Ірландці завжди славилися своїм ставленням до музики, адже їхня музична культура справила серйозний вплив на розвиток західної музики, зокрема в культуру Європи і Північної Америки. Вона унікальна і самобутня. Так, в українській музичній культурі існування казок, кобзарів і лірників несе на собі відбиток традицій ірландських бардів і арфістів. Взагалі, уміння грати на музичному інструменті асоціювалося в ірландців з умінням використовувати білу магію, а також сприймалося як служіння Богу. До музичних інструментів бардів належать арфа, мандоліна, ліра, лютня, волинка і флейта. Арфа – один з улюблених інструментів бардів. Найдавніші арфи могли поміститися на колінах музиканта.

Арфа Clairseach вважається найдавнішим видом у давніх кельтів, вона являла собою великих розмірів із 60 струнами, але згодом тридцятиструнна арфа усунула її і була домінуючою на території Ірландії. Діапазон арфи становив близько чотирьох октав. За деякими свідченнями, арфа мала досконалий і повний діатонічний звукоряд. Вона виготовлювалася з твердих порід дерева, таких як вишня, горіх або клен, іноді з дуба. Оскільки дуб був священним деревом для кельтів, такий інструмент наділяли надприродною силою. ЇЇ прикрашали майстерним різьбленням, сріблом і коштовним камінням, давали ім’я, вірили в те, що вона має душу. Струни були двох видів: жильні й металеві.                     

Щодо самого музиканта, то освіта арфіста зобов’язувала до письменництва та імпровізації і він був у пошані в родових ірландських кланів. Він міг виконувати церемоніальні, ритуальні та соціальні обов’язки і на додаток до письменництва і виконання інструментальних прелюдій мав вміти декламувати героїчну поезію. Арфіст, який отримав заслужене визнання і високий титул Майстра, мав досконало володіти майстерністю виконання пісень, яка змушувала б людей поринати у вир власних емоцій.                                                              

Порушення зору зрідка ставало на заваді для музичної освіти. Сліпі музиканти у своїх творах використовували остинато, повторюваний візерунок ритму, що давало їм змогу запам’ятовувати мелодію. Немає жодного сумніву в тому, що задовго до англо-норманського вторгнення аерофонів в Ірландії було не менше семи. Два інструменти були різновидом рогу, один з яких за конструкцією нагадував фагот, а інший ‒ трубу.

Не менш важливим є те, що британські дослідники також вважають, що волинка є національним ірландським, а не шотландським музичним інструментом, бо сучасні шотландці походять від ірландських поселенців, які вступали у відносини із бриттами і таємничим народом ‒ піктами (Pictii). Немає прямих доказів того, що серед бардів або арфістів були представники жіночої статі. Однак збереглися записи, в яких можна прочитати, що «дочка Морана взяла арфу, і її голос був чудовим. Душі слухачів танули від цієї пісні, мов сніговий вінок під сонцем».                                                                                              

Саме ірландцям приписують винахід форми сонати і використання діатонічної шкали задовго до її появи в Європі. З початком християнізація і діяльності Святого Патріка ірландці почали співати літургійні піснеспіви. Однак григоріанські піснеспіви з’явилися близько 600 р. від Різдва Христового, тоді як Святий Патрік помер в 461 р.. Як і в Ірландії, чернечі поселення в Європі швидко стають центрами навчання, поширення грамотності і літературно-музичних традицій.                                                                                                              

Цікавим є те, що більшість літургійної музики в Ірландії передавалася усно до XII століття, а світська музика ‒ до XIV століття. На жаль, немає ірландських середньовічних рукописів, які містили б замітки про світську музику і діяльність музикантів. Деякі свідоцтва можна почерпнути з документів, які датуються тільки XVI століттям. У цих записах представлені некрологи чотирнадцяти професійних музикантів-арфістів, які служили при королівському дворі. З іншого боку, в рукописах, складених давньоірландською мовою, входять розповіді, багаті на вихваляння музичних інструментів і музикантів, а також опис естетично-емоційних переживань, пов’язаних із музичними образами. Частково це пояснюється феодальною і нецентралізованою структурою королівського двору Ірландії. Є непрямі свідчення, що традиції ірландських бардів і арфістів були принесені на територію Європи. Стилем характерним для середньовічної ірландської музики є поліфонічний, який в Європі не був поширений до 900 р. від Різдва Христового. Однак є непрямі підтвердження того, що він міг поширюватися в Європі ще в 700 р.                                                             

