Недалеко від Годинникової вежі на площі Сан – Марко у Венеції є дуже особливий та незвичний барельєф, на якому зображена бабуся, яка тримає ступку. Ким була ця жінка і чому на будинку в самому центрі міста розміщений барельєф на її честь?

Але спершу ринемо в життя середньовічного міста Венеція періоду XIII – XIV ст.

Італія в пізньому середньовіччі, а особливо північні її райони, перевершувала всі країни Західної Європи. Саме з Італії почалось відродження міського життя у Європі. Італійські міста, як і міста інших країн Європи, перебували тоді під владою сеньйорів. Саме тому з кінця IX ст. міста Північної та Середньої Італії вступили в збройну боротьбу з ними, яка в XII ст. завершилась створенням незалежних комун. Ці міста – комуни поступово брали під свій вплив так звані контадо – сільські округи та феодалів, проживаючих там. Найбільш могутні міста завойовували широкі території і перетворювались в міста – держави. Внаслідок цього в Північній Італії – Ломбардії і Тосканії, замість феодальних сеньйорій, сформувались великі міста – держави.

Наймогутнішим серед таких міст – держав можна з впевненістю вважати Венецію. Найбільшого свого розквіту місто досягло в XIII – XV ст. За формою правління Венеція була республікою, а сама система управління була складною – вона забезпечувала панування вузького кола знаті, тобто тут панувала олігархія, через що Венецію можна вважати олігархічною республікою. Основним же джерелом розквіту міста була посередницька торгівля в Середземному морі, що давала великі прибутки. Венеція була ключовим містом у розвитку торгівельних шляхів зі сходу до Європи. Її стратегічне положення на узбережжі Адріатичного моря, в межах досяжності Візантійської імперії та торговців з Близького Сходу, дозволило місту стати центром торгівлі на заході, отримуючи товари зі сходу морем і звідси продаючи на європейський ринок.

Венеція була великою морською торгівельною державою на узбережжі Адріатичного моря, через що це місто називали також “столицею” або “царицею Адріатики”. Участь у хрестових походах та захоплення Константинополя привели до розквіту Венеціанської морської держави. В XIV – XV ст. її володіння розширилось ще більше і крім узбережжя Адріатичного моря в Італії, вона володіла також південною частиної Мореї (середньовічна назва стародавнього Пелоппонесу), на Егейському морі – островом Евбея, частиною Кікладських островів, а також островом Крит, а з кінця XV ст. – о. Кіпр.

Протягом усього середньовіччя Венеція залишалась торгово – олігархічною республікою. Влада була в руках вузького кола знаті, адже могутній міський патриціат, в якому тісно переплітались інтереси купецьких банківських і дворянських сімей, охороняли свою владу, не допускаючи до участі в ній навіть середні верстви населення. На чолі Венеціанської республіки, як відомо, стояв дож, який  обирався лише з патриціїв, а саме з найбільш знатних патриціанських фамілій, і довічно виконував повноваження вищої посадової особи республіки. Вся повнота адміністративної і військової влади належали саме дожу. У Венеції навіть були спроби перетворити владу дожів на спадкову, внаслідок якої загинув дож Вітале Мікель і тому у 1172 р. створилась Велика рада, яка мала складатись з 242 персон, котрі належали до патриціїв. Велика рада обмежила владу дожів та сеньйорії (так званої Малої ради з 6 радників) та стала вищим законодавчим і контролюючим органом держави.

Велика рада була ліквідована дожем П’єтром Граденіго і він же перетворив сеньйорію на спадкову колегію, куди ввійшли записані до “Золотої книги нобілітету” родини нобілів. Таким чином, доступ у Велику раду з 1297 р. для нових членів закрили і республіка остаточно стає олігархічною.

Як бачимо, Венеція фактично опиняється заручником олігархів і така система влади не влаштовувала просте населення Венеціанської республіки, тому владу не раз пробували повалити. Зокрема, в 1299 р. група сімей простого походження спробувала зробити державний переворот проти олігархів, але, не маючи достатньої сили, ідея провалюється.

Однак у 1310 р. була ще одна спроба повалення режиму олігархії, яка мала глибокий вплив на життя та уяву венеціанців. Очолило цю змову три молодих знатних патриція Байамонте Тьєполо, Марко Кверіні та Бадоеро Бадоер, метою яких було повалення дожа П’єтра Граденіго, який своїми законами повністю обмежив участь середнього класу в управлінні республікою, зосередивши всю повноту влади в руках аристократії. Крім цього, за роки правління цього дожа, Венеція проживала вкрай важкі часи. Зокрема, в 1308 р. проти Венеції виступив сам римський папа, який, після того як венеціанці відмовились приймати його умови, наклав на них інтердикт, тобто, відлучив від церкви. Жителям республіки заборонялись церковні служби, померлих ховали без відспівування, а немовлят ніхто не хрестив.

І ось в настільки важкі для республіки часи три патриції вирішили об’єднатись, щоб нарешті повалити уряд республіки. Цікаво також, що самі змовники були насправді з впливових родів Венеції. В Байамонте Тьєполо, до прикладу, дід та прадід взагалі були дожами Венеції, за що самого Байамонте прозвали «Великим Лицарем». І взагалі сім’ї всіх трьох змовників були в опозиції до влади, оскільки так чи інакше постраждали від неї.

