Погодні аномалії, що стрімкою хвилею прокотилися цього літа Європою та відбились в численних фото та відео, спонукали звернутися до авторів минулого, які в письмі залишили свої враження від ударів стихії. Буревії, засухи, величезні пожежі тощо – усе це лякало та лякає людину. Саме описи цих природних потрясінь займають чималу частку хронік. Адже погода часто мала визначальний вплив на перебіг історичних подій. Нічні дощі, що розмочили вранішні поля битви; затемнення сонця, що тлумачилось як знак перемоги, чи поразки та багато іншого. При знайомстві з певними подіями, ми побіжно читаємо і про явища погоди, які були у ті ж роки. Але здебільшого не надаємо цьому значення. Можемо не враховувати те, як дощ змінив історію. Тому у дописі зосередимося лише на погоді (зокрема, на часі, «коли хмари сходяться»). Кілька з таких змалювань ми й наведемо (звісно при цьому зважаймо на ймовірні гіперболічні прийоми, застосовані авторами).

У Франкфуртських анналах щодо 1342 р. записано: «Напередодні дня блаженної Марії Магдалини (21 липня) і в саме свято майже по всіх німецьких землях була велика повінь, більша за всі попередні, що були: так що Майн проник у церкву святого Варфоломія через Червоні ворота; тоді ж у середу (24 липня) було зруйновано до основи міст та велика, міцна і висока вежа на цьому мості… Майн протікав майже по всіх кварталах Франкфурта…».

У списку найвідоміших та найбільш руйнівних ураганів Середньовіччя виділяється той, що пройшов у часи Столітньої війни. 16 січня 1362 року в день Св. Марцела циклон пронісся територією Британських островів, після чого зі ще більшою силою «пішов» на материк («Другий шторм святого Марцела», перший, відбувся цього ж дня, але 1219 р.). Про нього збереглися відомості у Анонімній хроніці (ймовірно авторства ченця-домініканця) з Кентербері:

«Під час вечірньої служби розігралася така буря, якої в Англії не бачили раніше – домівки й будівлі здебільшого обвалювалися. Фруктові дерева у садах та інших місцях, включно з деревами в лісах, вітер вириває із землі разом із корінням з таким грюкотом, буцімто наставав Судний день. Великий страх і трепет зійшов на англійський народ. Ніхто не знав, де шукати криївки, позаяк дзвіниці, вітряки й багато житлових будинків завалилися».

Ще більше лиха накоїла стихія на материку, особливо дісталося Нідерландам, Німеччині та Данії (узбережжя Фрісландії та Ютландії), де шторм отримав назву «Das Grote Mandrenke» («великий потоплювач людей»). Саме з ним пов’язана загибель портового міста Рунґгольт (своєрідної північної Атлантиди), яке розташовувалося на одному з півостровів, що колись простягався на півночі Німеччини. Шторм 1362 р. розрубав півострів навпіл, утворивши острів Штранд і змиваючи у воду великий шматок його землі, включно з тією частиною, де лежало місто з населенням майже 2000 ос. Довгий час дослідники вагалися у визнанні реальності існування міста, однак, зараз уже є чимало для цього доказів: як матеріальних, так і письмових джерел (окремі предмети побуту, що виринали з глибин, мапа з XVII cт.)

Крім того, потужний ураган потопив не лише Рунґгольт. Разом із 60 парафіями в данському Шлезвіґу також зникають рибацьке містечко Рейвенсер Одд у Йоркширі та Данвіч на західному узбережжі Англії.

І у вітчизняних джерелах є чимало згадок, можливо, переважають більш лаконічні («дощове літо», «була велика вода», «грім шибаше і блискавка і дощ», «і пішов дощ перед жатвою, що не бачили ясні дні аж до зими» та ін.), але трапляються і більш розлогі описи. Наприкінці літа 1164 р. «була повінь велика в Галичі; божим допустом, як умножився дощ, несподівано в один день і в ніч пішла вода з Дністра велика на болоння і дійшла аж до Викового болота і потопила людей більше як 300, що були пішли з сіллю з Удеча; і багато людей здіймали з дерев і вози, що їх вода позакидала, а богато інших потонуло; і було в них збіжжя сильно дороге на ту зиму». 

У 1614 р. володіннями князів Острозьких «буря була великая, йшла мимо Острога от Заславля о полудні, яко ноч, в жнива: пущі крушила, сади ломила по селах – в Борисові, в Плужном і по іних селах. В тих краях, куди йшла буря тая, пашня в копах княжая кілька сот коп рознесло не знати где, так теже і людськая; навіть і людей, котрі в полю того часу робили, носило поверх дерева, інших (мертвих) познаходили, а інії за дерево ухватившися, і держалися моцно і так живими позоставалися. А інії на полі за стернь моцно взявшися і держалися, єслі не пустили вітру под себе, а которії пустили вітр под себе, то не сдержався, понесло не знати где. І церкви ломило. В селі Борисові церков була з трима верхи; знесло верхи всі, стелею займаючи зрубу і позаношовало не знати где; так  теже і звони, аж  не борзо пастухи познаходили в полі розно звони; котрії були обиті білим желізом, познаходили на чотири часті поколото; і іноє все покрушило».

І насправді може бути невідомо, як «пішла б історія», якщо б якийсь правитель вирішив не виходити зі спальні через похмурий дощовий день й не розпочав чергову війну (можливо, десь так і було).

Джерела та література:

1. Бевзо О. Львівський літопис і Острозький літописець: Джерелознавче дослідження / Відп. ред. Ф. Я. Шевченко. АН УРСР. Інститут історії. 2-е вид. Київ: Наукова думка, 1971. С. 99 – 124.
2. Борисенков Е. Экстремальные природные явления в русских летописях XI-XVII вв. / Е. П. Борисенков, В. М. Пасецкий. Ленинград: Гидрометеоиздат, 1983. 240 с.
3. Крип’якевич І. Повені на Підкарпатті XII-XVIII вв. // Вісник природознавства. 1928. Ч. 2. С. 111–113.
4. Розенлунд М. Погода, яка змінила світ / Маркус Розенлунд ; пер. зі швед. М. Никончука. Львів: Видавництво Анетти Антоненко; Київ: Ніка-Центр, 2021. 224 с.
5. Франкфуртские анналы: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Ann_Frankfurt/text.phtml?id=10265
6. Grote Mandrenke: https://www.medieval.eu/medieval-flooding/
7. The Great Wind of 1362: https://www.medievalists.net/2015/02/great-wind-1362/