Сьогодні маємо можливість дізнатись про цікаву панянку XVI ст. – Єлизавету Острозьку. Народилась вона 19 листопада 1539 року в день святої Єлизавети, в родовому маєтку Острозьких. Дівчинку з дитинства кликали Гальшкою, тож саме це її імення збереглось та вживається більше, аніж офіційна його версія. Вона була єдиною донькою Іллі Острозького (православний український князь, намісник брацлавський і вінницький (1530—1539), військовий і державний діяч Великого Князівства Литовського) – сина Констянтина Острозького (від першого шлюбу) та Беати Костелецької (до слова, вона належала до одного за найбагатших родів королівства.) Дівчинці не судилось побачити батька, так як він помер за декілька місяців до її народження, і вихованням донечки Беата займалась сама. Не доцільно було б говорити що це було важким випробуванням для Беати, так як на ній залишись всі статки її чоловіка, (а кращого становища для жінки-вдови в той час важко уявити) які задля подальшого розвитку потрібно було не лише утримувати, а й примножувати. Вище згадувалось, що вона була нащадком одного з найбагатших родів Речі Посполитої, а якщо ще точніше – донькою Сигізмунда І Старого. Тільки шкода що позашлюбною. Сигізмунд І не міг одружитись на Катежині, своїй фаворитці, тому одружив її із коронним підскарбієм Анджеєм Костелецьким. Надалі подружжя виховували Беату в компанії королівн при дворі дружини Сигізмунда І, де і виникли чутки про її походження. Але, повернемось до Єлизавети.

Чітких відомостей про її дитячі роки майже не збереглось. Без сумніву, вона отримувала чудову освіту, розмовляла русинською та польською. Матір дівчинки, маючи примхливий норов у всьому заставляла послухатись Гальшку, і в подальшому це зіграло з ними в злий жарт.

Важливо не забувати про ще одну цікаву особу – Василя-Констянтина Острозького. Проведемо невеликі математичні дослідження: на момент смерті брата Іллі, Василю-Констянтину було 13 років. В нього ще попереду довге та наповнене цікавими досягненнями життя, але зараз ми не про це. Після смерті Іллі, Василь-Констянтин стає опікуном Гальшки та потім це буде доставляти неймовірного дискомфорту не лише їй, а й буквально всім.

Досягнувши повноліття, Василь-Констянтин починає активно проявляти себе як голова сімейства, що не зовсім подобалось Беаті, так як вона прекрасно справлялась з званням вдови і виконувала всі покладені перед нею обов’язки. До повного щастя залишилось тільки одне – Гальшка вже подорослішала і біля сімейного маєтку шикувались черги із багацьких магнатських родин, які їхали випробовувати долю. 

Як можна зрозуміти, всі шлюбні питання доньки вирішували її матір та дядько по батьковій лінії Василь-Констянтин а ще Сигізмунд ІІ Август (про нього ми згадаємо пізніше). Звичайно, кожен з опікунів наслідував свої інтереси. Існує не то історична, не то літературна легенда що до Гальшки сватався Дмитро Вишневецький. В легенді твердиться про те, що саме через невимовне кохання Дмитра до Гальшки він так і не зміг одружитись. Хоча про особисте життя Вишневецького мало що відомо, тому припустимий й той факт що він все ж таки одружився.

Повернемось до реальних претендентів Гальшки і розпочнемо з Дмитра Сангушка. Дмитро – староста канівський і черкаський, героїчний захисник Житомира від татар, вихований за тодішніми європейськими стандартами, і вишенька на торті – син найкращого друга покійного Іллі. Кращого претендента для Гальшки вже напевне не можливо було придумати. Але коли прийшлось до сватання Беата тягнула як могла: посилала за дозволом до короля, переносила з дня на день. Можливо це було пов’язано з тим, що князівні ледь не досягло 14 років і мати не хотіла розлучатись з донькою, або вона елементарно не хотіла розлучатись з правами на власність доньки.

Дмитру увірвався терпець, і він поїхав до Василя-Констянтина. Там Сангушко наобіцяв йому все що тільки стосується майнового характеру, та дядько Гальшки погодився, додатково наплівши те, що саме такий шлюб влаштував би покійного тата дівчини і те, що Беата навіть і не думала його укладати.

Керуючись бажанням якнайшвидше одружитись, на початку вересня 1553 р. Дмитро завітав в Острог разом з збройним загоном та Василем-Констянтином. Тільки-но вони приїхали, Беата наказала зачинити браму та не впускати ні його самого, ні її родича. Проте, їх це не зупинило і вони ввірвались в маєток. Далі все відбувалось надто швидко – Беату зачинили в одній з кімнат, а Гальшку відвели до каплиці де привезений дядьком священик обвінчав молодят. Гальшка була настільки приголомшена що слова обітниці говорив за неї Василь-Констянтин.

