Автор – Тетяна Максименко

Музику можна по праву важати одним із найцінніших етнокультурних чинників розвитку суспільства. Знаючи наш український народ з його видатними музичними здібностями та надзвичайно багату скарбницю народної музики, формується думка, що пісні та музика відігравали велику роль у культурному житті українців.

Розквіт української музичної культури в місті Перемишлі припадає на першу половину ХІХ століття. Цей період, який ще називають Перемиською школою, призвів не лише до появи української професійної музики, а й до національно-культурного відродження на теренах всієї Галичини. Інтелектуальному відродженню перемишльської інтелігенції сприяли дві тогочасні тенденції: пошуки нових літературних форм у межах традиції бароко та звернення до народних джерел пісенної творчості, які пропагувалися слов’янофілами.

Почнемо з того, що у 1828 році у місті було організовано музичну школу, яка готувала співаків для хору. Незабаром школа стала центром музичного життя Перемишля. Зіновій Лиско згадує, що «у школі навчали основ музики, співу, гри на різних інструментах та найталановитіших учнів і гармонії». Найбільшого розвитку Перемиська музична школа досягла в 1830–1834 рр. Навколо неї гуртувалася не лише українська молодь, а й польські та німецькі жителі Надсяння, які вступали до школи й активно брали участь в українському хорі.

Саме в Перемишлі, а не у Львові чи Коломиї, робила перші кроки музична культура галицько-українського відродження. Львів на той час не виховав відомих композиторів, а ось трьох виплекав Перемишль. Так званою ранньою «Перемишльською музичною школою» тоді були Михайло Вербицький, Іван Лаврівський та Анатоль Вахнянин.

Важливим чинником українського музичного руху став також театр. Драматичні твори першої половини ХІХ століття продовження інтермедій та інтермедій XVII-XVIII століть з тією лише різницею, що вони вже не вставлялися між сюжетами іншої драми, так званої пристойної, а становили своє ціле. З інтермедій і виникли ці драматичні твори, як переплетені розмовні глави з піснями, зміст яких був тісно пов’язаний з життям, звичаями і піснями народу.

Оперети першої половини ХІХ століття часто містили народні пісні в обробках для сольного голосу, чи хору. Пізніше музичні частини цих творів були написані композиторами. Оркестр використовувався переважно як акомпанемент, а його склад був дуже скромним: найчастіше – струнний квінтет, кларнет і флейта. Загалом оперети українських композиторів користувалися великою популярністю та захопленням глядачами (особливо поляками).

Одним із найяскравіших представників музичного мистецтва Перемишля був Михайло Вербицький. У рідному місті він одержав посаду канцеляриста при консисторії. З цього часу почався «перемиський» період його життя, який був особливо важливим для формування особистості Вербицького як композитора.  (картинка 1, Михайло Вербицький)

Саме театр, повністю розкривши багатогранність таланту Михайла Вербицького, допоміг йому стати відомим та авторитетним діячем музичної культури. Його мелодії здобули визнання й на Наддніпрянщині. Важливо, що під впливом церковних хорів у 1850-х роках розвивалися світські співацькі товариства. В їхньому репертуарі були спочатку німецькі хорові твори, але згодом вони все ж звернулися до пісень, які хоча й мали за зразок німецькі, проте були різного походження, виконуючи хорові твори Михайла Вербицького та Івана Лаврівського.

Події «Весни народів» та скасування панщини викликали нове пробудження національної свідомості українців, а одним з його виявів було виникнення перших публічних театральних вистав українською мовою.  Вербицький, що не дивно, став одним з найпалкіших шанувальників такого театру, тому брав участь у виставах як актор та співак. Вербицький написав музику до низки п’єс, які входили до репертуару перемиського театру: «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник», «Запропащений котик» та інші.

Діяльність Михайла Вербицького у контексті Перемишля та національно-культурницького руху важко переоцінити. На схилі свого віку, згадуючи успіхи земляків, Михайло Вербицький стверджував: «…школа стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, – і виявилося, що існує в Європі крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, італійської і французької, також четверта характеристична категорія: руська (українська)». 

Перемиський музичний осередок ХІХ ст. безпосередньо пов’язаний з постаттю єпископа Івана Снігурського, який у 1818 р. прибув до Перемишля з австрійської столиці. Великою заслугою Снігурського є ідея створення та організації професійного хору у Перемишлі.  Він мріяв створити такий хор, навколо якого гуртувалась би найздібніша молодь регіону. Важливо, що на початку XIX століття в Галичині не було жодного подібного колективу: у церкві спів лунав переважно одноголосно. (картинка 2, Іван Снігурський)

Іван Снігурський, обійнявши 1816 році посаду єпископа в Перемишлі, застав повний занепад церковного співу. До того часу по всій Галичині в церкві панував одноголосий спів, та як виняток, спів з вторуванням у терцію. Цей спів називали «єрусалимкою». Він поєднував східний хорал з народною піснею, в цілому убогою та одноманітною (так званий примітивний дяківський спів). Тому Снігурський розпочав реформу знизу, спрямовуючи дяківський спів на правильний шлях. З цією метою він заснував у Перемишлі дяківський інститут, в якому викладали катехізис, граматику церковнослов’янської мови, пояснення чину утрені і вечірні та церковний спів.

