Автор – Володимир Голубець

I. Зміна політичного курсу ЧСРР навесні 1968 року в документах

Зміну політичного курсу ЧСРР навесні 1968 р. відображає “Програма дій Комуністичної Партії Чехословаччини”[1]. Даний документ роз’яснює суспільству, що в ході революційних подій 1944-45 років сталась соціалізація всього політичного руху на теренах Чехословаччини, при тому соціалізм набув і певних демократичних рис[2].

Вказується, що шлях побудови соціалістичного суспільства був складним, отож з’явилися певні проблеми:

“… деформація соціалістичних принципів, які тепер називаються “культом особи”[3]

Також зазначається, що А. Новотний через його надзвичайну велику роль у прийнятті будь-якого рішення є винуватцем більшості проблем в країні[4].

“… відбувалося подавлення демократичних прав та свобод громадян, допускалося порушення законності, самовілля та зловживання владою …”[5].

Проблеми розвитку економіки були присутні через екстенсивні методи її розвитку, непомірні капіталовкладення та надмірний розвиток важкої промисловості[6], надмірне втручання некваліфікованих осіб у виробничий процес[7], державний протекціонізм, котрий консервував економічне становище в державі.

Основою існування Чехословаччини є рівноправне, добровільне співіснування чехів та словаків[8]. Декларується що існування зрівнялівки спричинило те, що ледарів ставлять на одне місце з чесними людьми. Повторяється те, що положення людини в суспільстві може оцінюватись лише через її вклад в суспільний розвиток.

Зазначається, що партія має виступати гарантом прав та свобод громадян. Наводиться теза:

“Держава диктатури робітничого класу виконала у нас свою історичну місію”[9].

Є надзвичайно вільнодумні твердження про надання свободи зібрань, спілок у зв’язку з потребами людей; це мотивується тим, що соціалізм повинен давати людині більше ніж будь-яка “буржуазна демократія”.

Декларувалось скасування попередньої цензури для преси, має відбутись розширення ввозу та продажу закордонних періодичних видань, в пресі має бути розділення між лінією держави та партії –  партійні газети мають перестати бути фактично періодикою, котра окреслює політику держави. Державні органи мають зважати на приватну власність, мають бути компенсації громадянам за порушення їхніх прав на приватну власність. Але ці всі “вітри свободи” фактично поставлені в хитке становище єдиним формулюванням, що все має відбуватись:

“в рамках соціалістичних законів, і відповідно, що рішення будуть прийматись згідно з волею більшості”[10].

Проблема рівноправність чехів та словаків зводиться до того, що чеські національні органи були вищими за словацькі – від чого словаки почувались так, що всі справи за них вирішуються в Празі. Дана проблема мала бути вирішена створенням соціалістичної федерації:

“…визнану та виправдану державно-правову форму існування рівноправних народів в спільній соціалістичній державі”[11].

Органи управління в нового федеративного об’єднання мали бути симетричними. Гарантуються також права на самобутність та власне національне життя менш чисельних національностей в країні – угорців, українців, німців.

Основною ланкою демократичних органів державної влади є національні комітети. Завданням національного комітету є: захист прав та потреб громадян, спрощення оформлення всіх справ, відстоювання суспільних прав та потреб, захист перед органами державної влади при певних несправедливостей[12]. При тому дані комітети мають вміти розв’язувати певні проблеми, а не лише затверджувати рішення котрі прийшли зверху.

Уряд мав відповідати за свої дії перед Національними зборами. Планувався взаємний контроль між кожною гілкою влади. З під юрисдикції всесильного МВС мали вилучитись суди, контроль за пресою, архівами, місцями позбавлення волі; мало відбутись розділення Корпусу Національної Безпеки на два органи – один з них повинен займатись безпекою внутрішньою, інший контррозвідкою. Вказується, що політичні погляди та діяльність не може стати об’єктом уваги сил внутрішньої безпеки[13]. У військовій доктрині декларувалася повна співпраця з державами-членами ОВД.

Зазначається, що відставання культури гальмує економічно-політичний прогрес. Репресії з боку партії на початку 50-х років свідчать про деформацію політики партії в даному питанні:

“Неприпустимо те, що художня творчість обмежується цензурою”[14].

Фактично це пряме декларуванням автономії культури в самій державі. Питання контролю за культурою зводилось до відповідальності, розуміння, підтримки самого митця.

Зовнішня політика декларується боротьбою проти світового імперіалізму на стороні сил прогресу – демократії та соціалізму[15]. Продовжуватиметься підтримка сил комуністів у В’єтнамі та намагання вирішення кризи на Середньому Сході. Зважаючи на те, що закінчення Празької весни є відомим то досить комічно видається фраза з останніх сторінок даного документу:

“Немає сили, яка могла б противитись народу, знаючого чого він хоче, здатному добитись своєї цілі”[16].

