Вступ

Дана стаття: «Волинський маєток Лаврина Пісочинського (придбання села Кунева і захист права власності на нього)» , авторства українських істориків М.Г.Крикуна та О.Піддубняка, вміщена в праці: «Воєводства Правобережної України у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів 2012. 702 с., іл., карти».

Із назви статті можна зрозуміти, про що в ній буде розповідатись. Власне мова буде йти про шляхтича Лаврина Пісочинського. Досить невелика частина праці буде присвячена його родоводу. Але все ж, більший акцент автори поклали на події пов’язані із придбанням села Кунева, а згодом, і захист який відбувався власне Лаврином Пісочинським. Варто сказати що вчені у розгортанні цих подій використовували переважно джерела (листи).

Що цікаво розглянувши частину, яка стосується родоводу Лаврина, та ознайомившись із діяльністю його діда Івашка Пишневича можна зрозуміти від чого саме пішла назва роду – Пісочинські.

Короткий зміст

В цій частині пройде короткий виклад інформації, безпосередньо пов’язаний із постаттю Лаврина Пісочинського та його справою по маєтку Куневі. Я вважаю правильним навести родове дерево Лаврина Пісочинського, на основі статті.

Загалом, на початку статті, проходить ознайомлення із постаттю Лаврина Пісочинського та його родичів. Як я вже, згадував у вступній частині, дещо детальніше вартує ознайомитись із постаттю його діда Івашка Пишневича. Адже саме від його маєтку (с. Пісочне) і пішла назва роду його нащадків – Пісочинські (вже син Івашка, Гнівош був Пісочинським).

Далі стаття, переважно, побудована на документах (листах), котрі були написані у різний час та різними людьми, але мали пряме відношення до Лаврина. До прикладу лист від 18 червня 1571 року Андрія та Михайла Куневських. Цим документом вони продали Лаврину село Кунів ( продали за 1150 кіп, котрі позичили у його матері Марії, але як згодом виявилось не змогли сплатити, тому знайшли вище сказаний вихід). Варто сказати, той факт що стаття побудована на документах додає їй більшої ваги.

Із документу від 6 грудня 1571 року ми дізнаємось про ув’язання Лаврина Пісочинського в половину села Кунів.

Певною мірою в статті розкриваються відносини пов’язані між Андрієм Куневським та Петром Бучайським ( третій, та останній чоловік Марії, тобто зять Андрія Куневського, та вітчим Лаврина Пісочинського). Варто сказати що на основі документів, відносини між тестем та зятем були не доброзичливі. Петро Бучайський навіть подавав скаргу на свого тестя, через наїзд на кунівський двір останнього.

Висвітлюються у статті і не приязні стосунки між Петром Бучайським та Лаврином Пісочинським. На підтвердження цього, автори наводять свідчення возного Юрія Рогачовського (йому розповів це сам Лаврин). Возний в свою чергу оповів це 22 квітня перед Луцьким гродським судом. Варто зазначити що  Петро Бучайський вважав половину Кунева своєю власністю. Це підтверджує наступний документ: Марія Бучайська (мати Лаврина) листом від 16 листопада 1586 року адресованого Лаврину Пісочинському вказує на те що ніколи «не давала жодних підстав для чутки, котра, за його відомостями, «ωголошаεтьсu» її чоловіком, начебто він має від неї «нѣіакоεсь» право на половину Кунева, вона ж бо свідома того, що цей маєток є власністю її сина». Тобто в цьому листі можна побачити спростування Марії Бучайської, права власності її чоловіка на половину Кунева.

Важливим документом зазначеним у статті є лист від 26 березня 1587 року. Згідно за яким Марія, Петро та їхній син Лаврин (зведений брат Лаврина Пісочинського) Бучайські відмовляються від будь-яких претензій на село Кунів.

Згадується у статті і претензії Андрія Ієвовича Куневського на половину села.

В роботі згадується і одруження Лаврина із Магдаленою Дубицькою. Ця подія відбулась у 1581р., коли Лаврин володів лише однією половиною села Кунів, але все таки рахувався як осілий шляхтич, це йому і дало змогу одружитися із представницею досить заможного роду.

