Засобами масової інформації СРСР та УРСР революційні події у Будапешті, що відбулись 24-го жовтня 1956 року названо “контрреволюційним бунтом проти народної влади[1]“; а уряд Угорської Народної Республіки звернувся за допомогою до радянського уряду, згідно з умовами Варшавського договору[2]. Отож радянські військові частини мали допомогти відновити порядок у Будапешті. Політбюро УПТ рекомендувало призначити на посаду голови Ради Міністрів Імре Надя[3]. 25-го жовтня Ерне Гьор був замінений Яношем Кадаром на пості Першого секретаря УГП[4]. В одному зі своїх виступів Кадар вказував, що лояльна демонстрація частини нашої молоді, більшість учасників якої мали мирні наміри, через кілька годин, в наслідок дій антинародних контрреволюційних елементів, перетворилась на ворожий народно-демократичному ладу виступ; Імре Надь закликає населення захищати народно-демократичний лад[5]. Контрреволюційні сили були розбитими, але дрібні групи продовжували діяти[6]. Контрреволюціонери та підбурювачі використовували в своїх злочинних цілях труднощі, які були в Угорській Народній Республіці[7].

“Американський Конгрес асигнує багатомільйонні кошти на підривну діяльність проти законних урядів країн народної демократії, для того щоб скинути їх, та замінити реакційними кліками, котрі будуть служити США[8]“. На 28-ме жовтня ситуація в Будапешті спокійна; Імре Надь заявляє, що готовий розпочати розробку програми, в рамках котрої, будуть задоволені законні вимоги робітничого класу, в тому числі, питання про заробітну платню та народні пенсії[9]. На засіданню Ради Безпеки ООН, угорський делегат заявив, що внутрішні події в Угорщині не мають жодного відношення до міжнародного миру та безпеки, і тому Рада Безпеки ООН не має права розглядати угорські події; делегація від СРСР апелювала до Уставу ООН, (2-га стаття, 7-й пункт[10]), і тому ООН не мала права розглядати ці події[11]. Очевидно, це означало, що делегація СРСР буде голосувати проти включення “Угорського питання” в розпорядок денний. Делегат від Югославії вказував, що якщо ООН почне втручатися у справи Угорщини, то це лише загострить ситуацію в самій країні[12]; також дане рішення є лише спробою відволікти світову громадськість від “імперіалістичної агресії проти Єгипту[13]“. 30-го жовтня становище в Будапешті загострилось. Зазначається, що в певних районах міста лунає стрілянина з гвинтівок, автоматів, пістолетів; Імре Надь заявляє, що реорганізує уряд на основі “коаліції демократичних сил”[14]. 

Дана коаліція створила кабінет “вузького складу” на основі УПТ та соціал-демократичної партії. Новоутворену партію очолила Анна Кетлі[15].

“Майже безперебійно, з австрійських аеродромів у Будапешт ескадрильями відправляються літаки. Мова йде не тільки про медикаменти, як це намагаються показати офіційні повідомлення. За допомогою такої кількості літаків можна було забезпечити цілі континенти медикаментами. Спостерігачі могли переконатись в тому, що в Угорщину переправляються сотні угорських військових з Заходу: колишні офіцери армії Хорті, сотні угорських офіцерів та солдатів, котрі служили в гітлерівській армії. Серед літаків можна побачити машини західнонімецьких прикордонних установ, англійські машини та інші“[16]. Численні факти доводять те, що дій реакційних сил у Будапешті, є витвором тривалої роботи імперіалістичних держав; нілашисти на та хортисти, котрі окопались у Західній Німеччині,  на щедрі асигнування, розвернули пропагандистську кампанію проти” Народної Угорщини”[17]. Імре Надь заявляє про відмову Угорщини від Варшавського договору[18]. Фашистська загроза все більше і більше наростала в Угорщині[19].

