За підписаним 23 серпня 1939 р. пактом «Про ненапад…» Молотова-Ріббентропа, дві великі тоталітарні держави – СРСР і Третій Райх заклали підвалини масштабного військового протистояння світового масштабу.

Обома сторонами активно приховувався таємний додаток угоди, за яким територію Європи було поділено на дві сфери їх територіальних посягань. Причини саме такого поділу вже висвітлені в кількох грунтовних дослідженнях, тож окремо зупинятись на них не будемо. Лише нагадаємо, що за пунктом 1 додатку до радянської сфери впливу входили країни Прибалтики (крім частини Литви) – Фінляндія, Естонія, Латвія.

Геополітичні зазіхання СРСР на суверенність прибалтійських Естонії і Латвії проявлялись ще раніше, наприклад фігуруючи в таємних перемовинах з Британією і Францією в квітні 1939 р. Сталіна одночасно непокоїв і приваблював стрімкий розвиток республік, – особливо в плані транспортної інфраструктури, морської торгівлі, машинобудування.

«Точкою кипіння» стало підписання в червні 1939 р. договору про ненапад між Райхом та Естонією і Латвією. Оскільки, крім миру він неформально передбачав і різностороннє економічне зближення.

1 вересня 1939 р. з нападу Райху на Польську республіку розпочалась кровопролитна Друга світова війна. Прибалтійські республіки перебували в стані шокового заціпеніння, оскільки були безпосередніми сусідами Польщі. 15 вересня в Естонії відбувся інцидент з польським підводним кораблем «Орел» («Ожел»), екіпаж якого з подачі німецьких агентів спробували інтернувати. Естонських вартових на субмарині було взято в полон, а судно вирушило в напрямку Британських островів. Такі інциденти в будь який період є болісними для престижу держави, оскільки вказують на її неспроможність контролювати власну територіальну безпеку. Особливу паніку викликав «визвольний похід» СРСР в Західну Україну і Західну Білорусь, що почався 17 вересня і нівелював договір про ненапад з Польщею 1932 р.

Політичні кола Литви, Естонії і Латвії зрозуміли, що перетворились на суб‘єкт територіальних суперечок двох наддержав і знаходились на роздоріжжі. В «правому» і «центристському» середовищі чітко сформувалось пронімецьке угруповування, пріоритетною ідеєю якого був антибільшовизм. «Ліві» прокомуністичні сили ж вітали тісний союз, або й повне приєднання до СРСР.

Радянський союз часу не гаяв, основним його козирем стало військове угруповування, сформоване на базі 3, 7, 8 загальновійськових армій і Ленінградського військового округу. В таких умовах першим пішов на перемовини естонський уряд і на основі підписаного договору погодився на розміщення обмеженого радянського військового контингенту чисельністю 25 тис. солдат і офіцерів. Радянська сторона вважала пріоритетним для спорудження баз узбережжя Балтійського моря і введення кількох бойових кораблів в стратегічні порти.

Підписання аналогічного договору чекало 2 жовтня і на Латвію. Військовий контингент зайняв кілька найважливіших морських портів на десятирічний термін.

Договір з Литвою мав деякі нюанси, оскільки республіка отримувала Віленську область і через це партнерство мало тривати вже не 10, а 15 років. Такий сценарій інтервенції не справдився лише з Фінляндією, де вже за місяць точитиметься Зимова війна, про яку написав мій колега Володимир Лагодич (чит. День в історії. 30 листопада. Вторгнення СРСР у Фінляндію: https://is.gd/u7Oiht).

Піхотні частини Червоної армії та кораблі Балтійського флоту зустрічали ледь не з почесною вартою і оркестром. Президент Латвії К. Ульманіс виступив з урочистою промовою і запевненнями про збереження сувернітету та добре партнерство з Союзом. Союзики Прибалтики з міжвоєнного періоду, – Британія і Франція перебували в стані Дивної війни з Райхом. Через відсутність власної стратегічної ініціативи, вони змирилися з втратою впливу в регіоні і назвали ці події створенням «Антинацистського Східного фронту».

