Попередня частина: https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2022/02/17/druga_italijska_vijna_chastyna_i/

Частина ІІ

Ну що ж: раніше ми розбирали передісторію першої битви при Семінарі, сьогодні ж розберемось із власне битвою. Вона стала тим випадком, коли на довгій перспективі поразка виявилася навіть кориснішою за перемогу. Але розмову треба почати не з самого 28 червня 1495 року – дня битви, а з більш ранніх подій. Як ви вже знаєте, іспанці та неаполітанський король атакували самий “шкарпеток” того самого “чобота”, який утримували французи під проводом сеньйора д’Обіньї Бернара Стюарта.

Початок кампанії для іспанців з неаполітанцями виявився заповзятливим: Реджо і Семінара охоче відчинили ворота королю, а незначні сили французів на їхньому шляху були легко розгромлені. Одночасно французів притискав і венеціанський флот під проводом відомого вам Антоніо Грімані. Однак морські битви для нього були ще попереду: французи в Італії ніякого флоту не мали, тоді йшлося лише про.

Фердинанд II Неаполітанський виявився подібним розкладом вкрай задоволеним. Він, на відміну від Гонсало Фернандеса де Кордови, не мав військового досвіду і сміливо розсудив: після відходу з Італії французького короля супротивник уже безсилий. Необхідно негайно дати генеральну битву!

Кордова, як вже було сказано, не звик вступати в битву, якщо не був упевненим у перемозі. Його пропозиція полягала в тому, щоб вести “малу війну”, поступово витісняючи французів. Така стратегія дозволила б виключити зайві ризики. З цим Фердинанд не погодився. Не підтримав він й ідею проведення глибокої розвідки, що мала б дізнатись: виступив Бернар Стюарт назустріч лише зі своїми силами чи дочекався швейцарських найманців з Базилікати.

Сеньйор д’Обіньї, звісно ж, прийшов до Семінари не без швейцарців (їх було близько 800 чоловік). Також він мав 400 важких вершників, 600–800 легких та невідому кількість піхоти. Сам Бернар тяжко хворів – малярія, проте вирішив особисто керувати військом.

Фердинанд і Кордова привели з собою лише 400 вершників, і майже всі вони були хінетами — легкою кіннотою, що копіювала мавританську та заточена на війни з маврами (така, нагадаю, щойно успішно закінчилася). З близько 1500 досвідчених іспанських родельєрос, що були в армії, на полі битви була приблизно тисяча. Решту піхоти складало те саме безглузде неаполітанське ополчення – воно було вірним Фердинанду, але не вміло воювати.

Кордова діяв саме так, як вимагала від нього його армія — згідно з досвідом щойно минулої війни. Хінети деякий час атакували важку кінноту французів і відходили назад після чергового удару. Проблема полягала в тому, що метання дротиків – чудова тактика проти легко знаряджених маврів у горах Гранади, але дуже сумнівна – проти одягнених у лати жандармів.

Коли в атаку пішла потужна швейцарська піхота, кволе ополчення Фердинанда передбачувано почало відступати. При цьому воно ще й потрапило під удар французьких вершників, яких не змогли стримати хінети.

Після цього швейцарці вступили в бій з іспанськими родельєрос. Ті, на відміну від неаполітанців, битися вміли чудово і мали високий бойовий дух. Однак тут проблема була та ж сама, що з хінетами: це були мечники зі щитами, ефективні у горах проти маврів, але не в полі проти пікінерів. Зіткнення зі швейцарцями навіть в теорії могло закінчитися для них лише поразкою.

Чесно кажучи, на цьому Перша Італійська війна могла б і закінчитися (можливо, і наступних семи тоді не відбулося б). Фердинанд упав з коня, і його дивом витягли з-під носа французів. Кордова із залишками армії відчайдушно захищав відступ неаполітанського короля, який у результаті ледь-ледь, але все ж таки уникнув загибелі або полону.

Сам Кордова теж врятувався не без зусиль. Конкретні втрати невідомі, проте для іспано-неаполітанської армії вони явно були великими.

Семінара-1495 так і залишиться єдиною великою битвою, яку Кордова програв — за близько 20 років командування і три війни. Після поразки були негайно зроблені відповідні висновки. Хінети більше ніколи не були основою іспанської тактики, почалося перенавчання родельєрос у пікінерів. Незабаром іспанська армія виглядатиме зовсім інакше — і під час наступної Італійської війни (з 1499) виявиться вже значно прогресивнішою за французьку.

Крім того, Кордова насправді почав займатися тим, чим планував: “малою війною”. В ній за 10 років Гранадської війни іспанці накопичили величезний досвід, що був успішно реалізований. Помалу, шляхом точкових ударів, швидких рейдів і засідок їм вдалося виснажити французький контингент на півдні Італії. Калабрія перейшла під контроль неаполітанців. Без повноцінного флоту французи не могли отримати жодної вагомої підтримки, а такий флот у них з’явиться дуже нескоро.

Однак, всі розуміли, що це не кінець: адже Карл VIII не просто так відступив із Італії. Він переформовує армію у Франції і скоро повернеться. І не факт, що Фердинанду з Кордовою буде, чим йому відповісти… Але тут втрутилося саме життя.

Вже 7 квітня 1498 року французький король, якому було лише 27 років, абсолютно несподівано і безглуздо помер. Випадково вдарився головою, не надавши навіть тому значення — а за кілька годин знепритомнів… і все.

На цьому війна і закінчилась.

І сміх і гріх, звісно. З іншого боку – навряд чи хтось у 1498 міг уявити, що боротьба Іспанії та Франції за Італію триватиме ще 61 (шістдесят один) рік.