Така сила була –  танки країн ОВД  на території Чехословаччини.

Наболілі проблеми соціалістичного розвитку ЧСРР висвітлював документ “Маніфесту 2000 слів”[17]. Даний документ був заявою щодо проблем розвитку країни з боку більшої частини тогочасного чехословацького суспільства.

“Велика частина народу з надією сприйняла програму соціалізму. Але за її здійснення взялися не ті люди”. “[…] Помилкова лінія керівництва перетворила партію з політичної партії ідейного союзу в орган влади, яка стала притягальною силою для властолюбних егоїстів, для боягузів і людей з брудною совістю. Їх приплив позначився на характері й поведінці партії; її внутрішня конструкція була такою, що тільки пройшовши через ганебне перетворення, чесна людина могла надбати в ній вплив; в ній не було людей, які б її могли утримувати на висоті сучасних завдань. Багато комуністи боролися проти цього занепаду, але їм не вдалося перешкодити тому, що сталося”.

Вказується, що неконтрольована влада несла загрозу для самої країни. Автор також не обминув словом партійну номенклатуру:

” […] Насправді від їх імені (робітники) країною правив особливо вихований прошарок діячів партійного і державного апарату. Фактично вони зайняли місце поваленого класу (буржуазія) і самі стали новими панами”.

Зазначається, що порядки в партії стали взірцем для порядків у самій державі. Вказується, що деякі діячі номенклатури зрозуміли хибність такого розвитку країни, і шукають виходу з даної ситуації. Автор також вказує, що через таку ситуацію в державі та партії зникли колективна та особиста честь.

Політичні зміни пов’язуються з “демократичними комуністами”, котрі виступають за перебудову комуністичного руху. “Шановні противники” не дозволяють собі відпочивати, вони готові опиратися на тих людей котрі є задоволеними чинними порядками. Сама демократизація можлива лише через комуністів – в них є сили, досвід, платформи для її організації. Є твердження про самі умови праці та розвиток економіки – низькі заробітні плати, директори підприємств мають знати де виробляться/збувається їхня продукція, затрати/прибутки від виробництва, скільки потрібно грошей на модернізацію чи закупку машин/механізмів на саме виробництво.

Присутня апеляція до свободи зібрань – автори радять створювати громадянські комісії для розв’язання проблем, котрі не хочуть вирішувати органи влади. Співпраця з органами державної безпеки можлива лише при переслідуванні справжніх (кримінальних) злочинців. Для зменшення всеосяжного впливу держави за суспільством заохочувалося викривати донощиків.

Зазначається про можливість втручання іноземних сил. Зокрема вторгнення військ НАТО, адже народ буде захищати свій уряд зі зброєю в руках навіть перед лицем переважаючих сил ворога, і виконання всіх своїх зобов’язань перед союзниками (країни ОВД). Відтак навіть після побудови “соціалізму з людським обличчям” ЧСРР планувало зберігати добросусідські відносини з іншими країнами “соціалістичного табору”. Сам маніфест завершується 70-ма підписами. Серед підписантів: фізіолог, агроном, олімпійський чемпіон (не зовсім і посада), інженер, педагог, композитор, професор, письменник, художник, що свідчить про бажання декларувати . підтримку документа широкими верствами суспільства.

Підсумуємо. Чехословацька держава має давні демократичні традиції, відтак “диктатура партії” не могла задовольняти більшу частину населення держави. Фактично, сліпе накладання московського варіанту комунізму на місцеві умови спричинило суспільно-політичну кризу в країні. Єдиним виходом з кризи були реформи. Однак реформи настільки налякали керівництво СРСР, що для їх придушення застосували військову силу.  

---

Покликання:

[1] Программа действий Коммунистической Партии Чехословакии, принятая на Пленуме ЦК КПЧ 5 апреля 1968 г. Наш Архив, час доступу: 11.02.2019, https://nsarchive2.gwu.edu/rus/text_files/EastUropeProblems/1989-23-24/23-24-230-304.pdf, 230.

[2] Там само, 232.

[3] Там само, 233.

[4] Там само, 238.

[5] Там само, 234.

[6] Там само, 236.

[7] Там само, 238

[8] Там само, 242.

[9] Там само, 250.

[10] Там само, 257.

[11] Там само, 260.

[12] Там само, 263.

[13] Там само, 266.

[14] Там само, 296.

[15] Там само, 300.

[16] Там само, 304.

[17] Всі витяги з документу взято: http://antology.igrunov.ru/70-s/memo/2000-words.html?fbclid=IwAR3N_YrWxCCgNI2spKPjktSQdsTc8pqk9qP8PujnA2NKA_10amNK9TCTcCQ, час доступу: 17.01.2019.