Автор – Владислав Газарян

Музичні інструменти виникли дуже й дуже давно. Певно, ще з першими знаряддями праці. Музика й зараз є невід’ємною частиною життя людини, незалежно від рівня її розвитку. Немає різниці, чи людина залишилася десь на рівні кроманьйонців, чи є членом наукової спільноти: всі ми любимо музику.

 Справжня флейта, вирізана з кістки тварини з проколотими отворами по боках для створення різних нот, була знайдена в печері в Німеччині. Знахідку було датовано як створену приблизно 43 000 років тому. Це найдавніший справжній, знайдений нами, музичний інструмент.

 А ось найдавнішою музичною нотацією, що хоча б частково зберіглася до наших часів є старий вавилонський текст з Ніппура № 3354 з інструкцією по виконанню наступних нот і інтервалів до гімну обоготвореному царю Ліпіт-Іштар. Знахідка була особливо цікава, оскільки вона перевернула уявлення про стародавню музику, показавши, що семиступеневий звукоряд і, ймовірно, багатоголосся, застосовувалися на тисячу років раніше, ніж думали. Табличку датували 1950 роком до н.е., отже їй майже чотири тисячі років. Історики вирішили, що на табличці – схема налаштування музичного інструменту (ліри) і ритм. У 2000 році колектив Ensemble De Organographia записав можливе звучання гімну Ліпіт-Іштар (посилання на запис – у списку джерел).

І все ж таки: найдавнішою мелодією, що майже повністю дійшла до нас є хурритський гімн богині Ніккаль, відомий як гімн №6. У 1950-ті роки велися активні розкопки королівського палацу хурритської держави Угаріт поблизу пагорба Рас-Шамра.  В процесі розкопок було знайдено 36 клинописних табличок із записами, відмінними від звичайних текстів, проте лише одна зберіглася повністю. Таблички вперше опублікував французький археолог Емануель Лярош – вже з поясненнями. Клинопис на той час вже було давно розшифровано, і тому Лярош відразу зрозумів, що на табличках – музика, тексти гімнів з поясненнями, як їх потрібно виконувати. Більш того, на деяких фрагментах збереглися імена авторів музики, тобто найдавніших відомих нам композиторів. Таблички датуються 1400 роком до нашої ери. Найкраще збереглася табличка №6, на якій записаний гімн Ніккаль, богині садівництва. На табличці – текст гімну та інструкція для акомпаніатора, який повинен був грати на дев’ятиструнному саммумі (різновид ліри). А на іншій табличці є навіть керівництво з налаштування саммума!

Хурритські пісні є джерелом запеклих суперечок археологів і музикантів. Ми не будемо вдаватися у подробиці, просто зауважимо, що досі не існує єдиного й точного перекладу та інтерпретації нот та інтервалів. Не менш цікавим є той факт, що у самому низу таблички наявний колофон з ім’ям автора або як мінімум писаря. На табличці з гімном в колофоні написано: «Ця пісня записана в музичному ладі «ніткіблі» писарем Аммурабі». Аммурабі – ім’я аккадське, так що, швидше за все він не написав музику, а тільки записав її. На фрагментарних табличках, що містять інші гімни, знайдено чотири імені композиторів – і це хурритські імена. Що ж, ось вони, найдавніші композитори: Тапсухіні, Пухійяна, Урхійя (цей написав цілих два гімни, 8-й і 12-й) і Аммій.

А ось і текст гімну Ніккаль, може хтось з вас захоче помолитися за файний врожай:

З тих пір, як я полюбив богиню, вона полюбила мене в своєму серці,

Моя жертва повністю викупить мої гріхи

Кунжутне масло, що я підношу з трепетом…

Безплідні принесуть потомство

Насіння проросте

Дружина принесе дітей для чоловіка

Нехай та, у якої не було дітей, понесе.

Однак, існує ще одна дуже давня пісня, яку ми можемо відтворити з точністю – це епітафія грека Сейкілоса.

Епітафія датована І або ІІ століттям нашої ери. Пісня, мелодія якої записана разом із її лірикою, у давньогрецькій музичній нотації, була відкрита в 1883 році сером В. М. Ремзі у невеликому містечку Траліс поблизу Айдіна, сучасна Туреччина, неподалік від Ефесу. Згідно з джерел, стела була втрачена та знову відкрита у Смірні у 1922 році, приблизно після закінчення греко-турецької війни 1919-1922 років. У 1966 році її придбав відділ старожитностей Національного музею Данії, що знаходиться у Копенгагені, де вона й зберігається по сей день.

Супровідний текст відрізнявся стислістю: «Я є портрет в камені. Я поміщений сюди Сейкілосом, і залишуся тут назавжди, як символ нев’янучої пам’яті». І він був правий…

А от і сам текст пісні:

Поки живеш, радій,

Не відчувай ніяких страждань.

Життя коротке,

І час бере своє.

Вважається, що і текст, і мелодія не були написані як епітафія; насправді заклик веселитися – це фрагмент давньогрецької застільної пісні, або сколікона. Сучасник може угледіти іронію в тому, щоб поміщати на надгробок пісню, яку співають на бенкеті. Ось такими є три найдавніші мелодії та пісні, відомі нам. Також, автор особисто радить послухати записи Ensemble De Organographia.

Джерела:

https://www.youtube.com/watch?time_continue=42&v=bAPC1tG2BKY&feature=emb_title  – НАЙДАВНІШИЙ ЗАПИС МУЗИКИ

https://www.youtube.com/watch?v=sERSOCMD2cM  – НАЙДАВНІША МЕЛОДІЯ, ГІМН №6https://www.youtube.com/watch?v=X3ys7QyEVT4  – ЕПІТАФІЯ СЕЙКІЛОСА.