинулась з палицею на Руригевича та розбила йому голову. «Руригевич спочатку мав звернутись за допомогою до лікаря, лише тоді до поліції[22]».

Великою проблемою для російської окупаційної влади була боротьба з нелегальним оборотом алкогольних напоїв серед населення. До прикладу, вже 6-го вересня 1914 р.  «на Пасіках[23]»  було виявлено величезний склад вин, коньяків, білизни. Цікава, що на складі навіть виявили фортепіано. 15 осіб, що займались «наповненням даного складу» було доставлено до суду[24]. 15 травня 1915 р. по вул. Карла Лещинського 36 поліціянтами також був виявлений склад спиртних напоїв[25]. Завідувачем даного складу виявився автрійськопідданий Брок, що проживав по вул. Сонячній 11. Сам склад належав Філіпу Арнольду, що виїхав зі Львова перед тим, як у місто увійшли російські війська. Брок поступово виносив вина та продавав їх. Цікаво те, що двірник Катерина Мрук знала про даний склад, однак не повідомляла про нього поліції. При обшуці складу поліція виявила: 15 бочонків різної величини горілки, 3 фляжки горілки, 17 фляжок з вином. Брок зумів втекти від поліцейських[26].

Місцями найбільшої реалізації алкоголю були готелі Львова. Для прикладу, у квітня 1915 р. було виявлено таємний склад алкогольних напоїв, котрий належав власнику готелю «Гранд-готель» пану Шлейферу. Склад був виявлений на вулиці Карла-Людовіка. Крім того, відбулись обшуки у самого Шлейфера, поліція виявила біля 50 фляжок різних алкогольних напоїв[27].Окрім того, готелі Львова були кримінальною місциною. 5 березня 1915 р. у готелі «Гранд» з’явився чиновник Я. (як вказано у джерелі) у нетверезому вигляді. Його супроводжувала невідома повія. Названий чиновник, перебуваючи у стані гострого алкогольного сп’яніння, вирішив похвалитись повії своїми статками і показав їй гаманець у котрому було близько 2 тис. рублів: «… попередивши її, щоб вона цих грошей не рухала, після чого він кинув гаманець на стіл». На ранок,  чиновник прокинувся та виявив те, що у нього зникло 1822 рублі та 51 копійка[28].

Поліції інколи вдавалось виявити цілі ланки перекупників та поширювачів алкоголю. До прикладу: Юлія Фаульмгер та її донька Олена  були затримані поліцією 13 травня 1915 р. У саквояжі, котрий вони несли виявилось 6 фляжок горілки. На допиті жінки заявили, що горілка була куплена у Франца Дітріха, що проживав за адресою вул. св. Анни 9. У ході обшуку квартири було виявлено 22 фляжки горілки. У свою чергу на допиті, Франц Дітріх Заявив, що горілку він купував у єврея Хаїма Кальницького, що проживав у готелю «Під Неграми[29]». У Кальницького при обшуці було виявлено 4 фляжки коньяку та 2 фляжки виноградного вина[30].

Варто відзначити факт того, що у місцеве населення займалось виготовленням сурогату алкоголю. 22 квітня 1915 р. поліцією було виявлено місце, у котрому денатурований спирт переганяли у «ханжу» (сурогатний алкогольний напій). Поліціянти виявили те, що у домі no. 83 на Богданівській вулиці Вікторія Домарецька, Марія Полянська, Станіслав Домарецький та Віктор Підгальний організували невелику фабрику по виробництві алкоголю. Поліціянти вилучили 11 фляжок готового продукту. Організатори поміщені під варту[31].

Зрозуміло, що на фоні розпиття спиртних напоїв виникали кримінальні ситуації. В ніч 15 квітня 1915 р. в приміщенні двірницької за адресою вул. Ткацька 1 зібралась компанія: Марія Гімбашевська (швейцар будинку) та її знайомі Генріх Маєвській, Андрій Онишкевич. Компанія вживала міцні алкогольні напої. Через якийсь час між Маєвським та Онишкевичем почалась суперечка. Чоловіки пустили у хід кулаки. Маєвський, котрий був сильнішим явно отримував перевагу у кулачному бою. Розуміючи це, Онишкевич витягнув з кишені ножа та наніс Маєвському удар в область живота. Рана була настільки серйозною, що з неї одразу на підлогу вивалились нутрощі. Гімбашевська викликала швидку медичну допомогу та поліцію. Швидка допомога не приїхала на виклик, тому пораненого доручили візнику аби той доправив його у госпіталь. Онишкевич же втік ще до прибуття поліцейських[32].

Окрім кримінальних варто відзначити і злочини з певним «політичним» підтекстом. Місцевих євреїв: Ізраїля Шапіро, Леопольда Рузенфельда та Якова Темпельмана було посаджено під варту на 2 тижні через поширення неправдивих слухів про стан російської армії; Пеня Рейхсбах був посаджений на 1 місяць через те, що з’явившись на квартирі Софії Слізак заявив, що росіян у місті мало і через два дні повернуться австрійці котрі перевішаються всіх москвофілів[33]. Поліція арештувала 9 травня австрійськопідданого Юзефа Міхаля, «… дозволившого собі проявити недопустиме ставлення до російської влади, котре виражалось у наступному висказуванні: «Російський уряд морить людей голодом, і якщо би не Америка, то всі би померли з голоду»[34].

