Термін “готика” спочатку застосовувався архітекторами епохи Відродження у XV столітті як презирство. Тоді намагалися намагалися відтворити античну архітектуру Риму, і вважали, що середньовічне мистецтво, яке правило усіма ‘відділами дизайну’ в Європі протягом трьох попередніх століть було не кращим за варварів, готів та вандалів, які перемогли Римську імперію у IV столітті.

Але до приходу варварів перші християни повинні були переховуватися.  У Римі вони спустилися до катакомб, що складаються з вузьких, низьких ходів, їх загальна довжина становить сотні миль. Там вони облаштовували кімнати для молитв у світлі смолоскипів і лампадок. Ці кімнати нагадували Склепи. На їхніх стінах лишилися грубі написи та різьблення, що розкривають християнську мораль за допомогою символів. 

Хрест, що вказує на Розп’яття – емблему жертви; коло, лінія без кінця, символ Вічності; трикутник, трилисник і трикетра –  символи Трійці; чотирилисник – чотирьох євангелістів. Риба була прийнята як символ Спасителя, бо букви грецького слова ichthys, використовуючи як акровірш, давали ініціали слів – Ісус, Христос, Бог, Син, Спаситель. 

Vesica piscis (лат., Міхур риби) використовувався як німб або слава для оточення фігури священної особи в скульптурі та живописі. Його назва свідчить про використання латинських термінів у Римській церкві на відміну від грецької у Візантії. Священний вензель, який зазвичай зустрічається в оздобленні церкви, означає латинську фразу Jesus hominum Salvator – «Ісус, Спаситель людей». Грецькі літери IHS (iota, eta, sigma) дали перші три літери імені Ісус.

У деяких соборах голова Хреста, хор, не відповідає лінії Нефа, а є трохи нахиленим в одну сторону. Цьому наведені два пояснення, одне з яких – це орієнтація хору – тобто вісь його довжини вказує на схід Сонця в день його заснування, що не збігається з дахом Нефа, бо останній будувався пізніше. Інша теорія полягає в тому, що хор символізує голову Христа, що падає на одну сторону у смерті.

Християнство потрапило до Британії разом із римлянами. Але християни і тут переслідувалися язичницькими місцевими племенами. Та з часом, особливо після місії Святого Августина у 597 році місцеві англосакси приймають віру Христа. 

Церква Грінстед в Ессексі є однією з найдавніших у країні. Вона була побудована англосаксами. Стіни складаються зі значних дерев’яних колод, покладених вертикально на фундамент з грубої кам’яної кладки. Цей метод використовувався і у побудові житла, до речі. 

З кам’яних будівель хорошим прикладом англосаксонських робіт є церковна вежа Бартон-он-Хамбер. У ній зовнішні кути вежі та дверних та віконних прорізів мають свої наріжні камені “довгої та короткої” роботи. Назва застосовується до саксонської кладки, у якій довгі камені ставляться рівно на короткі камені. Такий мотив роботи вказує, що церква будувалася теслями, котрі таким же ж чином клали деревину. Це добре можна побачити в Ерлсі Бартоні, Нортгемптоншир, де “довга і коротка” робота переноситься на зовнішню сторону стіни як своєрідне оздоблення поверхні.

Практику імітації дерев’яних виробів з каменю і навпаки можна знайти у творах різного віку з глибокої давнини. Головки саксонських дверних та віконних прорізів були або напівкруглими, або утворені шляхом розміщення двох каменів, нахилених один до одного таким чином – ʌ, а коротка колона або груба балясина була іноді розміщується між двома вікнами. Цікава маленька церква в Бредфорді-на-Ейвоні, Уілтшир, показує таку ж манеру будівництва. Схоже, що англосаксонські дзвіниці були вкриті дахом у формі ʌ.

Норманський період в історії Англії датується 1066 роком нашої ери. Проте нормандський спосіб будівництва використовувався від 1000 року, коли відновили будівництво церков, оскільки на межі тисячоліття очікували кінець світу. Як тільки рік пройшов і все було добре, одразу відновили й будівництва церков. Дерев’яний матеріал ставав все менш надійним, бо через нього ставалися часті пожежі. Та й час вимагав більших будівель. Цегляна кладка витіснила теслярську роботу у будівництві стін, натомість привела майстрів з Нормандії. 

Після Нормандського завоювання багато талановитих каменярів шукали роботу на англійських землях. Постають нові собори, в кожному можна приймати єпископів або важливих осіб. Будуються абатства, монастирі, парафіяльні церкви по всій країні. 

Кожен період англійської готичної архітектури має певні форми, що з’являються у загальній композиції та деталях, що допомагає закріпити період, до якого вони належать. У нормандському стилі – квадраті та кола, прямий кут і півколо є переважаючими фігурами, що свідчить про силу та суворість. Це очевидно у нефах Елі, Пітерборо, Норвіча, Глостера, Тьюксбері та собору у фортеці Дарем .

Термін пристань визначає стовпи або маси кладки, що підтримують арки між нефом і проходами церкви. 

Вали всіх англійських готичних колон є циліндричними, тобто без будь -якого зменшення до вершини. 

Норманські стіни були міцними й товстими, з невеликими проміжками, де відбувався бічний тиск, тонких пілястроподібних контрфорсів, що виступали лише на кілька дюймів однаково знизу вгору.

Період переходу від нормандської мови до ранньої англійської датується 1145 – 1190 роками, за часів правління Стефана та Річарда І, період, коли архітектура поступово перейшла від масивності та суворості романського та нормандського стилів до делікатної та витонченої Ранньої Англійської Готики. 

У перехідний період загострена або готична арка була вперше представлена ​​і встановлена ​​як характерна риса готичного стилю.  У перехідному періоді були введені западини, що розділяють патрони в молдингах. В усьому іншому перехідна робота мало чим відрізняється від нормандської.

У ранньо англійській період знання про принципи архітектурного проектування та будівництва значно розвилися – ліплення та різьблення досягли найвищої досконалості, а роботи ранньо англійського періоду визнаються найчистішим у готичному стилі.

Найбільш очевидні розширенні знання про архітектуру у стінах. Розвивалися кам’яні склепінчасті дахи (захищали від пожежі), арочні ребра – це призвело до збільшення навантаження на стіни. Потрібно було їх укріплювати. Старий спосіб виготовлення стін великої товщини був марнотратним і незадовільним. тоді виникла ідея готичного контрфорсу, що виконав усі вимоги і створив одну з найкрасивіших рис готичного стилю. Його контур охоплював витончену параболічну криву природи.  Ця конструкція була доведена до досконалості в поєднанні з летючим контрфорсом. Він зміцнював стіни для додавання важкої вершини.  

Солсберійський собор – єдиний, що належить до ранньоанглійського періоду.

Переклад книги: Alfred Freeman Smith. English Church Architecture of the Middle Ages: An Elementary Handbook.