Відьма в українській демонології, безперечно, є однією з найвідоміших персонажів. Уявлень про неї існує настільки багато, що складно і порахувати. Саме через це й існує багато різних протилежних думок про те, яким же є цей образ відьми. Хтось вважає, що відьма могла бути і доброю, на відміну від відьм в західноєвропейській традиціях, а хтось дотримується думки, що відьма є виключно злою та нечистою силою.

Занурившись в етимологію слова відьма, не складно й на власний погляд побачити, що походить воно від “відати”. Етимологи пов’язують походження слова “відьма” з давньоруським іменником вhдь – “знання”: слово “відьма” спочатку вживалося в значенні “та, що все знає”, звідки розвинулося подальше “ворожка”, а пізніше – “зла, сварлива жінка”.

Якщо звернутися до джерел, то ми можемо дізнатися такі речі про зовнішність відьом, як те, що вона була зловісною бабою із гачкуватим носом, червоними очима, що дивляться вниз – такий портрет відьми ми знаходимо, зокрема, у малоруських етнографічних збірниках. Усі народні оповіді Лубенського повіту додають до цього портрета ще такі риси:

“Відьма в лиці міняста, жовта, очі чорні – глибоко. Погляд у неї негарний. Її по очам пізнають. Вона на сонце праведне не буде дивиться і в церкві усе дивиться униз“.

Ще одним цікавим елементом, що мав би викрити відьму був “хвіст”, який насправді ж був лише нетиповим відростком куприкової кістки. Відомо навіть і про випадок 1875р., коли на Поліссі селяни звернулися до поміщика із проханням аби він дозволив топити жінок у його ставку і таким чином виявляти відьом, однак він відмовив. Іншим способом для того, аби знайти “хвіст” була місцева повитуха, що оглядала жінок в корчмі, куди їх для цього зганяли. З таким відростом виявлено було тоді три жінки.

Подібні зовнішні ознаки були характерними, як не складно здогадатися, саме для родових відьом, тобто тих, що отримали свій “дар” у спадок. Проте, як ми знаємо, існували ще й ті, хто таких властивостей не мав, але хотів здобути. Безліч цікавої інформації маємо про те, як відбувалося навчання відьом. Вони, як відомо, повинні були пройти цілий етап ініціації. Тобто, жінка могла стати відьмою лише тоді, коли б пройшла усі випробування, наприклад, найпоширенішим було паплюження святині, окремі магічні практики. 

Таким чином А. Свидницький наводить нам приклад народного передання, як захотіла одна жінка стати відьмою та й пішла до старої відьми по науку. Та ж попередила її про те, що це буде складно, і що вона мусить пройти іспит на придатність. Відьма зав’язала жінці підтичку (нижня частина жіночої сорочки) на голові і залишила усю ніч стояти її так на посеред поля, не лякаючись і не дивитись, щоб навколо не відбувалося. Проте, жінка не втрималася і все ж підгледіла: побачивши навколо себе різну нечисть, злякалася та закричала, чим і сполохала всі чари. Відомо також, що ініціацію проходили також і вроджені відьми.

Образ відьми протягом довгих часів сплітався з іншими демонологічними персонажами. Часто його змішували з такими образами, як знахарки, шептухи, ворожки, упириці, чаклунки, тому ж, мусимо визнати, що окреслення цих значень є дещо умовними. Попри це, образ відьми в українському фольклорі та літературі все ж є досить сталим. Відьма – реальна жінка, яка має певні надприродні, магічні здібності, знається з нечистою силою, що важливо, завдаючи шкоди людям, тобто про щось позитивне мова не йде. Однак, тут варто знову повернутися до обох видів відьм. До тих, що були навчені – ставилися дуже негативно та викликали лише осуд, адже вона вступила у зговір з дияволом. Щодо вроджених відьом, то подекуди ставлення було не таким негативним, адже вважалося, що вона й може не діяти на повну силу, і навіть протидіяти навченій:

“Рожденна та чужого не займає, а свого не попусте, а вчена – то скажена. Вчені ходять по ночах коров доїти, в одній сорочці, або білою сучкою: так цицьки і тіліпаються” – згадується у малоруських народних розповідях, які звів М. Драгоманов 1876 р.

Отож, бачимо, що вроджена відьма постає нам менш шкідливою, а бере лише частину молока, на відміну від скаженої навченої. Іноді навіть викликала відчуття співчуття у людей, що мусить відьомством займатися. Так, було записано на Вінниччині свідчення про відьму, дії якої вважали менш згубними для тварин:

“Оляна то родима була. Вона як бере молоко, то корова так не страдає. Вона бере половину. Хтось бачив її, на мітлі їхала.. Ішла на Юра, а дядько, ніби, Василь, тий рубав дрова, а вона йшла так поза хату туди… в саду дровітня було. Тий зігнулася тріску взяла. Чи то на Благовіщення…Тий тріску взяла, тий сховала. А він бачив!  А тут корова – нема молока ! А він кає: “Мамо, прийшла Оляна взяла тріску!” (Горенюк Лідія Юхимівна, 1932 р.н., с. Гута -Мовчанська, Жмеринського р-ну, Вінницької обл., зап. 12.08.2011р. Кметь В.С.)

А. Селецький зазначав, що обмежена шкідливість вродженої відьми є специфічною рисою, та притаманною лише українській відьмі. П. Куліш також наводить приклад у своєму оповіданні, де зазначав:

“Природженна відьма не така злюща, якь учена. Вона тілько одбороняться одь нечистої сили, а сама нікому зла не діє” 

Отже, відьми були злими, і менш злими. Однак, прочитавши попередні слова не слід робити висновок, що усі вроджені відьми були не шкідливі. Цілком ймовірно, що і вроджені могли неабиякої шкоди принести людям. Загалом, все це є нечистю,  тож ні про яке добро мова йти і не може. 

З роками інтерес до відьом в демонології лише збільшується, попри те, що він і так завжди був досить великим. Відьма неодноразово згадується в багатьох оповіданнях, творах, казках, нерідко в кіноіндустрії та навіть постає головним персонажем. 

Використана література:

1. Чубинский Тр. Экспед. т. 1, в. 1. 197. Иванов. Народные рассказы о ведьмах. в Сб. Хар. Ист.-Филологического Общества, т. III, 164.
2. Шухевич В. Гуцульщина, ч 4. 
3. Сумцов. Культ. пер. Киевская Старина 1889, V, VI, 305 и VIII, 425, 
4. Сумцов. Совр. этногр. Киевская Старина 1892 г. II
5. Милорадович В. П. Українська відьма: нариси з української демонології / Упоряд., пер., передм. О. М. Таланчук
6. Дисертація Кметь В. С. АРХЕТИП ВІДЬМИ В УКРАЇНСЬКІЙ  ЛІТЕРАТУРІ 19-20ст.
7. Образ відьми у купальських повір’ях волинян. А. Кривенко.
8. Малорусския народния предания и расскази/ свод Михаила Драгоманова