“Коли західний ідеал свободи — це право впливати на державну машину, яка нічого не сміє зробити без волі одиниці, ідеал московської свободи – зрівняння всіх, що виносяться над товпою, зрівняння осягнуте хоч би ціною політичної свободи. Ідеал свободи вироджується тут в найбільш вульгарний ідеал рівності, егалітраності.”

Нещодавно (автор слоупок, тому не звертайте уваги) у культурній (?) столиці України відбувались макабричні події. Організована група хомейністок* намагалась пікетувати наливайку “П’яна Вишня” (далі — ПВ), що знаходиться на Площі Ринок. Нашим посестриням по колчаківським фронтам ґендерної війни не вгодило лого ПВ — фройляйн, котра обіцяє знаходити любов з XVII ст. Вий піднявся нечуваний — об’єктивізація образу жінки. Одна особа, що асоціювала себе захисником прав пригнобленого та об’єктивізованого жіноцтва, вимагала аби бідну фройлян з лого ПВ відправили радикалам на фронт. Автор, будучи підписником групи “Серьога матюкається” дізнався, що “радикали” з фронту не відмовились би від такого поповнення. Загалом, як найтолерантніша людина на світі, закликаю вас підписуватись на цю хорошу групу у Тґ.

Як ми пам’ятаємо, 100 років у час славних подій Української революції, ідеї соціалістичного інтернаціоналу були надзвичайно популярними серед тодішньої української інтелігенції. Як ми пам’ятаємо, тодішня соціалістична братія (Порш, Голубович, Винниченко) просували в маси ідеї того, що українська революція мала відбуватись у загальноросійському руслі. У ментальному плані, ця бригада ніяк не могла відірватись від “общєрускава атєчєства”. До армії, як інституту вони ставились з величезною зневагою — в їхній уяві це був пережиток минулої імперіалістичної епохи, від котрого слід відмовлятись. Читаючи спогади Юрка Тютюнника “Революційна стихія” між рядками можна прочитати те, що він звинувачує тодішній український провід у політичній імпотенції, низькопоклонстві перед Москвою. Винниченка він звинувачує в тому, що той хотів посіяти класову (станову) ворожнечу між українськими солдатськими масами та українським офіцерством. Тобто, тодішній український провід ставив станові/класові інтереси вище за національні.

Про це писав Донцов: “Але культ інтелектуалізму, соціальних «законів» і «спільної», «загальнолюдської правди» – робив цю ідею [державництва] просто непотрібною. Коли існувала інтернаціональна, «спільна правда», то одинокою дійсністю була її підстава – «людськість», ширше або вужче схоплена, яка й була конкретною реалізацією цієї універсальної ідеї: часом цю «людськість» заступав вужчий колектив – «союз слов’ян», як у методіївців, то «ліга народів», то «советський союз», то «європейський схід» (для «хліборобів»), одним словом – та чи інша форма політичної симбіози”. Чим завершилось таке зневажливе ставлення до власної держави? Чим завершився соціалістичний експеримент УЦР/УНР? Він завершився Крутами, Базаром, Розстріляним Відродженням, Голодоморами.

Отже, повертаємось до наших хомейністок. У 70-ті рр. XX ст. Франкфуртська школа неомарксизму вирішила переформатувати теорію класової боротьби. Для того, аби вдихнути нове життя у старий та зашкарублий марксизм, було обране нове “золоте теля”, новий пролетаріат — сексуальні меншини, права котрих слід захищати. Витворювалась нова “загальна правда”, новий ідеал до котрого всім слід горнутись — ідеал відкритого суспільства (a.k.a. неоліберального концтабору). Згадується анекдот: “Товариші, комунізм відкрите суспільство ось, на обрії”. Обрій, як ми пам’ятаємо, це лінія на горизонті, до котрої ніяк не дістатись.

Тепер вся прогресивна спільнота, котра ледве вилізла з московського культурного болота, семимильними кроками прямує у нове європейське толерантне море. Московське болото та європейське море різні за формами, але однакові за змістом. У москві були червоні пропори, у Європці — райдужні. Москва мала комсомол. Європа має захисників прав ЛГБТ. Московити по-варварськи боролись з християнством. Європейцям вдається робити це більш витончено. У москві були комуністичні ходи та паради, у Європі ми бачимо гейпаради.

У ХХ столітті марксизм був модним та прогресивним — йшлось про захист прав пригноблених робітників. Однак, захисники їхніх прав вбили найбільше пролетаріату. Зараз, захист прав сексуальних меншин також виглядає модним та прогресивним. Цікаво, скільки українців у майбутньому будуть вбиті райдужними більшовиками?

Тепер, наші прогресивні боротьбисти за права ЛГБТ планують повторювати помилки своїх ідейних предків. Вони ненавидять все українське — саме тому вони прагнуть розчинити Україну у європейському морі. Через те, що вони ненавидять Україну — їм невідома наша історія. Саме через це невігластво вони невідають, що творять. Вони знову ставлять ґендер вище нації. Для них московит-содоміт важливіший та цінніший ніж український вояк (нагадуємо як лапіна бажала смерті Євгену Карасю). Здається, так вже було сто років тому. Винниченку ванька-робітник був цікавішим ніж український вояк. Чим завершилось існування УНР? Трагічною драмою.

Браття та сестри, давайте не будемо повторювати трагічних помилок минулого. Давайте не будемо слідувати соціалістичним/ґендерним ідеалам. Соціалізм згубив нашу справжню державність 100 років тому. Ґендер знищить її у майбутньому. Ґендер знищить нашу ідентичність. Він перетворить нас на стадо тварин, котрі будуть зайняті вдоволення своїх мерзенних потреб. Таким стадом надзвичайно легко управляти. Схоже стадо існувало у радянських ГУЛАГах — місцях, де комунізм був дійсно побудований.

*як ми пам’ятаємо, до 24-го лютого прогресивісти виходили на гейпаради з гаслами “Смерть нації — КВІР ворогам“. Єдиний відомий автору квір — це Корпус Вартових Ісламської Революції. Виходить, що нинішні феміністки підтримують шиїтську революцію та режим іранських айяатол?

P.S.: Відзначимо повну лецимірність бійциць Мюнхенського ТрО. Недалеко від ПВ (буквально 2 м. перейтись) знаходиться шоурум. Думаю, вам не слід пояснювати, що там можуть показувати. Однак, бійциці чогось не звернули на нього увагу.

В якості ілюстрації — пікет під ПВ здорової людини.