Попередня частина: lvivmedievalclub.wordpress.com/2022/04/02/druga_italijska_vijna_chastyna_iii/

Частина IV

Отже, передісторія битви при Черіньолі вже була нами розібрана. Тепер час обговорити події 28 квітня 1503: битву не найбільшого стратегічного значення, але важливу в контексті розвитку військової справи в цілому.

Як і за Гарільяно, іспанська армія дещо поступалася французькій…

Оцінки сил Гонсало Фернандеса “Великого Капітана” де Кордови – від 6500 до ~9000 чоловік. Можливо, ті, що пишуть про 6500, просто не враховують ландскнехтів, що підійшли перед битвою. Разом з ними піхоти ближнього бою набралося до 4500 людей. Кавалерії було зазвичай небагато: приблизно по 800 легких і важких вершників. До 2000 становили арбалетники – мабуть, це остання битва за межами Конкісти, коли в іспанців їх було так багато (і ви скоро зрозумієте, чому).

Кордова тотально поступався супротивнику артилерією, маючи 13 гармат проти 26. Але у нього був інший козир: 1000 аркебузирів, що на 1503 р. – просто величезне число. Хоч ручна вогнепальна зброя не була новинкою ще з Гуситських воєн першої половини попереднього століття, такої ставки на нього поки що не робив майже ніхто. Причому мова вже йшла саме про аркебузи, а не про куди менш ефективні ручниці.

Французьку армію герцога Луї д’Арманьяка традиційно оцінюють у 9500 людей. Нагадаємо, що вона мала вдвічі більше гармат, ніж іспанці. Як і належить справжньому французу, основною силою армії д’Арманьяк зробив 2000 лицарів . Також у французів було 1500 легших вершників, що залишалися в ар’єргарді. Шеститисячна піхота наполовину складалася з французів (переважно це були гасконці, в тому числі арбалетники), а наполовину — з вельми грізних швейцарських пікінерів.

Французи почувалися впевнено. Наймана піхота не давала підстав у собі сумніватися — гідний супротивник ландскнехтам, а надії на важких вершників були традиційно високі. Передбачалося, що іспанців придушать потужною артбатареєю (26 гармат на той час – досить багато), а потім розкидають по полю силами лицарів та пікінерів.

Однак, підійшовши під Черіньйолу вранці 28 квітня, д’Арманьяк зрозумів: все вже не так добре. Як і пізніше під Гарільяно, маневр Великого Капітана сильно випередив неповоротку французьку армію.

Кордова ще вранці попереднього дня здійснив швидкий кидок, посадивши багатьох піхотинців на крупи коней. Подібне рішення не всім припало до смаку, проте Великий Капітан подав особистий приклад, і передовий загін був доставлений на місце дуже швидко.

Маючи фору, іспанці встигли викопати купу траншей (які зайняли аркебузири), навалити солідний бруствер із кілками та зміцнити гармати на вигідній висоті. Кордова спостерігав за полем бою з пагорба, маючи чудовий огляд.

Напротивагу цьому, у герцога Немурського огляд був настільки поганий, що окопи з аркебузирами він, судячи з усього, взагалі не помітив. Батарею на пагорбі французький командир помітив, але через малу кількість гармат особливого значення ій не надав. Кінноті на великій і середній дистанції 13 гармат – майже не загроза (піди влуч, якщо зможеш). А піхоту д’Арманьяк планував підтягувати разом зі своєю артилерією, що числом перевищує іспанську.

Кордова розраховував, що йому вдасться виманити французьку кінноту ближче до власних позицій, де та потрапить під щільний вогонь. Здавалося б, наївний план. Нехай гармати іспанців на захищених позиціях, але вогонь все одно буде набагато більш рідким, ніж у французів. Що завадить їм спокійно підійти і реалізувати свою перевагу в кінноті?

Великий Капітан знав відповідь. Завадить психологія. Французи прийшли до Черіньолі з твердим переконанням, що битви насамперед виграє важка кіннота. Отже, їхній головний козир мав одразу опинитися на столі.

