Автор – Марія Король
Японія – ізольована країна у часи першої половини ХІХ ст., проте із приходом до влади нового імператора все різко змінилось. Ним виявився Мейдзі або ж Муцухіто. Він очолив країну після того, як скинув останнього сьогуна (очільник уряду) – Токугаву Йосінобу (1866-1868 рр.).
Син Неба народився 3 листопада 1852 р. на півночі Госьо у будинку свого діда по материнській лінії [2, 76]. Він був другим у сім’ї імператора Комея і єдиним, хто вижив із 5 його дітей. Матір’ю була наложниця Накаяма Йосіко – донька молодого старшого радника Накаями Тадаясу. Хлопчика назвали ім’ям Сатіномія, що означало «щасливий принц». Виховувала спадкоємця його прабабця Накаяма Цунако, оскільки за традицією, мати – як дружина імператора, мала бути у палаці [3, 20-21].
У дитинстві хлопець часто хворів. Його лікували традиційними заклинаннями та амулетами, які знала його прабабуся. Проте у країну почали активно проникати досягнення інших культур. Наприклад, вакцина проти віспи, яку за порадою діда, отримав таємно Сатіномія. Влада Японії веде активну боротьбу проти країн, які хочуть потрапити у «священну землю» [3, 44].
Навчанням займався дідусь Накаяма Тадаясу, але 8-річний Мейдзу не хотів здобувати знання (про що пізніше шкодував), а гратися коником із бамбуку. Улюбленим предметом був військовий епос, а фаворитами серед персонажів – воїни Середньовіччя Кусунокі Масашіге та Тоєтомі Хідзесі [3, 56-57].
Наступного року, у 1860 р. принц пройшов обряд ініціації. Йому обрізали кінчики волосся, що означало перехід до вікової групи підлітків. Друга важлива подія стосувалась підперезуванням дорослим поясом, замість дитячого. Це все були передумови до проголошення принца Саті спадкоємцем престолу 11 листопада. Відповідно із новим статусом, престолонаслідник прийняв нове ім’я – Муцухіто, себто «мирний», «дружній» [3, 62].
Юність для Муцухіто пройшла з користю. Він багато читав та набирався військового досвіду, який знадобився йому у майбутньому.
11 грудня 1866 р. імператору Комеї різко стало погано. Лікарі виявили у нього смертельну хворобу – віспу. Деякий час йому стало легше, проте 25 грудня у нього почалась рвота, а згодом з’явились і характерні для хвороби фіолетові плями по тілі. Невдовзі 121 правитель помер. Існує також версія, що його отруїли миш’яком, а серед підозрюваних – Івакура Тотомі, який мав славу махінатора. Теорія звучить так, що нібито він вмочив два нових пензлики в отруту, які любив підгризати володар. Проте невідомо чи це було так, бо симптоми віспи та отруєння миш’яком схожі [3, 115-116].
Загалом цей рік для імперії був важким через громадянську війну, смерть сьогуна та імператора. У зв’язку із важким становищем простого населення посилюються бунти та повстання.
Після смерті батька, імператором став Мейдзі. Для Японії роль керівника держави є необхідною, адже очільник виконував такі найважливіші функції, як:
1.Військову. Імператор був головнокомандувачем війська.
2.Божественну. Він був для народу тенно – божественний статус, який надавав його наказам сакральності, а їхній запис та виголошення носили релігійний характер. Він вшановувався як всесильне сонце, як живий бог [2, 77].
3.Освітньо-виховну. Імператор був покровителем наук, знань, віршування, вчителем моральної поведінки. Також до нас дійшли документи, де йдеться як себе поводити при дворі, як вдягатися, заклики до скромності, тощо [1, 152].
