Переважна більшість держав сьогодення має усталену військову традицію. Так, незважаючи на поразку метрополії у червні 1940 р., французький Іноземний Легіон добре пустив кров італо-німецькому контингенту в Африці коло лівійської фортеці Бір-Хакейм. Іспанці у нас стійко асоціюються з останньою терцією при Рокруа, поляки – з гусарією. Певна тяглість у військовій справі є і в росіян – імперських та більшовицьких. І ця тяглість – грабунки та гвалт.

Оригінальний текст вперше було опубліковано у популярному виданні “History. Geheimnisse des 20. Jahrhunderts (History 1)” під авторством німецького історика Гвідо Кноппа у 2002 р.

Сьогодні Маяковське — невелике село за 100 км на південний схід від теперішнього Калінінграда, однак зовсім недавно населений пункт носив назву Неммерсдорф. 21 жовтня 1944 р. тут відбулась перша різанина мирного населення на німецькій землі, влаштована Червоною Армією. Підсумок був драматичним: 26 загиблих, у тому числі жінки, люди похилого віку, діти. Пропаганда Райху трубила на повну силу. “Звіряча жорстокість у Неммерсдорфі дорого обійдеться більшовикам”, — говорило Міністерство пропаганди, пред’являючи публіці замерзлу кров убитих, щоб мобілізувати останні резерви для війни. Неммерсдорф увійшов до історії як символ жаху; став початком злочинів, скоєних радянськими солдатами проти мирного німецького населення під час завоювання Східної Пруссії. Для багатьох вихідців із цього регіону Неммерсдорф став частиною колективної пам’яті; з цією назвою пов’язані душевні та фізичні травми цілого покоління.

“Про Неммерсдорф говорити не можна”, — така реакція більшості сучасників, з якими розмовляли про радянський напад восени 1944 р. Коли ж 1992 р. газета “Zeit” спробувала провести історичну аналогію: “У порівнянні з крахом радянської імперії, з десятками мільйонів убитих за час її існування, Неммерсдорф 1944 року – крихітна точка у Всесвіті”, – стало очевидним, що назва цього населеного пункту залишається предметом численних, здебільшого вкрай емоційних дискусій. Про те, що сталося в Неммерсдорфі, досі виходять публікації, часто неперевірені, про нечувані злочини: згвалтування, вбивства, розп’яття.

Смерть 26 беззахисних громадян незаперечна. Однак у неопублікованих досі документах таємної військової поліції [Прим. пер.: буквальний переклад “Geheime Staatspolizei”], з якими вдалося ознайомитися в архіві МЗС, про розп’яття в Неммерсдорфі не йдеться ні слова, а послговуючись ними, можна зробити зовсім інші висновки. Крім того, вдалося розшукати єдиного вцілілого свідка подій у Неммерсдорфі і поговорити з бійцями, які брали участь у боях у прусському селі. Їхні свідчення дозволяють відобразити картину того, що насправді сталося в Неммерсдорфі в ті жовтневі дні 1944 р.

На кордоні зі Східною Пруссією висів великий плакат із написом: «Тут починається проклята Німеччина». Андрій Грець, механік-водій танка Червоної Армії

У ніч із 20 на 21 жовтня 1944 р. над маленьким населеним пунктом на річці Ангерапп лежав густий туман. Протягом кількох днів через Неммерсдорф рухались біженці на запряжених кіньми возах або з ручними візками. Жителі Неммерсдорфа теж збиралися в дорогу, коли глухий гуркіт фронту став гучнішим. У середині жовтня 1944 р. Червона Армія продовжила курс “10 ударів”: по всіх фронтах зі сходу до Кенігсберга артилерійський вогонь і нальоти авіації небаченої раніше сили перетворювали прикордонну область Східної Пруссії в пекло і наводили страх на населення. Вперше у ході війни, яку Гітлер розв’язав в ім’я німецького народу, радянські танки котилися німецькою землею — але жоден мешканець Східної Пруссії не був готовий до цього.

У 1944 р., перед вступом на територію Німеччини, було широко поширене гасло «Убий німця!» Варфоломій Коробушин, на той час радянський солдат

З середини серпня 1944 р. на фронті, який після поразки групи армій “Центр” підійшов до Східної Пруссії, настало затишшя. Німецькі сухопутні дивізії у перервах між боями намагалися зміцнити свої позиції та підготуватись до наступу більшовиків. Цей час можна було використати і для того, щоб переселити жителів Східної Пруссії, що знаходилися під загрозою, у безпечне місце. Але думки гауляйтера Еріха Коха займало інше. Він був повідомлений про небезпеку, але не вжив жодних заходів для евакуації мешканців прифронтових районів. Натомість, щоб здобути прихильність в Берліні, він погрожував суворими покараннями за таємну підготовку до втечі. Більшість жителів Неммерсдорфа стали збиратись у дорогу лише тоді, коли радянські танки були за кілька кілометрів до їхніх будинків — близько 650 жителів невеликої громади даремно чекали наказу про евакуацію. Небагато сільських жителів наважились залишитися. Серед них були Герда Мешулат — єдина після нападу, що вижила, — і її батько. Жінка, якій було на той час двадцять років, з семирічного віку страждала на дитячий параліч, тому вона з батьком вирішила шукати притулок у селі і сподіватися на краще. Біля каналу, відведеного від річки Ангерапп, для сільських жителів було влаштовано притулок: тунель у вигляді великої труби, вистелений сіном, з лавами з обох боків. Коли Герда Мешулат та її батько залізли у вузький тунель, вони виявили там ще 12 чоловік, які вирішили, як і вони, залишитись у селі. Серед них була мати із чотирма дітьми.