Підсумуємо. Воєнні лихоліття, запровадження «сухого закону», встановлення чітких цін на продукти харчування зумовили ріст криміногенної ситуації у Львові. Російській окупаційній адміністрації вдалось не вдалось повністю опанувати з кримінальною ситуацією у місті. На приклад, за 21 квітня 1915 р. було арештовано: за крадіжки – 5 чоловік та  1 жінка; за появу у публічному місці п’яним – 1 чоловік; за підозру у перевірці особи – 9 чоловік; за таємний продаж вина – 5 чоловіків та дві жінки; за проституцію – 16 жінок. 25 квітня: за крадіжки – 4 чоловіки; за порушення комендантської години – 3 чоловіки та 2 жінки; п’яних – 3 чоловіки та 1 жінка; «по підозрі особи» – 19 чоловіків та 3 жінки; австрійських дизертирів, що пробирались у Львів – 3; гвалтівників – 1 чоловік; повій – 27; бродяг – 5 осіб; продаж газет без дозволів – 9 осіб; загалом – 50 чоловіків та 33 жінки[35]. 28 квітня – 94 особи[36].

---

Покликання:

[1] Ігор Мрака, «Зустріч з росіянами: царська армія в оцінці львів’ян (1914–1915)» Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, No.26, (2015): 267–280

[2] Ігор Петрів, «Щоденник Володимира Шухевича як джерело до історії російської окупації Львова 1914–1915 років», Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск 2007, 464–479

[3] Tomasz Kargol, Odbudowa Galicji ze zniszczeń wojennych w latach 1914-1918. (Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica», 2012), 320.

[4] Henryka Kramarz, Samorząd Lwowa w czasie pierwszej wojny światowej i jego rola w życiu miasta. (Krarow: Wydawnictwo Naukowe WSP, 1994), 134.

[5] Józef Białynia-Chołodecki, Lwów w czasie okupacji rosyjskiej (3 września 1914 – 22 czerwca 1915). Z własnych przeżyć i spostrzeżeń. (Lwów: WSHOD, 1930). Режим доступу: https://www.sbc.org.pl/dlibra/publication/20383/edition/18844/content.: 39-40; в оригіналі: Mieska Straż obywatelska. Гвардійці носили на руці відзнаку M.S.O у кольорах міста «амарантово–блакитний»

[6] Henryka Kramarz, Samorząd Lwowa… s. 47

[7] Ibid. s. 45

[8] Від серпня 1914 р. на теренах Російської імперії діяв «сухий закон», що забороняв вільний продаж алкоголю населення. Дія даного закону також поширилась на тимчасово окуповані терени Галичини

[9] Ibid. s. 47

[10] Львоский вестник. «Охрана безопасности в городе». 8 березня 1915 р., no. 8, с. 3.

[11] Józef Białynia-Chołodecki, Lwów… s. 47-48

[12] Ibid. s. 48–49

[13] Ibid. s. 49

[14]  (український етнограф, громадський діяч, член Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка)

[15] «Російська окупація Львова. Зі щоденника Володимира Шухевича за осінь 1914 року. Частина 2», Локальна історія, 20 травня 2022, отримано доступ 29 березня 2023, режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/rosiiska-okupatsiia-lvova-zi-shchodennika-volodimira-shukhevicha-za-osin-1914-roku-chastina-2/

[16] Львовский вестник, «Разгром магазина», 6 березня 1915 р., no.  6, с. 4.

[17] Львовский вестник, «Разгром магазина», 10 березня 1915 р., no. 10, с. 3.

[18] Львовский вестник, «Разгром магазина», 13 березня 1915 р., no. 13, с 3.

[19] Львовский вестник, «Ликвидация шайки воров», 15 березня 1915 р., no. 15, с. 4.

[20] Там само.

[21] Львовский вестник, «Судебний процес», 29 березня 1915 р., no. 28, ст. 2.

[22]Львовский вестник, «Львовские нравы», 29 березня 1915 р., no. 28, ст 2-3.

[23] Сучасний Сихівський район Львова, що охоплював територію південно-східної частини міста: колишніх сіл та місцевостей Сихів, Козельники, Пирогівка, Боднарівка, Персенківка, Новий Львів, Пасіки, частково Снопків і колишні угіддя села Зубра

[24] Józef Białynia-Chołodecki, Lwów… s. 48.

[25] Львовский вестник,«Тайный склад спиртныних напитков», 17 травня 1915 р., no. 76, с. 2

[26] Там само.

[27] Львовский вестник, «Тайный склад крепких напитков», 23 квітня 1915 р., no. 53, с. 2.

[28] Львовский вестник, «Крупная кража», 2 березня 1915 р. no. 2, с. 2

[29] Сучасна локація тодішнього готелю – м. Львів, вул. Краківська 9

[30] Львовский вестник, «Тайная торговля спиртными напитками», 16 травня 1915.

[31] Львовский вестник, «Спаиватели», 24 квітня 1915 р., no. 54, с. 2

[32] Львовский вестник, «Кровавая росправа», 16 квітня 1915 р., no. 75 c. 1.

[33] Львовский вестник, «Роспространение ложных слухов», 1 березня 1915 р., no. 1, с. 1.

[34] Львовский вестник, «Глупая и наглая выходка», 12 травня 1915 р., no. 71, с. 2.

[35] Львовский вестник, «Аресты», 27 квітня 1915 р.., no. 57, с. 2.

[36] Львовский вестник, «Аресты» 28 квітня 1915 р.., no. 58, с. 2.