Саме так і сталось. Тяжка кіннота іспанців пішла у фальшиву атаку та майже одразу після контакту з лицарями герцога Немурського почала відступати. Луї д’Арманьяк, звісно, був далеко не ідіотом, проте думав він суто категоріями феодальної війни, отже, такі дії розцінив як явну поразку противника. Він охоче скомандував переслідувати ворога, більш того, очолив вершників особисто.

Це стало фатальною помилкою. Діставшись пагорба, французькі лицарі стикнулись з аркебузирами, що висунулися з траншей. Залп сотень рушниць впритул миттєво зупинив їхню атаку. Герцог Немурський отримав три кулі та загинув.

На честь французів, смерть полководця не зламала їх. Піхота та залишки кінноти пішли в нову атаку, підтягнулась артилерія. Тут їм пощастило – в іспанців вибухнув порох, вся батарея вийшла з ладу. У цей момент Великому Капітану коштувало багато зусиль утримати бойовий дух іспанців. На щастя, це він умів робити чудово. Дарма що аристократ найблакитнішої крові – з роллю “батька солдат” Кордова справлявся завжди.

Аркебузирів у передових траншеях і підтримки арбалетників вистачило, щоб сильно пошарпати гасконо-швейцарську піхоту. Від кулі загинув і командир швейцарських найманців. Проте навіть після цього бій ще тривав: тут Кордові довелось наказати аркебузирам відступати.

Замість них Великий Капітан послав уперед ландскнехтів, які швидко відкинули супротивника, що забезпечило можливість контратаки. Після цього Кордова вивів із оборонних позицій усю армію. Французька легка кіннота майже одразу відступила. Пишуть, що її відкинули іспанські вершники, але ймовірніше — злякалися. По суті, це був радше підрозділ підтримки – не ті, хто здатен “затащити” бій.

Піхота французів, залишена без прикриття і сильно пошарпана, потрапила в оточення і дуже швидко здалась. Без вершників, артилерії та основних командирів воювати гасконцям і швейцарцям уже не було сенсу.

Втрати іспанців не перевищили 1000 осіб (деякі їх оцінюють близько сотні, але це вже навряд: швидше за все, близько 500 вбитих або трохи більше). Французи втратили до 4000 вбитими, залишилися без цінних командирів і значно просіли за мотивацією.

Якщо нещодавня історія з масовою дуеллю явно нагадувала “Бій тридцяти” зі Столітньої війни, то тут не можна не згадати Кресі та Пуатьє – хіба що не з такими великим числом загиблих високого походження. Черіньола не стала переломним моментом війни – він станеться вже під кінець року. Але важливо відзначити інше.

Саме битва при Черіньолі наочно показала, що ідеї Кордови стосовно ручної вогнепальної зброї та ставки на піхоту, а також інженерію – справедливі. Почалось формування іспанської армії нового зразка, що продовжиться при Гарільяно. Звичайно, поки що без свіжих організаційних рішень справжніх терцій. Однак, сама суть підходу до військової справи, яка дозволить Іспанії домінувати в Європі майже півтора століття, виникла саме у 1503 році.

Далеко не всі швидко це зрозуміли. Ще 10 років потому відбудеться битва при Флоддені, що підштовхне до аналогічних висновків щодо польової артилерії – там в “лицарській” атаці загине шотландський король. Та й у 1525 році під Павією французи наступлять на ті самі граблі. Після Павії невідворотність змін стане очевидною майже всім.

Характер війни стрімко змінювався, і серед іспанців вистачало людей, які за ним встигали. Великий Капітан помре вже наприкінці 1515, але йому на зміну прийдуть люди, на кшталт маркіза Пескара та Еммануїла Філібера, які ті процеси добре розумітимуть. А потім підтягнуться герцог Альба, Алессандро Фарнезе, Хуан Австрійський, за ними — Амброзіо Спінола… Важливо й те, звісно, що у скарбниці вистачало грошей на реалізацію нових ідей.

Французи запізняться з реформами, дарма що вони давно створили ордонансові роти — і програють Італійські війни, а Іспанії повернуть цей борг лише в середині наступного століття.