Нас охопив жах тим туманним жовтневим ранком, коли на схилах Ангераппа з’явилися перші росіяни. Здавалося, спочатку вони вичікували, потім підкралися ближче, і ми не встигли збагнути, як вони стояли перед нами. У біженців, що проходили повз них, вони відбирали годинники і прикраси. – Маріанна Штумпенхорст, біженка, наздогнана совєтами під Неммерсдорфом

Зранку 21 жовтня на околицях Неммерсдорфа зав’язався кровопролитний бій. Густав Кречмер з 2-го парашутно-десантного полку [Прим. пер.: помилка автора, 2-й парашутно-десантний полк Люфтваффе протягом кінцевого етапу війни знаходився на Західному фронті; очевидно, мається на увазі 2-й парашутно-моторизований полк “Герман Герінг”, який у боях за Неммерсдорф справді був задіяний] згадує події: “Атака [Прим. пер.: 25-ї гвардійської танкової бригади РСЧА] почалася в густому тумані на світанку, коли зазвичай ніхто не атакує. Через цей туман ми не бачили позицій росіян. У результаті за півгодини від нашої роти чисельністю 170 осіб залишилося всього 22 особи”.

Коли постріли припинились, батько Герди наважився вийти зі сховища, щоб сходити до свого дому. “Зовні було зловісно тихо, не було чутно стрілянини, — розповідає Герда Мешулат. – Батько сказав: “Я зараз схожу і зварю нам каву”. Адже ми навіть не поснідали, а йому треба було тільки перейти через вулицю. Пройшло досить багато часу, але він справді приніс свіжу каву та нарізаний хліб і сказав: “У селі повно совєтів!” Люди в тунелі все ще сподівались на порятунок.

Надвечір 21 жовтня німецька авіація здійснила масований наліт. Тепер червоноармійці самі були змушені шукати захисту в укритті, в якому, рятуючи свої життя, тулились 14 осіб. Спочатку радянські солдати не чіпали наляканих сільських жителів. Герда Мешулат пам’ятає, деякі з них навіть гралися з дітьми. Однак пізніше ввечері стався фатальний інцидент: у сховищі з’явився офіцер та почав голосно сперечатися із солдатами. Нарешті він різко наказав цивільним покинути укриття: “Офіцер став на вході. І потім звучало лише: «Пішов! Пішов!» Вийшовши, я побачила по обидва боки схилу перед тунелем росіян з автоматами. Я почула постріли і потім передсмертний хрип розстріляних”.

Герда Мешулат вийшла з укриття останньою. Коли вона спіткнулась і впала, радянський офіцер підійшов ззаду, приставив пістолет до потилиці і натиснув на спуск. Куля пройшла навиліт, роздробивши щелепу і зачепивши вилицю.

Коли наступного ранку німці відбили Неммерсдорф, всюди в будинках вони знаходили вбитих: літню жінку, що сиділа на дивані з пледом на колінах — червоноармійці вбили її пострілом у голову; літнє подружжя, яке, мабуть, спробувало сховатись від радянських солдатів за дверима; молоду дівчину, яка сиділа, притулившись до стіни, з розсіченою надвоє головою.

Такого ніколи не було, адже йшлося про беззахисних жінок та дітей. Вбиті солдати — це зрозуміло, вони стріляють, аби вбивати один одного. Але вбивати беззахисних людей? – Густав Кречмер, на той час парашутист

Вже за кілька днів після повернення німців, до села було доставлено лікарів, відомих діячів та репортерів. У тому числі й журналісти з нейтральних країн, таких як Швейцарія та Швеція, а також французькі репортери, кінооператори та фотографи, які зробили перші зйомки на місці злочину. Якщо досі нацистські ЗМІ намагалися уникати докладних описів страждань та смертей. то тепер у деталях не було браку. Здавалося, що Геббельс буквально чекав такого приводу, щоб показати всьому світу, яку небезпеку представляє Червона Армія.

“Помста за Неммерсдорф” — таким був його бойовий клич, за його допомогою він хотів активізувати опір населення [Прим. пер.: завдяки чуткам про прийняття “Плану Моргентау”, німцям бажання воювати тоді не бракувало й так]. 26 жовтня 1944 р. міністр пропаганди записав у своєму щоденнику: “Ввечері дзвонив Герінг та повідомив в подробицях про звірства, скоєні у відвойованих нами селах та містах Східної Пруссії. Я використовую їх для агітації в пресі, щоб найпростіші спостерігачі переконались, що чекає німецький народ, якщо більшовизм переможе”.

27 жовтня газета “Völkischer Beobachter” вийшла зі статтею під заголовком “Лють радянських бестій — жахливі злочини в Неммерсдорфі”, де докладно описувалися вбивства, грабунки та згвалтування. Нейтральна преса, зокрема швейцарська “Courier de Genève”, також опублікувала репортажі про дані події.

Яка ж правда про Неммерсдорф? Безперечно, що при переході німецького кордону Червона Армія скоїла жахливі злочини щодо беззахисних цивільних осіб. У певній мірі, Неммерсдорф був і провісником. Жахи наступних місяців у сотні тисяч разів перевершили розписані німецькою пропагандою зловісні картини. Різанина в Неммерсдорфі — не поодинокий випадок, вона започаткувала серію розправ радянських солдатів над мирним німецьким населенням. Зла іронія цих подій ще й в тому, що сьогодні у селищі Маяковське про події осені 1944 р. нагадує обеліск. Втім, його встановили на згадку про загиблих у бою за селище солдатів Червоної Армії.