З листа угорця Черса Йожефа, котрий від імені свого народу, звертається до “радянського народу” можна зрозуміти те, як бачили причини кризи в країні комуністи: “… в результаті категорично неправильної та шкідливої політики наших окремих партійних керівників, в даний момент, основа диктатури пролетаріату – союз робітників та селян знаходиться в небезпеці, крім того, від партії (її сьогоднішніх керівників) відвернулась велика кількість інтелігенції“[1]. Вказується, що це є акцією світового імперіалізму, котрий намагається знищити соціалізм. Суть цієї акції зводиться до того, що вербуються агенти, котрі намагаються показати себе найкращими комуністами. Тим часом ці агенти чинять тиск на робітничий клас та селянство, чим викликають ріст незадоволення та загальну антипатію. Коли незадоволення досягає критичної точки, агенти починають бунтувати народ проти режиму. “У нас, в Угорщині, як нам здається, таку лінію проводять Ракоші[2] та Гере[3]“

В листі далі вказується, що ці люди вбивають невинних, допускають злочини в економіці, катують людей, вони встановили в країні, фактично, фашистську диктатуру. Далі автор зазначає, що власними силами не можна змінити політичне становище в країні. Автор листа не просить прямого втручання у внутрішні справи країни, але просить щоб в газетах та радіо лунали заяви про ставлення до подій в Угорщині, а також щоб угорські комуністи знали що роботи. “Товариші! Ми знаємо, що ви не втручаєтесь у внутрішні справи інших країн. Але ваше комуністичне зобов’язання – підтримувати братні комуністичні партії в їхніх важких боях[4]“.

Єдиним виходом з даного становища вказується розширення демократизації, підняття життєвого рівня робітників, але ці дії важко здійснити через спротив прихильників догматизму, котрі хочуть відновити старі сталінські часи. Вказується, що не кожен є ворогом, хто думає по-старому – тому активно проводиться терпляча просвітницька робота в інтересах того, щоб повернути загубленців на вірний шлях.

Проблемою було і те, що стан пропаганди Радянського Союзу (в Угорщині) не сприяє укріпленню дружби між народами СРСР та УНР. “… Марошан[5] багато раз підкреслював, що угорським робітникам, та представникам інтелігенції потрібно переконливо доводити незаперечний факт того, що угорський народ без Радянського союзу не може успішно будувати соціалістичне суспільство, що УНР без СРСР давно втратила б свою незалежність[6]“. Зважаючи на сусідство з Югославією, виникало також одне важливе питання: хто правильно будує соціалізм – СРСР чи Югославія? Марошан вказує, що в сучасних умовах провідна роль належить Радянському Союзу – її применшення означало б нанесення шкода міжнародному робітничому руху.

Не зважаючи на те, що Д. Марошан був арештований у 1950 році, за сфабрикованою справою про його симпатії до ладу в Югославії, він називає себе палким прихильником демократичного ладу в Угорщині, другом Радянського Союзу, а також людиною, котра повна наснаги будувати соціалізм в Угорщині[7]. На зустрічі з робітниками Будапешту, Д. Марошан вказував: “…будівництво нашої Батьківщини, нашого народу, та нашого народно-демократичного ладу не вдалось би без допомоги і підтримки радянського народу, партії, та уряду[8]“. Найцікавіше те, що багато газет пізніше опублікували даний виступ без уривка, вказаного вище (в тому числі і офіційна партійна газета “Сабад неп»). Ю. Андропов вказував, що слід укріпити редакцію “Сабад неп”, адже та проводила з ряду питань, свою власну лінію, котра відмінна від ЦК УПТ.

На тлі початку хрущовської відлиги, в Угорщині починають обговорювати жертв минулих політичних репресій – показовий судовий процес над Ласлом Райком[9]. “Їх трагедія, трагедія всієї нашої партії – в тому, що вони були кинуті в тюрму та страчені нашим ладом; що їм, вірним солдатам партії, народу, соціалізму – вірними навіть в хвилину смерті, смертний вирок був винесений від імені народу та соціалізму[10]“. В газеті зазначається, що у майстерно сфабрикованих справах страждали не тільки жертви: жертвою ставала й сама партія.