У зверненні до угорського народу, за 4-те листопада, вказувалось, що уряд Імре Надя, котрий розчистив шлях для реакції та контрреволюціонерів, припинив своє існування. Соціалістичні сили разом з частинами Радянської армії, котрі прийшли на допомогу Революційному Робітничо-Селянському Уряду, виконали своє завдання. Даний уряд заявляє, що найближчим часом порядок та спокій буде відновлено по всій країні[20]. Мета діяльності даного уряду (кілька позицій зі звернення до народу): національна незалежність та суверенітет країни; захист народно-демократичного, соціалістичного ладу країни, відновлення порядку та внутрішнього миру в країні; встановлення тісних стосунків з соціалістичними країнами; мирне співробітництво з іншими країнами; ліквідація бюрократизму та розвиток демократії; підтримка в селі та місті дрібного приватного підприємництва; розвиток національної культури на основі прогресивних (тобто соціалістичних) традицій; в інтересах народу, робітничого класу, Батьківщини Уряд звернувся до командування Радянської армії для “розбиття чорних сил реакції та контрреволюції“[21].

Стали відомими картини розправ над робітниками-революціонерами, суспільними діячами, мирним населенням, котрі вчинювала реакція[22]. Урядові Імре Надя, як такому, котрий був готовий вийти з Варшавського договору, США запропонували матеріальну допомогу у розмірі 20 млн доларів[23].  Намагаючись нести свій внесок у нормалізації життя в Угорщині, уряд Монгольської Народної Республіки, в якості безкоштовної допомоги, направив у країну 2000 т. пшениці, 100 т. м’яса, 15 т. ковбаси[24]. Уряд Румунської Народної Республіки направив в Угорщину нафтопродуктів, медикаментів, продовольства на суму 13 млн лей[25]. Чжоу Еньлай заявляв, що КНР направить в Угорщину, без будь-яких умов, в подарунок, 30 млн рублів[26]. В цей же час: “…американська фабрика брехні працює на повну потужність. … чого тільки не використовують мерзенні писаки, намагаючись виправдати злодіяння фашистсько-хортистських злочинців, видаючи їх борцями за свободу[27]“. Вказується, що 30-го жовтня 130 комуністів та робітників служби безпеки були захоплені фашистськими бандами, та були повішені за ноги на деревах, від чого вони померли в страшних муках[28]. “Контрреволюційні банди переводили цілі склади залізничних вагонів на трамвайні рейки, та пускали їх з Буди, котра розташовувалась на підвищенню[29]“. Координаційним центром контрреволюційного повстання названо радіостанцію «Вільна Європа»; самі радіопередачі відбуваються з Мюнхена (Західна Німеччина), з колосального центру приміщень, котрі були побудовані на американські кошти[30]. Працівники радіостанції також займаються розвідувальною діяльністю – до прикладу наводиться американець Стіл, котрий роздав в Угорщині тисячі плиток шоколаду та тисячі пачок сигарет, збираючи при цьому дані; пропагандистські матеріали засилались на територію Угорщини навіть на повітряних кулях[31].

Міністр Зовнішніх справ І. Хорват під час свого виступу заявляв, що угорські фашисти закінчили військові школи в Західній Німеччині та нелегально перейшли на територію Угорщини. Ці люди мали використатись для повалення народно-демократичного ладу. Міністр вкотре заявив, що ООН не має будь-якої юрисдикції щодо подій у Угорській Народній Республіці. “… Угорський уряд, на основі свого суверенного права, вимушено покликав на допомогу радянські війська, котрі розташовувались в Угорщині, на основі Варшавського договору, щоб захистити народну владу, демократичний лад та саме населення і також щоб положити край подальшому кровопролиттю та беззаконню[32]“. Біженці, які через революційні події втікали до Австрії названі “чесними угорцями, що були збитими з правильного шляху ворожою пропагандою[33]“.

Умови в таборах для біженців описуються просто жахливо – постійні черги за їжею та місцем в бараці, якісь непевні особи пропонували поїхати на плантації в Південній Америці або вступити у Французький Іноземний легіон. Самі табори були схожими на ринки невільників, де работорговці вибирали собі товар. Серед самих угорців поширюються чутки про те, що населення масово вивозиться в Сибір. Нечесним шляхом вивезений в Австрію водій Радо Імре, був змушений працювати вантажником на залізничній станції по 12 годин на добу, з низькою оплатою праці – через це він втік назад до Угорщини[34]. Зустрічаються і біженці котрі тікають з Угорщини. Радянські журналісти зазначають, що ці особи займалися розбоєм в Будапешті та інших містах, а зараз тікають, бо бояться за свою шкіру[35]. Міністерство Закордонних Справ закликає уряд Австрії, щоб той допоміг у поверненню на Батьківщину неповнолітніх, що втекли чи були насильно вивезені на територію Австрійської республіки. Угорські прикордонні органи готові завжди прийняти біженців[36].