Дмитро забрав дівчину в Канів одразу ж після одруження. Беата так і залишалась під вартою в маєтку, поки не добилась визволення і не відправилась до короля, вже свого так званого “брата” Сигізмунда ІІ Августа. Вона домагалась про повернення своєї доньки і про найсуворішу кару для свого самозванця зятя. Король зовсім не хотів влізати в всі міжусобиці даного сімейства, перш за все через те, що Сангушок симпатизував йому. Але притензії Беати підтримали практично всі магнатські роди Речі Посполитої, тому це і вплинуло на остаточне рішення Сигізмунда ІІ.

Узимку 1553-1554 років відбувся суд над Сангушком. Дмитро не вважав за потрібне з’являтись там, тому наказав своїм адвокатам за будь яку ціну виграти суд доказом “покійний батько Гальшки був би задоволений цим шлюбом!”. Не зважаючи на це чудове переконання оголосили вирок – Сангушко засуджений на страту і безчестя. А зберегти життя він може лише якщо віддасть доньку матері. Умову Дмитро не збирався виконувати, тому він прийняв рішення податись в біги. (а от про справжнього призвідника всіх бід, Василя-Констянтина, не було сказано ні слова)

Тому, одного січневого ранку, зібравши всі надбання, які можна відвезти з собою і взявши найдорожче – дружину – Дмитро направився спочатку в сімейний маєток Сангушків до своєї сестри Федори. Звідти вже змінивши коней вони вирушили на чеський кордон. В Чехії він сподівався знайти притулок в гетьмана Тарновського.

Проте, Беата вже зібрала погоню. Не жаліючи ні грошей, ні людей, вона зібрала цілу армію на чолі з Мартином Зборовським і відправились в бік Чехії. І на початку лютого 1554 року, відбулись події, які надовго запам’ятались жителям однієї з провінцій.

Переконавши гейтмана міста Німбрук, Матеса Вахтеля в тому, що в селі Лісса переховується страшенний злочинник, вони прийняли рішення оточити місто (додатково вони взяли з собою ката Матея Зоуфалого і очевидно, бурмістра Адама Кухту). Це був ранок, коли озброєний загін заїхав в село і там Дмитро Сангушок отримав вогнепальне поранення. Гальшку вони посадили в ридван, а її чоловіка на возі відвезли в Яромир. Там вони закрили його в хліві, де він помер від температури в ніч з 3 на 4  лютого 1554 року. В той ж день Мартин Зборовський наказав викинути його в купу гною, і лише 7 лютого не байдужі жителі викопали його, і похоронили в місцевому костелі вже 11 лютого. Дмитровий брат, Роман, наказав вибити епітафію:

“Hoc loco conditur corpus clari lithuuaniae ducis Dimithr Sanduskowic ex magnifica Olgerdorum familia nati, capitanei Cyrkoviensis et Kanowiensis, quem perfide insidiose Martinus Zborovski trucidavit.” (Тут спочиває прах славного литовського князя із вельможного дому Ольгерда, старости черкаського і канівського, по-зрадницьки і віроломно убитого Мартином Зборовським)

Тим часом Гальшку відправили в Познань під опіку матері, а при королівському дворі знову постало питання: за кого віддавати князівну? Мартин Зборовський, назначений Беатою головнокомандуючим, був впевнений в своїй перемозі. Він сватав їй свого сина, але це не увінчалось успіхом – його зовсім не терпів король.

Щодо короля – тепер і він входить в гру “Знайди Гальшці чоловіка”. Він вирішив що правильним рішенням буде одружити її з представником роду Гурків. З Познані мама і донька відправились у Варшаву, де їм оголосили новину. Звичайно, обидві жінки були проти. Лукаш Гурка – обранець короля, на 35 років старший від Гальшки щей страшенний тиран. Беата вирішила що без її згоди заміж її не видадуть (знову на ті ж граблі) і якимось чином вона постаралась “загубитись” в палаці. Проте її знайшли, насилу зняли персня і принесли доньці, ніби-то як доказ про згоду. Гальшка погодилась, але за умови усної згоди матері. Коли вже проводили вінчання, Беата вскочила в кімнату з протестами. Донька втекла в обійми матері і вони зачинились в своїх кімнатах, а король, не збираючись тратити свій дорогоцінний час і нерви, поїхав в Пйотркув, де засідав його сейм. Майбутній чоловік Гальшки вирушив з ним.

