Автор – Вікторія Терук

Вперше В. Чорновіл зацікавився кримським питанням, коли вивчав проблему депортації кримських татар. У розпал своєї політичної діяльности Чорновіл не забував про цей народ і навіть у листі до Михайла Горбачова в серпні 1987 р. згадав про стражденну долю кримськотатарського народу. У подальшому він виступав за повернення депортованих на їхню батьківщину і надання автономії Криму у складі України [1].

Не минуло й року після відновлення незалежности України як з’явилися офіційні територіальні претензії російської влади. Україна тільки здобула Незалежність, а Росія вже намагалася позбавити її. Так, у липні 1992 р. Верховна Рада Російської Федерації заявила претензії на Крим, а в липні 1993 р., депутати російського парламенту ухвалили рішення про надання українському місту Севастополь статусу міста Російської Федерації.  Кількома роками пізніше, у жовтні 1996 р., Державна дума РФ ухвалила закон про припинення поділу Чорноморського флоту між Україною і Росією, в якому прозвучали територіальні претензії до України. Після цього депутати Держдуми ініціювали новий розгляд питання про «російський статус» Севастополя. У результаті, 24 жовтня 1996 р. Державна дума Російської Федерації прийняла звернення до Верховної Ради України, в якому російські депутати, не вдовольнившись претензіями на Чорноморський флот і Севастополь, заявили про історичне право Росії на всю Автономну Республіку Крим. Чорновіл як голова НРУ, з огляду на події, пропонував внести зміни до Конституції України, які б виключали можливість перебування іноземних військ на території України, а також рішення про негайне виведення російського флоту за межі Української держави.  Росія не визнавала морського кордону з Україною, відмовлялася від розподілу континентального шельфу в Керченській протоці та в Азовському морі, ігнорувала права України на Чорноморський флот, який базувався на нашій території – у цьому випадку, Чорновіл був впевнений, що Україні ще наприкінці 1991– на початку 1992 року необхідно було взяти Чорноморський флот під свій контроль, коли більшість особового складу була готова перейти служити Україні [2].

Зазнало критики від Чорновола і рішення про спільне російсько-українське командування флотом на п’ятирічний термін.  Також політик негативно відреагував на підписання у травні 1997 р. між Леонідом Кучмою і Борисом Єльциним угод щодо Чорноморського флоту. Ці домовленості не відповідали Конституції України, закладали механізм постійної присутности російських військ на території України, що становило перешкодою на шляху інтеграції України в європейський простір [3].

Всі ці події стали перейденими червоними лініями, що показували неминучість окупації Криму. Поряд із цим, Чорновіл оптимістично стверджував, що за мудрими розрахунками Криму страшенно невигідно йти від України – він просто стане економічним банкрутом. Без української електроенергії, без дніпровської води, яка надходить Південноукраїнським і Північнокримським каналами, цей край може перетворитися в зону лиха. В’ячеслав Максимович навіть уявити не міг як кримчани возитимуть воду з Росії для свого поливного землеробства, не кажучи вже про водопостачання великих міст. Тож він підкреслював, що повести людей на розрив Криму з Україною міг би тільки лютий ворог [4].

Поза тим, В’ячеслав Максимович був певний, що Україна не понесе настільки великі економічні втрати, як Крим чи Росія в разі втілення сепаратистського сценарію в Криму. Чорновіл планував робити першочерговий вклад у розвиток рекреаційного комплексу Криму, щоб той став «перлиною курортного відпочинку світового рівня». У період президентських виборів 1991 р. у своїх передвиборчих виступах зазначав, що не планує скасовувати автономію півострова, а прагне модернізувати її, звернувши увагу на національне питання [5]. Зауважмо, що саме Чорновіл наголошував на необхідності враховувати права корінних народів, зокрема етнічних українців, а нам відомо, що вони не мали на півострові жодної української школи, газети тощо [6].

Росія ж тим часом продовжувала пропагувати шовіністичні ідеї в Криму. Одним із засобів поширення таких настроїв були тиражні газети, в яких не раз можна було зустріти матеріал із прямим текстом про те, що української мови та українського народу не існує [7].

