Політичний розвиток Новгородського князівства протягом XIII ст. характеризується посиленням республіканських традицій та зменшенням ролі князівської влади. В цьому плані Новгородська земля стала по своїй суті унікальною, адже тут склалася общинно-республіканська форма життя в результаті якої сформувалися структурні елементи для функціонування “вільного міста” – сильна влада віче, інститути посадництва та тисяцького. Тому в Новгороді не існувало спадкової князівської влади, князя призивали на правління як “військового спеціаліста”, що робило владу князя вельми обмеженою та номінальною.

Унікальність Новгорода проявилася вже під час перших контактів з монголами. Зокрема, першою особливістю стало те, що під час монгольського походу Новгородська земля фактично не була завойована військами Батия, які так і взяли Новгород, не дійшовши до міста ста верств[1]. А оскільки, столиця князівства залишилася вцілілою, то і Батий, який так і повністю не підкорив Новгородську республіку не міг вимагати від неї повної покори [2]. Та і зрештою, вже під час юридичного оформлення залежності руських князів від Золотої Орди протягом 1242-1246 рр. окремого князя, який би представляв Новгород у ставці хана не було. Тому, щоб хоч якось тримати Новгородську землю під контролем, хан видає ярлик на Новгородське княжіння володимиро-суздальський князю Олександру Ярославовичу [3].

Ще одна особливість Новгородської землі проявилася під час перепису населення цієї території в 1257-1259 рр. Провівши перепис населення в Рязанській, Муромській та Володимирській землях, монгольські чиновники спробували у 1257 р. провести перепис також і в Новгородській. Проте, тут вони зіткнулися з певними труднощами. Якщо в землях волго-окського міжріччя в ханських представників не виникло ніяких проблем з переписом, то новгородці не хотіли так просто підкорятися волі хана. Коли новгородці не впустили монгольських чиновників у своє місто, Олександр Невський вирішив примусити їх платити данину. Проти Олександра навіть повстав його син Василій, який був намісником в місті. Але князь суворо покарав його сподвижників, а самого Василія відправив у Володимир [4]. У 1259 р., коли монголи все ж таки почали підрахунок жителів, в Новгороді відбулося повстання, яке, на вимогу монголів, жорстоко подавив Олександр Невський [5]. І тільки після цього новгородці підкорилися, а ординці змогли провести перепис. Таким чином, після 1257 р. Новгородська земля стала підконтрольна Золотій Орді в податковому плані. Але навіть тут, Новгород залишався найменш залежним, аніж інші князівства північно-східних земель Русі. Данина з Новгорода стягувалася лише раз в 7-8 років, а повна сума “виходу” збиралася лише з мешканців Торжка та “новоторжської” землі – цієї території, яку якраз-таки підкорив Батий у 1238 р.[6]

Протягом XIII ст. Новгородська республіка фактично так і не була повністю підконтрольна ханській владі. І це, звичайно, послаблювало позиції Золотої Орди в цьому регіоні. Після 1238 р. Новгородська земля не знала татарських походів у свої кордони. Тільки під час міжособиць між князями волго-окського міжріччя за Володимирський престол на землі Новгорода вступали татарські загони, які доходили і до самої столиці республіки. Зокрема, так було під час боротьби між синами Олександра Невського – Дмитра Переяславського та Андрія Городельського за престол у Володимирі у 1281 р.[7], 1284 р.[8] та 1293 р.[9] Але у всіх випадках новгородці відкупалися від ординців, але владу претендента признавали. Тим самим вони і визнавали факт своєї покори ординській владі[10].

Тим не менш, Новгородська республіка не підкорялася напряму ординському хану. Якщо в інших землях, скажімо у Володимиро-Суздальській, Тверській чи Рязанській кожен князь окремо затверджувався ханом для кожного князівства і в кожній землі правила своя гілка Рюриковичів, то Новгородська закріпленої династії на своїй землі не мала. Як вже було сказано вище, в Новгороді були елементи республіканських інститутів, тому не хан вирішував через князя політику в цих землях, а віче. Тому і Новгород був закріплений за Володимиро-Суздальськими князями, щоб ті контролювали місцеву ситуацію. Але їм так цього і не вдалося зробити. Хоч, в XIV ст. Новгородськими князями надалі були ставленики Володимира чи Москви, але сам хан напряму не назначав і не затверджував посадових осіб в Новгороді, та не відправляв сюди своїх намісників – баскаків, як це було практично на всіх землях Русі. В Новгороді особи, які представляли ханську владу були не ординці, а посадовці з Володимира – володимиро-суздальський князь та володимирський баскак[11].  У XIV ст. постійно за владу в Новгородської республіки боролися Твер та Москва, намісники яких дуже часто згадуються протягом всього XIV ст. в Новгороді[12].

Важливим також було і те, що Новгород провадив свою, всупереч володимирським та московським князям активну зовнішню політику. В XIV ст. в зовнішній політиці Новгорода важливу роль відіграють стосунки з Литовським князівством. Новгородці бачили Литву як противагу під час конфліктів з володимиро-суздальськими князями. Але Новгород тим не менш ніколи не визнавав сюзеренітет литовських князів над собою. Таке було лише раз, у 1399 р. під час гострого конфлікту з Москвою за Двінську землю, коли новгородське правління вирішило визнати над собою сюзеренітет Вітовта[13]. Також важливими були стосунки з Ганзейським союзом, від торгівлі з яким Новгород активно поповнював свою казну. Всупереч московським князям, правління Новгородської республіки активно контактувало з представниками Ганзи, що перешкоджало експансії з боку Московії. Звичайно, новгородці не хотіли позбуватися своїх торговельних багатств та коритися Москві. В Новгородському уряді було чимало прихильників союзу з Литвою, які хотіли перейти під сюзеренітет Казимира IV. Саме через зближення з Литовською державою, московський князь Іван III, називаючи новгородців зрадниками, у 1471 р. оголошує Новгороду війну, яка завершується у 1478 р. повним приєднанням його земель до Московії та ліквідації самостійності республіки.

Як бачимо, Новгородська земля зберігала особливий статус стосовно свого становища від Золотої Орди. По-перше – Новгород так і не був завойований військами Батия у 1238 р. По друге – якщо більшість руських князів підпорядковувалася хану напряму, то стосунки Новгорода із Золотою Ордою відбувалися через володимиро-суздальських князів, які отримували ярлик на новгородське княжіння. По-третє – у Новгородській землі не було чітко врегульованої ординської податкової системи, а данину Новгород сплачував лише раз в 7-8 років. По-четверте – у Новгороді так і не було ханський намісників, а збиранням данини займалися місцеві представники. По-п’яте – через віддаленість від ординської столиці та сильну владу республіканських інститутів влада князя тут була сильно обмеженою, що в свою чергу не вписувалося в авторитарну азіатську систему Золотої Орди. 

---

Список джерел та літератури:

[1]Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов, 289.

[2]Юрий Селезнёв. Новгородская земля в системе ордынской государственности. Вестник Новгородского государственного университета. Номер 63. (Великий Новгород, 2011), 59.

[3]Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов, 295.

[4]Георгий Вернадский. Монголы и Русь, 157.

[5]Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов, 310-311.

[6]Юрий Селезнёв. Новгородская земля в системе ордынской государственности, 59.

[7]Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов, 324.

[8]Там само, 326.

[9]Там само, 328.

[10]Юрий Селезнёв. Новгородская земля в системе ордынской государственности, 60.

[11]Там само, 60.

[12]Георгий Вернадский. Монголы и Русь, 48-49.

[13]Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов, 393.