Чоловік, про якого сьогодні піде мова, цікавий тим, що це може бути водночас… не одна людина, а двійко або відразу три. Але давайте розбиратись по черзі.

По смерті Юстиніана Великого справи у візантійській Іспанії пішли дуже зле. Вони й без того не були зразковими, особливо якщо враховувати, що король вестготів Атанагільд (551-567) відібрав у Імперії Гіспаліс (суч. Севілья) якраз у рік смерті найзнаменитішого східноримського імператора (565 р.). А дуже погано стало ромеям, коли новим государем вестготів став енергійний Леувігільд, який дуже активно почав відбирати території в усіх кінцях Піренейського півострова, так і підтискати Імперію до моря. Коли ж останній помер у 586 р., для ромеїв настав час перепочинку та перегрупування. Водночас із цими подіями (можливо, у 587 р.) імператор Маврикій (582-602) направив на півострів деякого Коменціола у званні магістра армії Іспанії. Новоприбулий командир одразу ж взявся до справи. Зокрема, він збудував нові ворота у Картахені, столиці візантійських володінь у Іспанії і, як наслідок, зайнявся ремонтом міських стін. Вдалося йому, мабуть, і трохи охолодити запал вестготів, відкинувши їх від фортеці Асідон. Даний форпост відкривав дорогу на Картахену. За свої дії він удостоївся напису подяки, який дійшов до наших днів. На цьому згадки про Коменціола ніби й закінчуються.

Далі починаються дуже загадкові збіги. Річ у тому, що за доби правління Маврикія діяв ще один військовий, Коментіол, дуже здібний та відомий головнокомандувач, якого доля помотала від Дунайського лімесу (його п’ятирічна війна з аварами та слов’янами – взагалі окрема пісня) аж до східних кордонів. У його біографії якраз є прірва між військовими діями на півночі та на сході, яка вміщується у 587-589 рр. Чи міг він за цей час зганяти на кілька років до Іспанії та зайнятися проблемами з вестготами? Міг, враховуючи його великий бойовий досвід та відносно успішну кар’єру. Але з таким же успіхом це міг бути і тезка воєначальника. У 602 р. Маврикій став жертвою повстання Фоки, а Коментіол, як вірний сподвижник поваленого імператора, вирушив на той світ незабаром після автократора.

Але це ще не все. Декілька років потому в листуванні Папи Римського Григорія Великого та його представника Іоанна згадується скандал в іспанській Малаці, коли ворожі їм клірики та люди “славного Коміціола” викинули зі своїх єпископських кафедр Януарія та Стефана. Коміціолу наказували надати клірикам сатисфакцію. Лист датований серпнем 603 р., однак незрозуміло, яким часом датовані події, описані в листі. Також, у переписці Римського понтифіка пройшла чутка про те, що Коміціол вже був мертвий на той час. Відповідно, компенсацію Януарію і Стефану у тому чи іншому вигляді належало виплачувати наступнику “славного”, якщо чутки про смерть останнього були правдиві.

Версії щодо встановлення особи невловимого магістра армії виглядають наступним чином:

1. Коменціол та Коментіол – це та сама людина, яка мала посади командира у різний час у всіх кінцях Імперії наприкінці VI ст. Коміціол, згаданий Григорієм – це вже інший муж, який діяв вже на початку VII ст.
2. Коменціол, Коментіол та Коміціол – це та сама людина. По суті ми бачимо модифіковану теорію №1 з тим доповненням, що Коментіол у проміжку 600-602 рр. майже зник зі сторінок хронік та знову рушив до Іспанії. Тоді зрозуміло, чому в листах Папи пройшла чутка про смерть Коміціола, адже справді: до серпня 603 р. воєначальник Коментіол був уже майже рік як мертвий.

Такі ось біди з цими біографіями ромейських командирів. Залишається лише милуватись згаданим пам’ятним написом:

Список джерел та літератури:

1. John Martindale et al. The Prosopography of the Later Roman Empire – Volume III, AD 527–641 3-А. Cambridge: University Press, 1992. 760.
2. Феофилакт Симокатта, История. Отв. редактор и вступ статья Пигулевской Нины, пер. Кондратьева Сергея, прим. Осиповой Киры. Москва: Издательство Академии наук СССР, 1957. 223.
3. Шувалов Петр, Секрет армии Юстиниана. Восточноримская армия в 491-641.  Санкт-Петербург: Петербургское Востоковедение, 2006. 304.