Газета звертається і до питання культу особи. Зазначається, що дана трагедія висвітлює негативні наслідки розгортання культу особи, котрі змогли укорінитись в численних сферах життя суспільства; доля Ласло Райка та його товаришів мала змусити кожного комуніста замислитись над тим, в яке провалля заводить недотримання норм партійної демократії, порушення принципів колективного керівництва та комуністичної справедливості[11]. Висловлюється співчуття щодо того, що процес над Ласлом Райком був об’єднаним з провокацією над югославськими товаришами[12]. “Ми впевнені в тому, що історія, оглядаючись на наш час, буде з повагою згадувати сьогоднішній етап Угорської Партії Трудівників, етапі, коли ми рішуче виступили проти помилок, доводячи те, що наша партія не відступила від ідей ленінізму, є вірною трудовому народу“.

В угорській пресі почало з’являтись більше статей, написаних з антипартійних позицій[13]. Автори намагалися показати Імре Надя у своїх статтях мучеником, виправдати та возвеличувати його лінію, протиставити його лінію, лінії партії. В газеті «Іродалмі Уйшаг» можна вичитати таку цитату: “Маси майже втратили віру у моральну чистоту партії, та багато хто вважав, що добре тому, хто знаходиться під землею”; зазначається, що риба гниє з голови – хоча було повішено та погублено багато невинних життів, до відповідальності було притягнено кілька дрібних злочинців, про справжніх «лицарів беззаконня» нічого так і не було почуто[14].

Повертаючись до судового процесу над Ласлом Райком – вказується, що для справжньої реабілітації доброго імені постраждалих, підвищення політичної свідомості народу, та для боротьби проти залишків культу особи, вимагається, щоб багатотисячними тиражами були видані матеріали реабілітаційних процесів. В газеті “Непсава” опубліковано уривок з виступу генерал-майора Єне Хазаї, котрий був на перепохованні п’яти генералів страчених у 1949 році. В уривку зазначалось, що він просить пробачення в них, прощається зі словами самозвинувачення; армія ніколи більше не дозволить розв’язати терор, безчинства насаджені Ракоші забрали ваші молоді життя[15]. “Ракоші був далекий від народу та партії[16]“.

Угорське студентство виявилось набагато радикальнішим у своїх політичних вимогах. “16 пунктів”[17], котрі були складені студентами Будапештського будівничого-технічного університету, та датовані 22 жовтням 1956 року репрезентували бачення виходу Угорщини з кризи. Серед вимог студентів ми можемо ознайомитись з такими – вивід з країни всіх радянських військ на основі мирного договору[18]; нові, таємні вибори керівників УПТ на всіх рівнях, після чого має відбутись з’їзд партії, на котрому має обратись нове Центральне Керівництво; уряд має бути реорганізований під керівництвом Імре Надя, всі злочинні керівники епохи Сталіна–Ракоші повинні бути усуненими з посад; вимагається публічний суд над Міхаєм Фаркашем[19], Ракоші повинен бути повернутий до країни, та бути осудженим народним судом; загальні, таємні, прямі вибори на багатопартійній основі для формування нових Національних зборів, робітникам має надатись право на страйк. Має відбутись перегляд радянсько-угорських та угорсько-югославських стосунків на основі повного економічно-політичного рівноправ’я, та невтручання у внутрішні справи держав; економіка країни, заснована на плані, повинна бути переглянута на основі інтересів угорського народу; вимагається надати дані про зовнішньополітичні торгові договори, дані про виплату угорських репарацій[20], а також про використання уранової руди, та перегляд російської концесії – вказується, що Угорщина має право сама продавати уранову роду на зовнішніх ринках за тверду валюту; перегляд існуючих норм виробітку в промисловості, задоволення вимог щодо збільшення оплати праці, має відбутись становлення прожиткового мінімум для робітників. Має створитись нова система сільськогосподарських продуктів, селяни, що не є членами кооперативів мають отримувати однакову державну підтримку; повернення на Батьківщину всіх військовополонених, та осіб засуджених за межами Угорщини, реабілітація невинно засуджених; свобода слова, друку, вільного радіо, також доступ до “особистих справ” має значно спроститись, самі особисті справи повинні бути знищеними; демонтаж пам’ятнику Сталіна, як символу тиранії та гніту –  на його місці має бути встановлений пам’ятник героям революційних подій часів “Весни Народів”(1848 р.). А також, повернення старого гербу Кошут, відновлення національної військової форми в армії, встановлення нових пам’ятних дат: 15 березня – початок революційних виступів в Угорщині часів «Весни народів», 6 жовтня – траур в честь «арадських мучеників», 13 генералів були засуджені імперським військовим судом до смерті в місті Арад, після того як російські війська придушили угорські виступи; оголошується солідарність з молоддю Варшави та Познані, котра бореться за незалежність Польщі; оголошується відновлення МЕФЕСу[21], найближчим часом має відбутись скликання в Будапешті молодіжного парламенту, в роботі якого приймуть делегації молоді з усієї країни. Зазначу, що виконання цих умов означало б вихід Угорщини з під опіки СРСР, та дозволяло їй проводити власну незалежну політику.