На мою думку чи не найбільш важливим моментом у статті є висвітлення подій придбання Лаврином Пісочинським другої половини села Кунева. Події описуються авторами на основі аналізу листів. Лаврин Пісочинський в 1586р.,  купив другу половину села Кунів «на вічність» в Адама Букоємського за 1000 кіп.

Аналіз структури

 Стаття не висвітлює однієї події, охоплює певний діапазон хронологічних меж. Але варто зазначити, головна увага приділена справі яка стосується с. Кунева, і захисту прав на нього, котрий здійснював Лаврин Пісочинський . На мою думку буде правильним поділити дану статтю за наступною схемою:

1. Постать та родовід Лаврина Пісочинського;
2. Справа по с. Куневі;
3. Документи.

У кінці статті, авторами, вміщено п’ять документів, різного характеру.

Документи:

1. 1569 р., листопада 29. – Кунів?

Реєстр підданих частини маєтку Кунева, яка належить кременецькому судді Андрієві Юхновичу Куневському…

• 1585 р., березня 28. – Луцьк.

Позов Луцького земського суду брацлавському підкоморієві Лавринові Пісочинському, Петрові Бучайському і його дружині Марії Андріївні Куневського в справі за скаргою Андрія Ієвовича Куневського про безпідставне взяття ними в опіку у 1576 р…

• 1586 р., лютого 20. – Острог.

Лист луцької войської Михайлової Павловичової Марії Василівни та її старшого сина Прокопа Михайловича Павловича…

• 1587 р., лютого 27. – Луцьк.

Позов каптурового суду Волинського воєводства Петрові Бучайському…

• 1587 р., квітня 8. ?

Луцьк. Позов духовного суду Луцької й Острозької православної єпископії Петрові Бучайському…

Кожен із вище перерахованих документів представлений у кінці статті.

Дискусійні питання

У статті є наявні дискусійні питання, котрі автори намагаються висвітлити якомога ширше, із допомогою посилань на документи, листи, позови.

Так вчені не погоджуються із твердженням Казімєжа Пуласького. Справа в тому, що останній датує смерть Гнівоша Пісочинського (батько Лаврина Пісочинського) 1559 роком. Дослідники вважають цю дату неприйнятною. Автори посилаючись на зізнання Гнівоша Сторожинського, котре відбулось перед Кременецьким земським судом 14 січня 1584 р. Він стверджував що Гнівош Пісочинський помер невдовзі народження свого сина Лаврина. Отже із посиланням на зізнання Гнівоша Сторожинського, вчені вважають правильним датувати смерть Гнівоша Пісочинського серединою 1550-х років. Тим самим вони відкидають датування вже вище згаданого  Казімєжа Пуласького.

Опрацювавши статтю автори більше ніде не посилаються на інших дослідників. Головним джерелом у написанні цієї роботи, як я вже зазначав, служили документи, головним чином листи. У статті наявні деякі догадки авторів, стосовно певного питання.

Так, наприклад, коли Гнівош Пісочинський продав с. Пісочне, придбав під заставу (2000 кіп) с. Черницю. В дослідників виникає питання: звідки Гнівош Пісочинський мав цю суму грошей? ( на середину XVI ст. це була велика сума). Автори вважають що, можливо, цю суму він отримав від свого тестя. Як зазначають дослідники, посилаючись на лист від 2 серпня 1574р., в цій справі йому могла допомогти його дружина Марія Пісочинська (з дому Куневська).

Фрагмент наведеного листа у статті:

«ωтεцъ мои нεбожчикъ пан Андрεи Юхновичъ Кунεвскии … з малжонкою своεю а маткою моεю пнεю Богданою Дεнисковною, выдавшы мεнε в стан малжεнскии за пεрвшого малжонка моεго пна Гнεвоша Пεсочинского, посагу албо выправы никотороε мнѣ за живота своεго нε далъ и, іако инъших дочокъ своих а сεстръ моих, нε выправилъ»

Огляд джерел та літератури

Як вже, неодноразово, зазначалось джерельна база статті головним чином складається із аналізу , документів.

1. Листи;                                   
2. Скарги;
3. Позови;
4. Зізнання урядової особи;
5. Декрети полюбовних суддів;
6. Зізнання возних;
7. Зізнання вижа;
8. Реєстри підданих.

