Мабуть, що й нині, на судах у Львові можна почути вигуки «відьма». Але зазвичай ті справи завершуються розлученням. Але бувало й інакше, хоча й у львівських мурах не бачили так багато інквізиційних вогнищ, як у Західній Європі, однак і вони мали місце. При чому до Львова могли звозити «відьм» з околиць, а також з усього Руського воєводства. Цікаво, що найбільше процесів проти чарів та відьомства було проведено у XVII ст., а не в Середньовіччі.
У XVI ст. у багатьох країнах Європи існувала інквізиторська судова система з правовим підґрунтям переслідування відьом. На теренах Корони Польської судовий процес проти відьомства було кодифіковано сеймовою конституцією 1543 р., а в 2 пол. XVIII ст. уже з’явилися постанови на забороу цих процесів (але і до XVI і після XVIII ст. траплялись поодинокі справи). Згодом у коментарях до міського права було вміщено окремі пункти про відьом. Наприклад, у найпопулярнішого автора Бартоломея Ґроїцького у розділі «Докази проти відьом», можна прочитати таке:
«Якщо відомо, що хтось хотів навчити інших таких чарів, або що хтось погрожував ними іншим, а з тими кому погрожували, сталося щось зле, або що когось підозрювано за слова, поведінку й інше – таку особу слід притягнути до суду та на підставі цих звинувачень її можна віддати на тортури. Усі ці вміння противні Богові, тому християнам не личить їх уживати, всі вони заборонені і мають суворо каратися».
Автор також наводить своєрідний питальник для допиту:
«Їх мають питати про причини та обставини використання чарів, а також про те, які використовувалися знаряддя, у який спосіб і в який час, а ще які слова вживалися і що робилося. Якщо згадано про якісь речі – слід провести обшук. Також треба питати від кого вони цього навчилися, у який спосіб отримали ці здібності, скільки разів і проти кого шкодили».
Якщо ж вину було доведено, то «Відступник від християнської віри має бути спалений. Такою самою смертю має померти і чарівник, і той, хто комусь отруту дав».
Окрім цього, і ті, хто знав про неправедні заняття теж заслуговували смерті, про що пише інший коментатор Павло Кушевич:
«Будь-кого обох статей, хто вдається до чаклування та знахарства і дотичний наук заборонених, що в них управляється, прикликуючи злих духів та інші погані справи чинячи, нехай буде спалено, і та кара нехай їм буде смертною, бо від Господа Бога відступилися, полишили [Його] і під владу нечистого піддалися. А що є також ті, котрі про такі лиходійства знали і їх утаїли або й так чи так їм сприяли, і була це справа явна і свідченнями доведена, то тих карати на горло».
Безпосередньо виконавцем тортур та вироків у великих містах був кат. Як припускають дослідники, кати могли мати зв’язки із відьмами, чарівниками, продаючи їм деякі речі, що їх використовували під час тортур чи страт, а можливо – й людські останки. Кат роздягав підозрюваного та зв’язував йому руки за спиною, а також ноги. Якщо тортури передбачалися ймовірним чаклунам або відьмам, кат попередньо голив їм усе волосся на тілі, «щоб дияволу не було де сховатися». За катування й страту кат отримував додаткову грошову винагороду.
На жаль, не достатньо хороша збереженість документів, їхня фрагментарність не дозволяє підрахувати точну кількість відьомських процесів, що відбувалися у регіоні, можемо навести кілька прикладів зі Львова.
У 1572 р. на передміському цвинтарі біля церкви Воздвиження Хреста було поховано жінку з Рясного (тоді приміського села). Упродовж наступних днів декілька осіб, що жили неподалік церкви, померли, тому з’явилася поголоска, що винною усьому є похована кілька днів тому жінка. Коли могилу розкопали, то побачили, що покійна лежала в труні закусивши в зубах кінчик своєї зав’язаної під бородою хустки, хоча коли її ховали хустка була зав’язана нормально. Оскільки, покійну уже не могли піддати суду, тому поклали лицем донизу і відрубали голову. Коли це зробили, пошесть вщухла.