Перші зразки текстів з елементами поліфонії і гомофонії зустрічаються приблизно в той самий час, коли ірландські ченці почали засновувати монастирі в Європі. Cвято-Гальський монастир був однією з найвідоміших шкіл музики, можливо з уже розробленими в ньому концепціями поліфонії і гомофонії, які пізніше поширилися по всій Європі. За цей час величезна кількість пісень була складена ірландськими монахами і додана в книжку співу.                                             

В середині VII ст. ірландські ченці викладали музику англійцям і європейцям і, можливо, стали джерелом поширення поліфонічної традиції в Європі. У IX столітті Cвято-Гальський монастир став найбільшим культурним центром в Європі. Ірландська народна музика представлена різноманітністю тематики, виконуваних пісень. Зустрічаються пісні-плачі, бунтівні пісні, пісні про кохання, сатиричні та танцювальні пісні.                                         

Традиційні ірландські пісні можна поділити на дві категорії: повільні баладні пісні і швидкі танцювальні пісні. Стиль Шан-Ніс ‒ стародавній і популярний стиль ірландської пісні і танців. Пісні в стилі Шан-Носа завжди виконуються ірландською мовою без музичного супроводу з хитромудрим мелодійним малюнком, певним типом орнаментації, що виключає хорове виконання. Слова і музика мали еквівалентне значення і передавалися з покоління в покоління. Пісні Шан-Носа мають властивий вільний ритм, прискорення і уповільнення, які могли відповідати настрою виконавця.   Ліричний характер пісень диктував їх теми ‒ смерть, голод і біди, що звалювалися на людину. Танцювальні пісні в стилі Шан-Носа майже завжди супроводжувалися Сeilidh, групою танцюристів, які в рамках одного танцю змінюють партнерів і напрями руху з різними часовими інтервалами, створюючи відчуття хаосу. Світські музичні стилі в Ірландії були представлені творчою діяльністю бардів і арфістів, а в Європі ‒ різними групами поетів-музикантів: менестрелями і трубадурами.                                                                 

Репертуар трубадурів і менестрелів відрізнявся від репертуару бардів, однак їх функції були істотно ідентичними і зводилися не до розважальних, а до охоронних і соціальних за значенням. Вони славили монархів і аристократичну знать, були хранителями традицій і джерелом інформації. Ірландська музика відзначалась особливою популярністю в Англії і займала особливу нішу при дворі королеви Єлизавети I. Королева тримала у свиті ірландського арфіста, а англо-ірландські дами королівського двору виконували ірландські джиги. Перша постанова Єлизавети I, спрямована проти діяльності ірландських бардів, танцюристів та інших лиходіїв, була офіційно випущена в 1563 р і причина була у їхній підривній діяльності авторитету корони. У другій половині XVII століття знатні ірландські сім’ї, які захищали бардів і арфістів, були змушені покинути свої будинки під натиском англійців, а їх землі були конфісковані і зайняті носіями англійської культури. А ставлення до ірландського мистецтва видозмінилося, оскільки поезія стародавнього і високого стилю поступилася місцем англійській та континентальній поезії і музиці.                                 

Загалом у середньовічній Ірландії виділялися три досвідчених артисти: бард-поет, бард-читець і бард-музикант, який грає музику, а до кінця XVII століття функції трьох виконавців об’єднуються. Також до кінця XVII століття в Ірландії виділяються кілька патріотично налаштованих ірландських сімей, які культивували ірландські традиції і виступали покровителями нечисленної групи бардів і арфістів, яка ще залишилась. Однак уже в XIX столітті інтерес до кельтської, давньої та середньовічної музики Ірландії прокидається вона переживає друге народження.                                                                                  

Таким чином, традиції поезії і музики кельтів і ірландців найповніше розкрилися у творчості бардів і музикантів-арфістів. А таке унікальне явище як існування кобзарів в Україні ‒ можна порівняти з феноменом бардів і арфістів в Ірландії. Однак, на відміну від ірландських бардів і арфістів, християнська складова частина у творчості кобзарів більшою мірою була фундаментом їх діяльності.

Список використаної літератури:

1. Focus S.W. Irish Traditional Music. London : Routledge. 2009. 312 p.

2. Grattan Flood W.H. A History of Irish Music. Moscow : Dodo Press, 2008. 308 p.

3. Соколова А. Музична культура стародавньої та середньовiчної Iрландiї і її паралелі в українській музичній культурі, Актуальнi питання гуманiтарних наук. (Дрогобич, 2020), Вип 31, том 1, 216-223.