Англія, населена бриттами, була близько 400 років римською провінцією під ім’ям Британії. Коли римські легіони на початку V століття залишили Британію, її жителі не в силах були більше витримувати набіги своїх північних сусідів, піктів та скоттів: у 449 році вони закликали на допомогу, відповідно до легенди, ютів під проводом Хенгіста й Хорси, які розбили піктів та скоттів, і їхні успіхи залучили до країни нові натовпи саксів, англів та ютів (див. англосакси). Це наповнення країни саксами поклало початок більш ніж столітній боротьбі між первісним кельтським населенням та іноземними прибульцями — боротьбі, з якої бритти, після наполегливого опору, вийшли пригніченими й частково були змушені шукати притулку в горах Уельсу та Корнуолла, де вони ще довго зберігали свою незалежність, частково переселились на сусідній півострів Франції, Арморику (нинішня Бретань).

Згідно легенд, все почалося з того, що легендарний бритський вождь Гуртеірн(Вортігерн) запросив англів, саксів та ютів для боротьби з піктами. Близько 446 року Хенгіст з братом-близнюком Хорсою на трьох кораблях прибув до східного узбережжя Британії, відомого як Саксонський берег. При цьому Хенгіст поступався Хорсі за першістю. Гуртеірн звернувся за допомогою до ютів Хенгіста і Хорси, які отримали право звести фортецю і верф на острові Танет, за що вони здійснили кілька набігів на країну піктів. Також зобов’язалися допомагати бритам у війні проти скоттів, а Гуртеірну — проти Амвросія Аврелія, претендента на трон (відповідно до «Історії бриттів» Неннія).

На початку 440-вих років сакси повстали, ймовірно через неотримання належної оплати за допомогу в боротьбі з піктами. За легендою, бачачи свою слабкість, германці зважилися на хитрість. Їхній ватажок Хенгест (Hengest) запросив дружину Вортігерна на бенкет і наказав перерізати всіх, крім самого Вортігерна. Ця подія закріпилася в народній пам’яті як Ніч довгих ножів. Потім повсталі захопили Кент, частину Східної Англії, узбережжя Йоркшира і розорили центральні області Британії. Вортіґерну вдалося відбити агресію саксів, проте повністю вигнати їх з Англії він не зміг. Більш того, в 450-х роках почалася масова міграція англів, саксів і ютів на південно-східне узбережжя Британії. До того часу Вортігерн вже помер. Його наступником, очевидно, став Амвросій Авреліан, який  у середині V ст. н.е. очолив бриттів у їхній боротьбі із північними загарбниками.

456 року Хенгіст зібравши додаткові дружини в Ютландії, перейшов у наступ. У битві при при Креганфорді бритам було завдано поразки. В 460 році в долині Селсбері (сучасне графство Вілтшир) відбулися мирні перемовини між Хенгістом і бритами. Втім за наказом короля Кенту юти атакували присутніх знатних бритів, знищивши усіх. Цим він  залякав бритів на тривалий час.

У 465 році в Кейнті вибухнуло повстання кантіїв проти ютів. Проте Хенгісту вдалося придушити їх, завдавши нищівної поразки у битві при Віппедсфлеті. В результаті більшість кантіїв була вимушена залишити свої землі, інших — асимільовано ютами. Фактично саме з цього моменту починається розбудова ютського королівства, що отримало назву Кантваре (в подальшому — Кент), прообраз майбутньої Англії. Його столицею став Кантварабург (сучасний Кентербері).

Не в змозі вести постійні війни проти більш численних військ бритів, Хенгіст відступив на північ, за річку Хамбер. Але потім зібрав військо з найкращих вояків і 488 року рушив на зустріч вождю бритів Амвросію Аврелію. У битві на полі Майсбілі (поблизу сучасного Шеффілда) Хенгіст зазнав важкої поразки. В результаті він вимушений був відступити до Кайр-Конану (сучасного Конісборо). Сюди підійшло військо бритів. Хенгіст став військовим табором біля міських стін. Незважаючи на великі втрати, юти були близькі до перемоги. Втім, у вирішальний момент бритам на допомогу прийшло військо Горлоса, володаря Корнуолла, в результаті чого юти зазнали нищівної поразки, а Хенгіст потрапив у полон.

Згодом Авреліан зумів об’єднати основні бриттські держави для опору саксам і ютам. Ненній вказує, що сталося 12 битв: у гирлі річки Глейн, друга, третя, четверта і п’ята битви стали біля річки Дубглас (можливо, це була багатоденна битва), шоста — біля річки Бассас, сьома — у Целидонському лісі, восьма — біля фортеці Ганініон, дев’ята в Місті Легіону (Карлеон, на кордоні Вельсу), десята — на річці Тібруїт, одинадцята — біля гори Агнет, дванадцята — на горі Бадон. Численні битви біля річок пов’язанні з тим, що сакси пересувалися морем і річками, тому Авреліан атакував саксів неподалік від річок.

Після смерті Хенгіста, правителем Кенту став його син Еск. Він визнав зверхність вождя бритів Амвросія Аврелія. Відповідно до давніх хронік, після смерті короля Аврелія, звільнилися від влади бриттів. Ймовірно перетворив лише військову владу конунґа на світську, фактично ставши засновником держави. Тому його нащадки називалися Ескінгами, що стали правлячою династією Кенту.

У 490-х роках  він отримав підтримку з боку саксів, що прибули до південної Британії, заснувавши Сассекс і Ессекс, а потім й англів. Війна тривала з перемінним результатом, втім з боку Еска на думку дослідників мала більш оборонний характер. Основою стратегії Еска були походи та рейди, під час яких спустошували землі південної Британії, поки Еск та союзні вожді англів та саксів не зазнали важкої поразки при Вероламіі. Джефрі Монмутський вважає, що Еск загинув в цій битві, проте інші джерела повідомляють, що Еск уцілів і пізніше брав участь у битві при горі Бадон. На той час лідером германців став Елла, король Сассекса, що першим отримав титул бретвальди. Можливо Еск загинув під час цієї битви або трохи пізніше. За різними відомостями помер близько 512 року.

У результаті нашестя англів, саксів та ютів на територію нинішньої Англії на початку VI століття було сформовано сім порівняно великих держав: Вессекс (західне королівство саксів), Сассекс (південне королівство саксів), Ессекс (східне королівство саксів), Східна Англія, Мерсія, Нортумбрія (королівства англів) та Кент (королівство ютів). Це стало початком періоду, який отримав назву «Гептархія», що тривав аж до об’єднання Англійського королівства Альфредом Великим в середині ІХ ст. н.е.

Список джерел та літератури:

Брити // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Мортон. Історія Англії. — Л., 1950

Гальфрід Монмутській. Історія бриттів. Життя Мерліна. — М. : Наука, 1984. — 288 с.

Kirby D. P.Vortigern / / BBCS (Bulletin of the Board of Celtic Studies). Vol. XXIII. 1968. Pt. 1. P. 37-59.

Reno, Frank D. (1996), «Ambrosius Aurelianus: History and Tradition», The Historic King Arthur: Authenticating the Celtic hero of post-Roman Britain., McFarland & Company