Організація хору була доручена Йосипу Левицькому, професору богослов’я, автору багатьох праць з літератури, граматики та музики. На посаду керівника хору був запрошений талановитий Вінкент Курянський, який умів віртуозно грати на скрипці та добре співати.  Першими співаками хору були молоді люди, які знаходились в єпископському палаці. Колектив інституту пропагував мистецький спів та музику у народі, готував нові музичні кадри. Педагогічний персонал дяко-учительської школи не мав належної фахової підготовки і навчання музики обмежувалося релігійно-культовими потребами.

Двадцять чотири співаки окрім шкільних предметів, вивчали також музичний спів, брали участь в богослужіннях. А найголовнішим їх завданням після виходу зі школи вважалось «…розповсюджувати науку співу по містах і селах».

Хор перемиської катедри здійснив великий вплив й на учня місцевої гімназії Анатоля Вахнянина. Своїм захопленням музикою та піснею Вахнянив повинен завдячувати своїй матері – Кароліні Файт, яка була донькою чеського офіцера. Якраз в ранньому дитинстві Анатоль здобув досить добру музичну освіту.  (картинка 3, Анатоль Вахнянн)

Творчі пошуки в царині музики припадають на початок 60-х років, коли він закінчував семінарію у Перемишлі. Як послідовник «перемиської школи», він творчо осмислював пісенні елементи південних і західних слов’ян.

Основи музичної освіти, музичний смак, знання літератури й любов до співу А. Вахнянин отримав передусім таки у Перемишлі. Завдяки тому, що Анатоль володів добрим альтом, його прийняли до Перемишльського катедрального хору, який в 40-х роках ХІХ століття заснував знаний єпископ Іван Снігурський. Саме в цьому церковному хорі хлопець свідомо засвоїв твори Д, Бортнянського, І. Лаврівського, М. Вербицького та багато інших.

За словами самого Вахнянина, «Перемишль був неначе розсадником музикального життя русинів…». Анатоль Вахнянин плідно працював і як композитор, тому його творчий доробок є чималим. Йому належать хорові твори «Молоді сни», «Стіймо разом друг при друзі», «По морю», дві кантати на честь побиву цісаря у Львові 1880 та 1894 років.

Що важливо, під керівництвом Анатоля Вахнянина у Перемишлі, як завершальний номер першого на західноукраїнських землях Шевченківського концерту, у залі «Під Провидінням» 26 лютого (10 березня) 1865 року виконали «Ще не вмерла Україна». Важливо це тому, що це було перше публічне виконання гімну. Ноти цього твору вийшли друком 1885 року у збірці хорових творів «Кобзар» за редакцією А. Вахнянина і П. Бажанського. Музику ж до цього твору Павла Чубинського написав Михайло Вербицький.

Анатоль Вахнянин також гармонізував ряд українських народних пісень («Чи я в лузі не калина була», «Жаль», «Ой нависли чорні хмари», «Помарніла», «Чи се ж тая керниченька»”, «На долині при Чигрині»), писав твори духовної музики. А найбільшим досягненням у музичній спадщині Вахнянина є його опера «Купало» – перша повноцінна опера в Галичині.Отже, справедливо можна вважати, що розвиток музичного співу в Галичині розпочався із відкриття у Перемишльському соборі Іваном Снігурським такого закладу для півчих дяковчителів, який поширював музичне мистецтво. Він «ніс в люди» музичні знання та давав поштовх для створення хору в церквах. Саме перемишльська співоча школа, а згодом і хор при ній, здійснили великий вплив на відродження української музики. Це місто стало центром українського мистецького життя в Галичині і великим східноєвропейським центром церковного співу та музики, світського музичного життя.

Список використаної літератури:

1.Андрухович, А. “Історія греко-католицької генеральної духовної семінарії у Львові 1783-1810.” Греко-католицька духовна семінарія у Львові. Львів, 1936. Ч.2.

2.Батенко, Т. Анатоль Вахнянин (1841–1908). Біля джерел національного відродження. Львів, 1998. 140.

3.Бермес, І. “Просвітницька діяльність Івана Снігурського.” Молодь і ринок. Дрогобич, 2012. №9 (92). 57–61.

4.Возняк, М. Як пробудилося українське народне життя в Галичині за Австрії. Львів: з друк. вид. спілки “Діло, 1924. 178.

5.Глистюк, Я. “Греко–католицька духовна семінарія в Перемишлі та соціальне походження її випускників у середині ХІХ ст.” Перемишль і Перемиська земля протягом віків, під ред. Степана Заброварного. Львів, 2003. 294-296.

6.Горан, Т.“Роль Перемишльської греко-католицької духовної семінарії у релігійному житті Галичини (1919–1939 рр.)” Гілея: науковий вісник. Київ, 2016. Вип. 104, 32–36.

7.Лисько, З. “Перша українська музична школа в Галичині”. Життя і знання. Львів, 1934. Чис. 6 (81). 165-166

8.Попович, О. Українське музичне життя Перемишля, нарис проблематики. Na pograniczu kultur. Pod redakcja Olgi Popowicz. Przemysl, 2018. 51-57.