Автор – Тетяна Максименко

Народився Генрик Збєжховський у Львові в родині музикантів: батько був піаністом та композитором, а мати відомою оперною співачкою. За освітою був юристом: вивчав право у Львівському університеті, а згодом отримав посаду урядовця відділу фінансів у Львівському магістраті (Ратуші).

Його по праву відносять до найпопулярніших постатей міжвоєнного Львова. Уславився Генрик Збежховський насамперед як поет: вже у 17-річому віці друкував свої вірші в краківському журналі «Życie». Згодом у 1900 році вийшла перша збірка під назвою Impresje. У 1906–1910 роках працював в редакції часопису Nasz Kraj і «був народним поетом львівським» Gazety Porannej. Загалом, за життя видав понад 40 книжок. В роках 1920 – 1926 був редактором львівського сатиричного тижневика Szczutek.

Відомий насамперед як автор величезної кількості віршів легкої лірики. Вони публікувалися впродовж багатьох років не лише у збірках, але й у багатьох газетах. Особливу прихильність львів’ян Збєжховський здобув своїми віршами, присвяченими улюбленому місту

Окрім роботи у міській ратуші та в редакції газети, у якій самі постійно друкувався, Збєжховський полюбляв заходити у заклад під назвою «Атляс». І, без перебільшення, у певний час став його найпопулярнішою та найколоритнішою постаттю.

Юрій Винничук у своїй книзі “Кнайпи Львова” писав про заклад «Атляс» так:

«…Настільки та слава була значною, можна тепер судити бодай з того, що майже всі мемуаристи старого Львова описували цей заклад із невимовним замилуванням, мовби прагнули засвідчити, що й вони мали честь спілкуватися з богемою. Адже “Атляс” був унікальною кнайпою на світовому рівні. Сюди сходилися стежки всіх найвидатніших особистостей Львова, а це, в свою чергу, притягувало і гостей з інших міст».

Генрик Збєжховський мав тут свій особистий столик і вважався улюбленцем власника Едварда Терлецького («пана Едзьо»). Цікаво, що пан Едзьо, будучи майстром у приготуванні різних наливок, назвав одну із найпопулярніших – «немовкою», на честь Збєжховського.

Згідно із спогадами онуки Збєжховського  Христини Подвурської-Сіллітое в “Атлясі” він

«провів чи не половину свого життя, “владарюючи” при келиху вина з рукою на клавіатурі фортепіано і незмінною сигаретою в устах».

Саме тут,  в «Атлясі» Немо писав більшість своїх віршів, які друкувались згодом в «Газеті Поранній». Також у «Атлясі» він написав немало легкої лірики, завдяки якій для багатьох став відомим.

Але дещо інша історія, яка пов’язана із цим місцем, принесла Збєжховському чималу славу. Дехто вважає її легендою, яка проте не є вигаданою. Про любов до алкоголю цього поета сперечатись безперечно не варто. Але згідно історії, одного разу він провів за чаркою не декілька годин, і не весь вечір, а цілих 72(!) години, що дорівнює цілих три доби.

Завдяки спогадам письменника Яна Бжози, можна зрозуміти рівень популярності Генрика у цих місцях:

“[…] розповідав і я, як кілька років тому входив у світ літератури через кнайпу Атласа на Ринку. …Збєжховський, король богеми, сидів на бочці (в ресторації була зала, в якій сиділи на бочках, а кухлі для пива були прикуті ланцюжками) де під вікном і “приймав”. Полягало це в тому, що за сусідніми бочками чекали прихильники поета в черзі, щоб “випити з майстром”…. Церемонія полягала в тому, що кожен шанувальник, сідаючи за стіл, питав майстра, чого він бажає, замовляв, випивав разом з майстром, платив і відходив, щоб звільнити місце наступному. Зі мною було інакше, Збєжховський не погодився, щоб платили ми з Мецьом. Поставив натомість сам Атлас, як то інколи траплялося…»

Цікаво, що відомий тогочасний поет Ян Каспрович, який був, до речі, другом Івана Франка, вирішив згодом повторити, або ж навіть побити рекорд Немо. Проте витримав він такої пиятики лише 36 годин.

Насправді ж, такий спосіб життя – це лише одна сторона Збєжховського, про яку він дозволив нам дізнатись. Адже поети часто будують свою легенду, свідомо або ні, а що заховалось за нею – це вже особисті речі. Генрик Збєжховський безсумнівно сам будував такий свій образ богемного поета.

Як приклад, те, що в одній із своїх ранніх повістей («Художник», 1907), він зобразив персонажа, що носив довге чорне волосся, одягав великий чорний капелюх, дуже любив каву, сигарети та абсент. А при першій же кращій нагоді вів мову про мистецтво. Цей образ ніби змальований із самого автора, що дало його прихильникам певну картину та сприйняття поета, як богемного чоловіка, спроможного встановлювати нові «алкогольні» рекорди.