Керівництво півострова намагалося зупинити процес інтеграції Криму в загальнодержавну структуру управління, вдавалося до видання постанов про підпорядкування собі всієї державної власності, ведення зовнішньополітичної діяльности, просило підтримки Росії.

В. Чорновіл, протистоячи тому, що відбувалося в Криму, у своїй промові, яка прозвучала в стінах парламенту 13 травня 1992 року, прямо звинуватив керівництво Криму в небажанні вирішувати проблеми кримськотатарського населення півострова, веденні провальної економічної політики, сепаратистських наміри, а також використання російської фінансової допомоги в реалізації плану відділення від України [8].  Також знову зауважував, що не вірить в самостійність півострова:

«Самостійний Крим економічно не життєздатний. Це авантюра, в яку нас хочуть втягнути [9].

Оскільки Чорновіл знову майже не здобув підтримки, то проблема в Криму за наступні роки лише поглиблювалася. 17 березня 1995 р. відбулося пленарне засідання українського парламенту щодо кримських подій, тоді ж В. Чорновіл виступив з різкою промовою. Він зазначив, що депутати своїм рішенням про територіальну автономію заклали «міну сповільненої дії» під українську державність, також розкритикував владу за безвідповідальну і безініціативну політику щодо Криму, відсутність продуманої стратегії стосовно кримського питання, усунення з поля зору кримськотатарського чинника. Тоді ж він запропонував ряд радикальних рішень: скасувати нелегітимну кримську конституцію, ліквідувати пост президента півострова, розпустити Верховну Раду Криму та Севастопольську міську раду, запровадити в Криму президентське правління і переглянути статус територіальної автономії півострова в бік розширення прав кримських татар. Депутати не прийняли таких радикальних кроків і проголосували лише за ліквідацію конституції, поста президента та позбавлення автономії в прийнятті низки рішень [10].

Через роки Чорновіл продовжував картати події минулого та помилки української влади. Із Кримом, як він вважав, був той безпрецедентний випадок, коли автономію одержав регіон лише за територіальною ознакою. Керівництво Кримської автономії ладне було перетворити півострів у заповідник комунізму, у той час як корінні жителі, кримські татари, зазнавали утисків. Кримська автономія – це апаратна автономія, насправді, мали право на автономію там лише кримські татари [11].

Кримське питання було одним із найболючіших для В. Чорновола. Вживаючи застережних заходів, привертаючи увагу суспільства, він мав намір вирішити проблему на півострові, всіма силами намагався інтегрувати Крим в Україну і відстоював права корінного кримськотатарського народу.

Список використаних джерел та літератури:

1. Український вісник. 1987. № 7. С. 22.
2. Деревінський В. Участь В. Чорновола у протидії російській агресивній політиці щодо України у 1990-х рр. // Східноєвропейський історичний вісник. – Дрогобич: Посвіт, 2017. – Випуск ІІ. – С. 231.
3. Там саме. – С. 232.
4. Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. – Т. 7. Статті, виступи, інтерв’ю (березень 1990 – грудень 1992) / Упоряд. Валентина Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2011. – С. 501.
5. Деревінський В. Кримська проблема і особливості її вирішення у 1989-1999 рр. // Гілея. – 2017. – Вип. 127. – С. 380.
6. Там саме. – С. 379.
7. Російська окупація і деокупація України: історія, сучасні загрози та виклики сьогодення: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 2016 р.) / Упор. П. Гай-Нижник. – К.: «МП Леся», 2016. – С. 302.
8. В’ячеслав Чорновіл ще в 1992-му підняв питання сепаратизму в Криму: історичне відео. Режим доступу: https://styler.rbc.ua/ukr/zhizn/ocherednoy-kievskiy-mural-narisuyut-zdanii-1450960587.html (дата перегляду: 15.01.2022)
9. В’ячеслав Чорновіл про сепаратизм в Криму. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=EmB-14g7ckY&t=124s (дата перегляду: 15.10.2021)
10. Деревінський В. Кримська проблема і особливості її вирішення у 1989-1999 рр. // Гілея. – 2017. – Вип. 127. – С. 381.
11. 1991 рік, День Павлограда, виступ В. Чорновола. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=FgS8NA5FjKs (дата перегляду: 11.11.2021)