Інтронізація нового імператора відбулася 9 січня 1867 р. За традицією він взяв собі нове ім’я – Мейдзі («освічене правління»). Праворуч від трону знаходились імператорські регалії – меч і печатка. Регентом було призначено Нідзе Наріюкі, оскільки юнаку було лише 15 років і він ще не пройшов ритуал повноліття. Тому під час церемонії володар був одягнений у свій підлітковий одяг. Мейдзі після того, як став правителем, продовжував займатися каліграфією, складанням віршів, читанням газет і книг.
1867 р. – став переломним для Японії, адже відбулась «консервативна революція», тобто відновлення імператорської влади. Це пов’язано із проголошенням указу про реставрацію Імператорського правління, за яким сьогунат Токугава ліквідовувася, а уся повнота влади переходила у руки монарха та його уряду. Сьогунат цього указу не підтримав і розпочав громадянську війну Босін, яка закінчилась у 1869 р. перемогою військ імператора [4, 36].
Із початком правління було проголошено новий політичний курс, який отримав назву «Реставрація Мейдзі». Період його правління, який тривав із 1868 по 1912 рр. характерний «відкриттям» Японії та новими реформами, які призвели до модернізації країни. Програма оновлень є зафіксована в «П’яти статейній клятві» (1868):
1. Повсюдно будуть скликатися дорадчі збори, й усі питання вирішуватимуться через широку дискусію.
2. Усі класи, вищі й нижчі, мають бути одностайними в енергійній реалізації державних справ.
3. Простим людям так само, як чиновникам, дозволяється слідувати своєму покликанню, аби не було невдоволення.
4. Потрібно знищити лихі звичаї минулого і спиратися виключно на справедливі закони Природи.
5. Необхідно шукати знання по всьому світі, щоб зміцнити основу імперського правління [5].
За Мейдзі країна розквітала у всіх сферах, як і у внутрішній та зовнішній політиці. Усередині країни була прийнята Конституція 1889 р., проголошення синтоїзму державною релігією та ін. оновлення. Японія воювала із Китаєм, російською імперією, де мала успішні результати. У 1910 р. відбулася анексія Кореї. Найбільшим досягненням стала консолідація японської нації. Таким чином Японія на початку ХХ ст. стала найсильнішою державою Азії.
Сімейне життя для імператора склалося добре. Його обраницею стала Харуко – молодша сестра старшого державного радника – Ітіє Тадако. Наречена була талановитою: знала поезію, складала вірші, знала китайську, грала на кото (музичний інструмент), співала, вивчала чайну церемонію. Окрім цього, була здорова. Проте виникла проблема: Харуко була старша за імператора на 3 роки, що було занадто великою різницею. Це легко вирішили, записавши рік народження 1850 р., а не 1849 р.
Окрім імператриці, імператор мав зв’язок ще із 5 жінками. Це супроводжувалось тим, що Харуко не мала дітей та високою смертністю. Загалом у глави держави народилось 15 дітей, з яких вижило тільки 5, зокрема і спадкоємець престолу син Йосіхіто [6].
Імператор країни сходу Сонця помер 30 липня 1912 р. від цукрового діабету. На похороні були присутні не тільки рідні, а й люди зі всієї країни, що засвідчило прихильність народу до свого володаря.
Список використаної літератури:
1.Імператор як вихователь народу (японський Рескрипт про виховання 1890 р. та Священні едикти китайських імператорів) // Китаєзнавчі дослідження. Збірник наукових праць. – Київ: Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, Українська асоціація китаєзнавців, 2014. – №1-2. – С. 149-159.
2.Другі Полтавські студентські наукові читання зі всесвітньої історії (присвячені 60-літтю професора Бориса Года) : Матеріали доповідей і повідомлень Всеукраїнської з міжнародною участю онлайн-конференції; 17 листопада 2020 року. Полтава: ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2020. 242 с.
3.Мещеряков А. Н. Император Мэйдзи и его Япония. – 2-е изд. – М.: Наталис, 2009. – 736 с.
4.Скробач Б. Японська історія в біографіях її керівників.
5.https://was.media/microformats/istorichna-prisjaga-v-japonii/
Львівський історичний клуб 