25-го листопада, в Гельсінкі, відбулись збори членів Бюро та Секретаріату Всесвітньої Ради Миру та національних комітетів, котрі обговорювали тогочасне міжнародне становище. Звучали заяви щодо Суецької кризи, щодо Угорських подій були винесені такі рішення – вивід радянських військ з Угорщини, за домовленістю з останньою та повне збереження угорського суверенітету[37]. Тим часом, росте авторитет народної влади, саме населення активно допомагає владі у затриманнях контрреволюційних елементів; угорські армійці та міліціонери забезпечують підтримку громадської безпеки[38]. Янош Кадар заявляє про демократизацію всього громадянського життя в країні.

9-го грудня уряд продовжує боротись з контрреволюційними елементами – радіостанція “Вільна Європа” поширює інформацію щодо організації всенародного страйку, на вулицях продовжують з’являються листівки провокативно-демагогічного змісту[39]. Страйк призначений на 11 грудня – в це день, зранку на вулицях з’явились озброєні молоді люди, котрі намагались не дати робітникам потрапити на свої робочі місця. Ці молодики обстрілювали трамваї, клали на колії вибухівку, погрожували розправою водіям громадського транспорту. Частина робітників навіть піддалась закликам, але більшість підприємств продовжували працювати[40].

Міністерство Іноземних справ направило американській місії в Будапешті ноту, в котрій зазначалось, що робота радіоприймача на території посольства США припинена. В майбутньому Міністерство виразило надію, що місія США перестане порушувати суверенітет Угорської Народної Республіки[41]. Будапештську Робітничу Раду названо зброєю контрреволюції, котра намагалась всіма силами перешкодити відновленню порядку, спокою та мирної праці. Рада підтримувала тісний зв’язок з радіостанцією “Вільна Європа”. Секретарем ради був Бабаї, котрий в час Другої світової війни був затятим хортистом. Одним з членів ради була особа, котра була завербована американцями ще 1949 році. Дана особа мала вчинювати економічні диверсії на підприємствах та організовувати викрадення угорських армійців за кордон[42].

“Шахтарі… країна просить вугілля, народ чекає від вас вугілля, наша Батьківщина потребує вугілля як ніколи раніше. Випередіть економічну загибель країни… якщо буде вугілля то потерпять поразки всі діяння контрреволюції…[43]“. З таким закликом влада звернулась до шахтарів країни мотивуючи це тим, що без вугілля стоять заводи та електростанції, в лікарнях вугілля залишилось на 3-4 дні. Якщо будуть стояти заводи, то збільшиться безробіття, що було невигідно новій владі. Для стимуляції вугільної промисловості мали провестись такі заходи: надання пільгових кредитів для шахтарів, будівництво 10 тисячі нових квартир, частину робітників зі заводів мали перевести на шахти. За контрреволюційним рухом в Угорщині криється виступ міжнародної реакції[44].

“Благородство, гуманізм – особливі якості радянських воїнів вихованих Комуністичною партією в дусі пролетарського інтернаціоналізму” – саме так починається стаття[45], в котрій описується вчинок радянського бійця Міхаїла Волошіна, котрий стрибнув в річку, та врятував дитину, яка тонула. Вчинок звісно благородний. Однак радянська пропаганда порівняла його з введенням радянських військ в Угорщину, подала вторгнення як благородний вчинок. Зазначається, що в підготовці контрреволюційного фашистського бунту в Угорщині активну участь брали українські націоналісти – бандерівці, котрі орудували в Західній Німеччині; з околиць Мюнхена Іваном Кашубою в Угорщину буцімто було направлено кілька груп для проведення терористичної діяльності[46].

Не обділений “увагою” залишився і кардинал Міндсенті[47]. На нього радянська пропаганда вилила чергову порцію бруду та дезінформації. Зазначається, що після завершення війни кардинал користувався безмежною підтримкою реакційних сил Заходу; організовував змову проти Угорської Народної Республіки; хортисти сподівались, що Мідсенті зуміє мобілізувати сили католицької церкви в підтримку контрреволюції. Сам кардинал був звільнений з тюрми контрреволюціонерами. Сама поява Мідсенті в Буді не була схожою на “Друге явлення Христа”, адже кардинал прибув у свою резиденцію на військовому автомобілі та в супроводі танків повстанців.