Підсумуємо. На відміну від подій, які чекали Прагу у 1968 році  і були ініційовані владними верхами, угорські революційні бунти почали народні маси – тому в час революції пролилось набагато більше крові, ніж в Чехословаччині. Активна частина угорського суспільства – студентство, виявилось ініціатором та рушієм революції. Революції, яка виступала проти закостенілої партійної еліти, яка не бажала будь-яких змін в устрої самої країни. Знову ж таки наводячи паралелі з Празькою весною, зазначимо, що в угорців, на відміну від чехів панували набагато більші антиросійські настрої – хорошим прикладом цьому є посилання у “16 пунктах” до угорської революції 1848–1849 рр., котра була придушена військами Російської імперії. Тому, вважаю, що вимоги революціонерів були більш радикальними, ніж ідея надання соціалізму “людського обличчя”.

---

[1] “Письмо венгерского гражданина Й. Черса из Будапешта к гражданам СРСР с протестом против режима Ракоши-Гере” у Советский Союз и Венгерский кризис 1956 года. Документы: 132

[2] Матіяш Ракоші – Генеральний секретар Угорської Партії Трудівників, найвідданіший прихильник сталінізму в Угорщині; Ерне Гере – Генеральний секретар УПТ. Вважається, що якщо б Янош Кадар або Імре Надь замінив Матяша Ракоші в липні 1956 року замість Ерне Гере, угорської революції можна було б уникнути. Прихильник сталінських методів керування державою

[3] Там само

[4] Там само: 133

[5] Один з лідерів лівого крила угорської соціал-демократії. Відіграв значну роль у підготовці злиття в 1948 році УКП та СДПУ

[6] “Телеграмма Ю.В. Андропова в МИД СССР о беседе В.В. Астафьева с Д.Марошаном о положении в Венгрии и проблемах советско-венгерских и венгеро-югославских отношений” у Советский Союз…: 275

[7] Там само: 276

[8] Там само: 277

[9] Міністр внутрішніх справ в Угорщині, репресований за наказом Ракоші.

[10] “Более никогда”. Передовая статья газеты “Сабад неп” у Советский союз…: 286.

[11] Там само: 287.

[12] Там само: 288.

[13] “Обзор оппозиционной венгерской печати. Об антипартийных выступлениях в некоторых венгерских газетах” у Советский союз…: 310.

[14] Там само: 311.

[15] Там само: 312.

[16] Там само: 313.

[17] “16 пунков”. Требования студентов Будапештского строительно-технического университета” у Советский Союз…: 316–318.

[18] За мирним договором з Угорщиною від 10 лютого 1947 року всі союзні війська мали покинути територію країни протягом 90 днів. СРСР мав право тримати на території країни таку кількість військ, яка буде необхідна для підтримання комунікацій з радянською зоною окупації в Австрії. Це означає те, що радянські військові знаходились в країні на законних підставах. 15 березня 1955 року був підписаний договір про відновлення державності Австрійської республіки, після чого радянські військові покинули територію Республіки. Виведені війська, разом з частинами в Угорщині сформували Особливу групу військ, котра підпорядковувалась безпосередньо Генштабу. Формальним приводом для продовження дислокації військ СРСР в Угорщині було підписання Варшавського договору 14 травня 1955 року, хоча в самому договорі не було статей, котрі присвячувались розміщенню військ СРСР на території країн-учасниць договору. Формальне врегулювання даного питання з Угорською стороною відбулося у травні 1957 року – з підписанням договору про розміщення військ.

[19] Міністр Оборони в 1948–1953 рр. Одни з організаторів політичних репресій в УНР.

[20] 200 млн. доларів мав отримати СРСР, 70 млн. Югославія, 30 млн. Чехословаччина

[21] Союз Угорських Університетських та Інститутських Об’єднань – студентська організація, котра існувала протягом 1945–50 рр., до створення під егідою УГП Союзу Працюючої Молоді. Організація була відновлена напередодні революційних подій 1956 року