«У хронологічному аспекті документи поділяються так: 1563 р. – 2, 1568 р. – 2, 1569 р. – 2, 1570 р. – 1, 1571 р. – 4, 1572 р. – 3, 1574 р. – 1, 1576 р. – 3, 1577 р. – 5, 1579 р. – 2, 1581 р. – 1, 1585 р. – 2, 1586 р. – 5, 1587 р. – 11, 1588 р. – 2, 1589 р. – 13, 1590 р. – 5, 1591 р. – 1, 1593 р. – 1, 1594 р. – 5, 1595 р. – 1.».

Крім того автори використовували ряд літератури. Дослідники використовували праці українських вчених ХХ – ХХІ ст., серед них:

1. А.Є. Заяць;
2. П.Кулаковський;
3. Н.П.Старченко;
4. І.О.Ворончук;
5. І.А.Тесленко;
6. Власні роботи (М.Г.Крикун, О.Піддубняк).

Вчені користувались працею, «Урбанізаційний процес на Волині в XVI – першій половині XVII століття». Дана робота авторства доктора історичних наук, доцента кафедри давньої історії України та архівознавства ЛНУ ім. І.Франка – А.Є.Заяця. Дослідник займається дослідженням урбанізаційних процесів українських земель XV-XVII ст., міським суспільством, економікою міст, народонаселенням міських поселень та розвитком магдебурзького права.

Загалом серед вище перерахованих дослідників, праці котрих використовувались у статті, не були критиковані авторами.

У статті також присутні посилання на польських дослідників, серед них:

1. К.Пуласький;
2. Е.Дубас-Урванович;
3. С. Горчинський;
4. Т.Епштейн;
5. К.Хлаповський;
6. С.Сіара;
7. Л.Кадзєла;
8. Л.Колянковський.

Із критикою автори поставились до тверджень Казімєжа Пуласького ( критика наведена у частині реферування «Дискусійні питання»).

Використовувались у статті документи Брацлавського воєводства і Литовська Метрика (архів державної канцелярії Великого князівства Литовського, що складався з книг, у яких були зафіксовані документи XIV – XVIII ст.).

Критична оцінка

Стаття за хронологічними рамками охоплює межі другої половини XVI ст. Звісно що присутні деякі відступи ( навіть таки, перша згадка про Івашка Пишневича, 1498р.). Варто розуміти що історик, у наведені своїх аргументів, повинен головним чином спиратись на джерела. М.Г.Крикун і О.Піддубняк чудово впорались із цією справою. Адже наводивши аргументи, вони підтверджували або спростовували їх документами: листи, зізнання, позови, скарги, реєстри та інші. Саме завдяки, вже згаданому, зізнанню Гнівоша Сторожинського авторам вдалось прояснити ситуацію із датуванням смерті Гнівоша Пісочинського.

Як вже зазначалось, в одній із частин реферування «Огляд джерел та літератури» вчені використовували праці польських та українських дослідників.

Варто сказати, ще одним великим плюсом цієї статті, не враховуючи документів, є використання авторами сучасних робіт. До прикладу взяти роботу А.Є.Заяця «Урбанізаційний процес на Волині в XVI – першій половині XVII століття». Вона була видана у 2003 р. П.Кулаковський – відомий український  історик, в рецензії на цю працю досить позитивно відгукнувся про неї: «Автор продемонстрував, наскільки поєднання блискучого знання джерельного матеріалу та історіографії проблеми може розширити діапазон урбаністичних досліджень».

Аналогічна ситуація з іншими працями (українськими та польськими). Той факт що дослідники використовували нові публікації, виключає наявність у статті застарілих тверджень.

Висновки

Дана стаття, це дослідження двох українських вчених, присвячене справі Лаврина Пісочинського, волинського шляхтича, по с. Кунів. В основу цього дослідження були покладені численні матеріали. Саме вони дали змогу простежити ситуацію, головним чином із с. Кунів. Я вже зазначав в одній із частин, що придбання однієї частини села відкрило шлях Лаврину Пісочинському до руки досить заможної Магдалени Дубицької.

Стаття складається із документів, і через це у ній відсутня однотонність. Кожен позов, скарга, зізнання – це своєрідна історія тогочасного суспільства. Автори детально аналізуючи документи, допомагають читачеві зрозуміти деякі моменти.

Загалом стаття справить приємне враження. Вона дещо по іншому відкриє для читача «світ тогочасної шляхти», котрий окутий позовами, скаргами і тому подібним.