Скориставшись цією прекрасною нагодою, Беата з Гальшкою втекли. Втекли ні то далеко, ні то близько – в Львів. В прекрасному місті Львові вона прибігла просити притулку в монастирі домініканців. Знаючи про репутацію Беати, про неймовірну історію вбивства її першого зятя і навіть про її теперішнє сватання, вони впустили їх. Як не як вони багаті власниці Острогу, а невеликі та скромні пожертвування їх абсолютно влаштовують…

Далі Сигізмунду ІІ Августу зовсім не було діла до “казкових” родичів. Рідна матір, Бона Сфорца, втекла з Польщі, бо була ображена на пів світу, і з собою спохватила цілу королівську скарбницю (а чому б і ні?), почалась Лівонська війна з Грозним і низка інших подій. Тому, до 1559 року Гальшка і Беата жили в відносному спокої.

В тому ж самому 1559 році, Лукаш (якщо ви ще не забули хто це) прийшов до короля і потребував собі його дружину і її маєтки. Тут король і спохватився. Він знав про місцезнаходження родичок, тому сповістив львівського старосту, Пйотра Бажого, відібрати Гальшку від матері. Бажий старався вирішити все мирно, але побачивши що Беата налаштована вибрати очі всім ,хто наблизиться до її доньки, зрозумів що мирного рішення не буде. Він закликав до Львова братів Гурків, зібрав збройний загін і вони почали облогу монастиря.

Тут починається хід конем від Беати.

Попри облогу, було неможливим не впускати всередину жебраків чи старців, яких дуже шанували. Один такий “старець” ввійшов в монастир і Беата радісно представила доньці її нового чоловіка – Семена Слуцького (до слова, він був двоюрідним братом Василя-Констянтина).

Гальшка не сказала ні слова, і їх з Семеном обвінчали прямо в монастирі. Потім, монастир тримав облогу ще ніч, а на ранок не стало води. Староста наказав перекрити їм водогін і – о, диво – монастирська брама відчинилась. Бажий ввійшов, знову прочитав наказ короля, а Беата показала йому свій витвір: доньку з новоспеченим чоловіком. Пйотр сказав що цей шлюб не дійсний перед Богом, тому наказав слугам вивезти Гальшку. Беата довго не думаючи переписала всі маєтки доньки на Семена, взамін на довіреність на управління ними. Семен погодився. Нещасну Гальшку відвезли в родовий замок Гурків в Шамотули. Як тільки Лука не старався добитись прихильності дівчини але все марно. Родова гордість матері, думаю.

А далі Беата писала скарги єпископу-примасу (певний титул і сан архієпископа який надавався папою Римським). Королю вони не надто мозолили очі, але з часом він доручив йому врешті решт розібрати цю справу. Для ієрарха це завдання було як скачки між двох вогнів адже шлюб Лукаша і Гальшки вважався дійсним так само як і з Семеном. Врешті, все вирішилось елементарно просто – через рік Слуцький помер. Примас пояснив Беаті що якщо донька вже й вдова, то може і не робити її інший шлюб недійсним? Беата пропонує йому 50 тисяч золотих, тільки б він звільнив доньку. Але ієрарх пропонує обом сторонам стати на суді в Пйотркуві. Взлившись, Гурка замикає свою дружину в вежі, яку назвали Чорною. І там вона провела 12 років і дістала прізвисько Чорна Княгиня.

А от Беата довго не думала. У віці 50 років вона знову вийшла заміж за Альбрехта Ласького, на 21 рік молодшого від неї. Мав він погану репутацію, тому забрав всі маєтки Беати і закрив її в тюрьмі в Кезмарку що в Спіжиній долині, Угорщина. Мати і донька опинились в однаковому становищі. Беата померла в Кошіце. А їхній вже на той час могутній родич Василь-Констянтин, навіть пальцем не поворохнув щоб виправити ситуацію. Та і королю дане становище було дуже вигідним. 

Гальшка свободу отримала після смерлі Лукаша Гурки, в 1573 році. На володіння Гальшки, Гурки не могли претендувати, тому родичі батька вже нарешті згадали про неї. Вона переписує практично все своє майно дядьку і переїжає з ним в Дубно. Чому вона це робить? Враховуючи той факт, що Василь-Констянтин єдиний живий опікун це рішення видається цілком логічним. В 1579 році вона склала заповіт, згідно з яким все її майно мало бути поділене між родичами і ті гроші, які вона залишила, мали піти на облаштування Острозької лікарні та заснування Острозької академії.

Померла Гальшка Острозька в 1582 році, в Закриниччі що на Поділлі.