Проводиться реорганізація УПТ в Угорську Соціалістичну Робітничу Партію[48]. В минулому партія насаджувала антиленінські методи управління, що призводило до розриву між партійним керівництвом та партійними масами, між партією та робітничим класом, між робітничим класом та його союзником – селянством. До революційних подій в партії знаходилось 900 тис. осіб, при населенню країни в 9 млн. “Партія неймовірно розбухла. До неї входили не тільки чесні робітники, селяни, інтелігенти, але і кар’єристи, націоналістично налаштовані елементи, політично ненадійні люди“. Характерною і влучною є фраза, котра описувала подальший розвиток нової, переорганізованої партії: “…відкинути все погане, та розвивати все хороше“.

В повідомленні від 10-го грудня[49], вказувалось, що з наступного дня о 18:00 вводитимуться військово-польові суди. Дане рішення було прийняте, адже “…в руках контрреволюціонерів та інших ворожих елементів є в наявності багато одиниць зброї та боєприпасів, котрі використовуються у ворожих цілях та загрожують життю населенню, мирній праці та безпеці…“. Підсудними будуть особи, котрі вчинювали підпали, вбивства, вандали, а також ті, хто зберігали зброю без дозволу та не здали її до 11-го грудня, 18:00. Охоронці заводів та підприємств мали написати заяви в міліцію до 12-го грудня, та отримати спеціальні дозволи на носіння зброї.

Підсумуємо. Всі повідомлення, котрі стосуються Угорських революційних подій, зазвичай розташовані на 4-6 сторінках газет. Вважаю, що це свідчить про те, що радянська влада обережно інформувала населення про антикомуністичні виступи у сусідніх «братніх країнах». Характер викладу інформаційних повідомлень зводився до того, що насправді народні маси гаряче підтримають ідею соціалізму, а у всіх негараздах винні “недобиті контрреволюціонери”, допомога повстанцям від Заходу, зокрема США. Дуже обережно радянська преса писала про помилки керівництва комуністичної партії Угорщини, однак одразу виказувала впевненість, що вони виправляються, або ж вже подолані.

---

Примітки:

[1] “Провал антинародной авантюры в Будапеште”, Правда, 25 жовтня 1956.

[2] В березні 1955 року країна вступила у Варшавський договір. Важливою для майбутніх подій в країні була стаття 8: «Договірні Сторони заявляють, що вони будуть діяти в дусі дружби і співробітництва з метою подальшого розвитку та зміцнення економічних і культурних зв’язків між ними, слідуючи принципам взаємної поваги їх незалежності і суверенітету і невтручання в їх внутрішні справи.»^[2] Тобто СРСР не мав законного права щодо введення в країну своїх військ. Акт запрошення радянських військ з боку угорських можновладців – спроба легітимізації введення військ

[3] “Заседание ЦК Венгерской партии трудящихся”, Правда, 25 жовтня 1956.

[4] “К провалу антинародной авантюры в Будапеште. Сообщение Совета Министров Венгерской Народной Республики”, Правда, 25 жовтня 1956.

[5] “Крушение антинародной авантюры в Венгрии”, Правда,  28 жовтня 1956.

[6] “К провалу антинародной авантюры в Будапеште”, Красная Звезда, 26 жовтня 1956.

[7] “Планы антинародных авантюристов сорваны”, Красная Звезда, 28 жовтня 1956.

[8] “Американские вдохновители контрреволюционной авантюры в Венгрии”, Правда, 28 жовтня 1956.

[9] “Положение в Венгрии”, Правда, 29 жовтня 1956.

[10] “Цей Статут жодною мірою не дає Організації Об’єднаних Націй права на втручання в справи, які належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави, і не вимагає від Членів Організації Об’єднаних Націй представляти такі справи на розв’язання у порядку даного Статуту; однак цей принцип не стосується використання примусових заходів на підставі Розділу VII“. Режим доступу: http://www.un.org.ua/images/UN_Charter_Ukrainian.pdf

[11] “Заседание Совета Безопасности ООН”, Правда, 30 жовтня 1956.