В ніч з 14 на 15 червня змовниками було вирішено зайняти площу Сан-Марко і палац дожів, щоб розправитись з урядом П’єтро Граденіго. Однак вночі вибухнула страшна гроза і лише на світанку їм вдалось вийти на площу з криками “Смерть дожеві”. Однак тут вони зустріли охорону дожа і вірних йому представників багатих сімей Джустініано, Дандоло тощо. Велику змову було викрито, бо серед змовників знайшовся зрадник – Марко Дон, який напередодні повстання попередив дожу про зговір.

Однак змовників все ж не зупинила озброєна охорона дожа. І ось під час цієї сутички стався дуже цікавий епізод, який італійці називають як “стара зі ступкою”(la vecia del morter). Було так: на площі Сан-Марко, де і сталась дана змова, жила в будинку поруч з Годинниковою вежею старенька на ім’я Джустіна Россі. Почувши шум на вулиці, де якраз відбувалась збройна сутичка, бабуся визирнула у вікно. Виглядаючи, згідно з історією, яка поєднує водночас правду та легенду, вона зачепила кам’яну ступку, яка полетіла і впала прямо на голову прапороносцю, який тримав прапор повсталих. Учасники змови, побачивши свій прапор лежачим посеред вулиці та спантеличившись, кинулись врозтіч.

Штурм палацу дожів був зірваний і Тьєполо повів соратників до мосту Ріальто, підпаливши його в надії виграти час до прибуття іншого очільника змови Бадоера з військом. Але допомоги вони так і не дочекались – військо Бадоера було заарештовано. Байамонте Тьєполо залишалось лише здатись дожу. Очільника змови ухвалили заслати на чотири роки, де його незабаром вбили. Стратили і його соратників, які зважились йти проти волі дожа. 

Щодо самої старенької, яка фактично змінила хід подій, то за це вбивство змовника у Венеції в 1310 р. венеціанка Джустіна Россі оголосилась героїнею, адже вигнала з міста змовників, які організували змову проти самого дожа та фактично проти всієї олігархічної системи влади республіки.  Тому дож вирішив винагородити її за це. Стара запропонувала привілей назавжди зберігати плату за оренду будинку розміром в 15 дукатів. Тому ні їй, ні її нащадкам ніколи не підвищували орендну плату. До сьогодні цей будинок старої стоїть у Венеції та називають його місцеві мешканці “будинок бабусі зі ступкою”. Також на ньому на згадку про подолання небезпеки та в пам’ять про подію ще в 1861 р. встановили мармуровий барельєф з її зображенням та з датою.

Цей епізод зі старою із ступкою можна віднести до тих, які викликають питання: “а що, якби так?”. Адже, якби не епізод з падінням кухонного начиння, вірогідно, що влада була б захоплена змовниками, що призвело б до повалення олігархічного правління у Венеції. В самій постаті змовника Тьєполо історики бачать різні версії. Одні доводять, що він був простим тираном і що в його діях була прихована анархістська демократія. Інші ж підносили Тюєполо на вівтар республіканських героїв.

Сама змова Байамонте Тьєполо та Марко Кверіні стала останньою відчайдушною спробою запобігти політичному домінуванню аристократії, а також встановити династичний уряд у Венеції, подібний до лордів.Придушення ж змови дозволило зміцнити позицію, заснованій на принципі сюзеренітету. 

Після цієї придушеної змови 1310 р. у Венеції державний лад набув ще вужчої олігархічної диктатури. Для збереження свого панування олігархія створила надзвичайні органи, які шантажем, таємними вбивствами та катуванням повинні були жорстоко розправлятись з будь-якими спробами демократизації існуючого політичного режиму. Сам трагічний момент змови змусив інших прихильників повалення влади присвятити себе тривалій підпільній роботі, перш ніж спробувати повалити нову олігархію. Отож, після невдалого політичного перевороту, вже 10 липня 1310 р. була створена Рада Десяти – наймогутніший каральний орган республіки, який повинен був розглядати всі справи, що стосувались державної зради. Крім цього органу була також створена Рада Сорока, яка здійснювала поліцейський нагляд. Ці органи розправлялись навіть з представниками знаті, які намагались встановити одноосібну владу. Дані органи частково тримали під своїм контролем навіть владу дожів.

Використана література:

1. G. Casoni, Storia della casa bottega in Venezia di ragione della Grazia del Morter e cenni sulla congiura di Boemondo Tiepolo
2. G. Tassini, Curiosità veneziane 
3. E. Сicognara, Delle inscrizioni veneziane
4. G.Сappelletti, Storia della repubblica di Venezia dal suo principio sino al giorno d’oggi
5. Storia di Venezia, Bajamonte Tiepolo, la Serrata del Maggior Consiglio e la congiura Querini-Tiepolo   http://www.veneziadoc.net/Storia-di-Venezia/BajamonteTiepolo.php
6. La congiura di Bajamonte Tiepolo http://giandri.altervista.org/giandri_0423_BajamonteTiepolo.html