1634 р. у Львові трьох жінок: Єву Грубарку, Доротею Смиличку та Єву Питлоху – було звинувачено у спричиненні смерті магічними засобами. Їх заарештували та ув’язнили на кілька тижнів. Оскільки, добровільно зізнаватись у вчиненому вони не хотіли, було вирішено піддати жінок тортурам. Їх кілька разів катували, підвішуючи на дибі, після чого вони розпочали свідчити: що використовували чари, щоб нашкодити людям, викликали злих духів, спричиняли смерть тощо. За кілька днів жінки просили суд змилосердитися над ними, бо вони набрехали на себе все те перелічене лише від страшного болю. Єва Грубарка зазначала, що її катували аж 9 разів (хоча за приписами піддати тортурам дозволялося лише тричі. А якщо звинувачений не зізнавався, його мали відпустити та зняти всі обвинувачення). Незважаючи на слізні благання, суд визнав жінок винними у відомстві та наказав їх стратити.
Саму страту коротко записав у «Подорожніх нотатках» вірменин Симеон Лехаці:
«І знову у 1083 р. вірменського літочислення (1634 р.), 12 жовтня у Львові спіймали трьох відьм та, розклавши за містом велике багаття, спалили їх. Три дні у Львові не розсіювався зловонний дим від їхнього спалення».
У 1672 р. суд вирішив піддати тортурам львів’янку Катерину Рибярку, що не хотіла зізнатись у злочині: зачаруванні з допомогою чарівного порошку міщанина Краузера. Зазначалося, якщо дівчина зізнається під тортурами, то пізніше має повторити все це добровільно й свідчення мають збігатися. Однак, і в катівні Катерина мовчала.
Через 15 р. відомо про ще один випадок: інстигатор (прокурор) міста Львова звинуватив жительку села Зубри Косиху в тому, що вона відьма і за допомогою чарів убила пана Ніча (який помер унаслідок падіння з вікна). Основним доказом були покази свідків та самого потерпілого, який перед смертю встиг заявити, що Косиха не тільки поза очі, а й у вічі проклинала його, кажучи «Дай Боже, щоб довго не панував, Дай Боже, щоб згорів на вогні». З показів свідків брали до уваги той факт, що «коли горів панський маєток, вона прибігла на пожежу з непокритою головою».
Відомо також й інші справи, підозр у відьмацтві (а їх не бракувало, адже панував розквіт народної медицини). Зокрема, 1728 р. за доносом, ймовірно сусідів, позвали до суду Мартинову шевчиху, котра мешкала під костелом св. Софії у дворі, що належав до королівської каси. Бо якось Мартинова порадила зібрати зілля з дев’яти хат та скупати в ньому хворого чоловіка. А в 1732 р. швець Яцентій Ворона звинуватив Єву Росоловичеву в чарівництві на тій підставі, що вона ходила до чинбаря і купалася в чинбарській дубовій рідині, в якій вимочують шкіри. Суд, натомість, присудив Вороні за наклеп два дні відсидіти під арештом та сплатити по 7 гривень судові й позваній стороні.
Як і зараз, так і колись словом «відьма» могли кидати в чиюсь адресу, як образу. Але до кін. XVIII ст. такі дії мали серйозні наслідки. У 1719 р. поблизу шевських яток на Ринку зав’язалася сварка між Анною Ярославською та Маріанною Паснікевичевою, яку Анна, обмовляючи, назвала «чарівницею». Суд ув’язнив її «за колодкою», примусив до штрафу, а також до перепросин. Шевцеві Іванові Ярославському було звелено присягнути, що в майбутньому ні він, ні його жінка не наговорюватимуть на Паснікевичеву.
«Відьомські процеси» на щастя залишилися в минулому міста. Але й нині у багатьох куточках Львова існує чимало легенд та життєвих «бувальщин».
Список використаних джерел та літератури:
Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVІІ-XVІІІ століття. Київ: «Критика», 2008. 307 с.
Зайцева Т. Антропологія міст і міського права на руських землях Корони Польської в XIV – першій половині XVII ст. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Режим доступу:
Капраль М. Люди корпорації: Львівський шевський цех у ХУІІ-ХУІІІ ст. / Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАН України. Львів, 2012. 552 с.
Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. Львів: Афіша, 2001. 230 с.
Лехаци С. «Путевые заметки». Режим доступу: http://www.armenianhouse.org/lekhatsi/chronicle-ru/notes/chapter13_18.html#15
Ostling M. Konstytucja 1543 r. i początki procesów o czary w Polsce. Available: https://docplayer.pl/42665398-Konstytucja-1543-r-i-poczatki-procesow-o-czary-w-polsce.html
Львівський історичний клуб 