[12] “Заседание Совета Безопасности ООН”, Красная Звезда, 30 жовтня 1956.

[13] “Попытки отвлечь внимание от империалистической агрессии против Египта”, Красная Звезда, 10 листопада 1956.

[14] “Положение в Венгрии”, Правда, 30 жовтня 1956.

[15] “К положению в Венгрии”, Правда, 1 листопада 1956.; Анна Кетлі (1889– 1976) – політик, соціал-демократ. Глава парламентської фракції Угорської соціал-демократичної партії в 1945-1948. Відновила партію під час Угорського повстання 1956 року.

[16] “К положению в Венгрии”, Правда, 3 листопада 1956.

[17] “Преградить путь реакции в Венгрии!”, Правда, 4 листопада 1956

[18] Там само.

[19] “Настал час активного единения и бдительности”, Правда, 4 листопада 1956.

[20] “В последний час. Обращение к венгерскому народу”, Правда, 5 листопада 1956.

[21] “Воззвание Революционного Рабоче-Крестьянского Правительства Венгрии”, Правда, 5 листопада 1956.

[22] “Венгерский трудовой народ отстоит свои социалистические завоевания”, Правда, 5 листопада 1956.

[23] “Венгерские патриоты, боритесь в защиту социализма, против контрреволюции”, Правда, 5 листопада 1956.

[24] “Послание Совета Министров МНР Венгерскому Революционному Рабоче-Крестьянскому Правительству”, Правда, 6 листопада 1956.

[25] “Помощь правительства Румынии венгерским трудящимся”, Правда, 8 листопада 1956.

[26] “Телеграмма премьера Государственного совета КНР Чжоу Ень-лая преиьер-министру Венгерского Революционного Рабоче-Крестьянского Правительства Яношу Кадару”, Правда, 8 листопада 1956.

[27] “Кровавые злодеяния фашистко-хортистких бандитов разоблачены перед всем миром”, Правда, 9 листопада 1956.

[28] “Зверства фашистов в Будапеште”, Правда, 9 листопада 1956.

[29] “О том, как бесчинствовали контрреволюционеры в Венгрии”, Красная Звезда, 13 листопада 1956.

[30] “Протесты против подрывной деятельности радиостанции «Свободная Европа» “, Правда, 9 листопада 1956.

[31] “Подстрекательская роль американской радиостанции «Свободная Европа» в венгерских событиях”, Правда, 25 листопада 1956.

[32] “ООН не должна препятствовать нормализации жизни в Венгрии”, Правда, 21 листопада, 1956.

[33] “На австро-венгерской границе”, Правда, 25 листопада, 1956.

[34] “На венгеро-австрийской границе”, Красная Звезда, 24 листопада 1956.

[35] “На австро-венгерской границе”.

[36] “Венгерская нота Австрии”, Правда, 30 листопада 1956.

[37] “Совещание членов Бюро и представителей национальных комитетов сторонников мира”, Правда, 27 листопада, 1956.

[38] “На страже порядка и законности”, Правда, 2 грудня 1956.

[39] “Твердые и решительные действия венгерского правительства”, Правда, 10 грудня 1956.

[40] “Новые попытки помешать нормализации жизни в Будапеште”, Правда, 12 грудня 1956.

[41] “Нота Министерства Иностранных Дел Венгрии американской миссии в Будапеште”, Правда, 10 грудня 1956.

[42] “Подлинное лицо заправил так называемого «будапештского рабочего совета»”, Правда, 14 грудня 1956.

[43]“Обращение Венгерского Правительства к шахтерам страны”, Правда, 16 грудня 1956.

[44] “За контрреволюционным движением в Венгрии скрывается выступление международной реакции”, Правда, 26 грудня 1956.

[45] “Благородный поступок советского воина”, Красная Звезда, 29 листопада 1956.

[46] “Венгерские контрреволюционеры и их покровители”, Красная Звезда, 30 листопада 1956.

[47] “«Второе явление» кардинала Миндсенти”, Красная Звезда, 2 грудня 1956.

[48] “Венгерские коммунисты сплачивают свои ряды”, Правда, 26 грудня 1956. Всі цитування в абзаці взяті з даної статті.

[49] “Удар по контрреволюционным елементам в Венгрии”, Красная Звезда, 14 грудня 1956.