Влітку 1940 р. в донесеннях радянських агентів і уповноважених, яких було багато на створених базах і в державних установах республік, почали фігурувати донесення стосовно пронімецьких суспільних настроїв, підготовки до виступів. Правдивість таких закидів для сучасних істориків видається дуже сумнівною, проте 15-17 липня урядам Литви, Латвії, Естонії було висунуто радянський ультиматум, який закидав порушення союзних договорів. За добре відточеним сценарієм, вимагалось створення нових урядів, які мали би дотримуватись умов договорів (де-факто, мали бути прокомуністичними), а для забезпечення умов виконання угод повинен був вводитись додатковий контингент червоноармійців і червонофлотівців. Всі крапки над «і» розставляють армійські директиви, що ще на початку липня провели мобілізацію частин в Ленінградській області та БРСР.

Фактичній військовій інтервенції закликав чинити опір лише литовський президент-націоналіст А. Смятона, що очолював державу близько 15 років (1919-1920, 1926-1940). Його активно підтримувала інтелігенція, стрілецький союз, а також більша частина населення, задоволена усуненням попереднього «лівого» уряду. Доля президента Смятони змусила його з прибічниками втекти спочатку до Райху, потім до Швейцарії та США і померти в еміграції. Вже згаданий нами латвійський президент К. Ульманіс, а також естонський К. Пятс відкинули шлях спротиву. За що поплатились власним життям – Ульманіса «радянські друзі» відправили на депортацію в Туркменістан, де його старече підірване здоров‘я не витримало голодний тиловий 1942 рік. З Пятсом навіть не пробували співпрацювати, одразу виславши в далеку Уфу; а потім зробили душевнохворим, засудили до 25 років і до смерті в 1956 р. запроторили в Казанську психлікарню.

Прорадянський уряд Латвії очолив біолог Август Кірхенштайн, згодом він займав інші важливі державні посади – президента, голови Президіуму Верховної ради Латвійської СРСР. Аналогічні посади в Естонії зайняв Йоханнес Барбус, а в Литві – журналіст-соцдем Юстас Палецькіс.

За відточеним радянським сценарієм з в‘язниць випустили всіх «лівих» радикалів та комуністів в якості «в‘язнів совісті», дозволили діяльність партій комуністичного спрямування, тощо. Під контролем введених військ, відбулись ідентичні парламентські вибори де перемогли робітничі Ради. Прорадянська преса і офіційна статистика фальсифікувала явку 90-99%, з яких біля 95% віддали свій голос комуністам. Аналізуючи цю статистику, слід сказати, що ледь не кожен кожен історик неодноразово стикався з такими даними виборів / референдумів в усіх куточках планети, де кинули оком кремлівські вожді. В швидкому темпі до кінця липня 1940 р. було оформлено три Радянські Соціалістичні Республіки – Литовську, Латвійську і Естонську, а вже 6 серпня їх було прийнято до складу СРСР.

Останнім знищеним символом прибалтійської державності було об‘єднання їх військ в складі окремого обмеженого округу. Радянський режим одразу проявив свої «кращі сторони»:

• знищення потужного в регіоні дрібного підприємництва і торгового мореплавства;
• русифікація органів самоврядування;
• чистка «неблагонадійних» чиновників.

Як правило, таким чином нищилась освітня та промислова інтелігенція краю. А вже зимою 1940-1941 рр. за Урал і в степи Казахстану депортовано, за найменшими оцінками, з Естонії – бл. 10-12 тис. осіб, Литви – бл. 20 тис., Латвії бл. 15 тис. Про реальні цифри історики лише роблять припущення. Так гинула міцна національна еліта – духовенство, професори, політики національних урядів.

А наближалась вже нова війна, в якій радянська влада побачить справжнє ставлення до себе націй Балтійського регіону. Ми ж пам‘ятаймо, що скрізь де ступала нога комунізму (культивованого з «великоросійським» шовінізмом), за красивими лозунгами про рівність та добробут ховались масові репресії і вбивства.

---

Список літератури:

1. Андрій Галушка, Єгор Брайлян – Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним. 1939-1941 рр.

2. Мельтюхов М. Развертывание  войск 8-й армии на границах с Эстонийей и Латвией в сентябре – октябре 1939 г. [Електронний режим доступу]: https://cyberleninka.ru/article/n/razvertyvanie-voysk-8-y-armii-na-granitsah-s-estoniey-i-latviey-v-sentyabre-oktyabre-1939-g

3. Ланцов С. Внешнеполитическая стратегия СССР накануне и в начальный период Второй мировой войныЕ Геополитические и идеологические факторы [Електронний режим доступу]: https://cyberleninka.ru/article/n/vneshnepoliticheskaya-strategiya-sssr-nakanune-i-v-nachalnyy-period-vtoroy-mirovoy-voyny-geopoliticheskie-i-ideologicheskie-faktory