Оригінал статті опубліковано у збірнику “Записок Львівського медієвістичного Клубу” №1 (Львів, 2016). Повний текст збірника – за покликанням: http://surl.li/abkub

Історія відносин між Польщею та Німеччиною завжди була складною та неоднозначною. Конфлікти, війни та водночас співпраця і взаємопоглинання – цими різними аспектами позначені польсько-німецькі відносини. Це стосується й епохи Середньовіччя, зокрема, церковної історії – історії відносин між польськими та німецькими церковними установами. Певною мірою ця тема стала частиною національного міфу, зокрема, для розвитку польської нації. Однак, тема потребує дослідження у зв’язку з необхідність переосмислення низки тверджень. У т. ч., стосовно проблеми відносин між двома Церквами в другій половині ХІ ст. – в час, коли Польща відновлювала сили після катастрофи 1037 р., а в німецьких землях відбувалось translatio imperio, тобто формувалась Священна Римська імперія.

Головним завданням розвідки є виявити та показати тенденції польсько-німецьких церковних відносин другої половини ХІ ст., а також проаналізувати вплив політичного чинника на ці процеси. Джерельна база для висвітлення цього питання є доволі вузькою і потребує ретельного дослідження із застосуванням новітніх методологічніх підходів. Серед джерел – польські нарративні пам’ятки (Хроніка Галла Аноніма), Хроніка Козьми Празького та німецькі хроніки. Певні відомості містять також італійські наративні джерела.

Польсько-німецькі  церковні   відносини   другої   половини ХІ ст. доволі докладно представлені в історіографії (починаючи з кінця ХІХ ст.). Тут варто відзначити класичні для польської науки праці Владилава Абрагама [1], а також Генрика Ловмянського [2], Герарда Лябуди [3] та Оскара Халецького [4].Серед сучасних робіт відзначимо праці Юзефа Добоча [5], Марії Міськевич [6] та Марка Дервича [7]. Католицька Церква в Польській державі від самого початку християнізації польських земель мала напружені відносини із німецькими церковними установами. Ще в 968 р. створено Маґдебурзьке архієпископство. Як правило, в історичній науці цей акт трактують не лише з точки зору самого заснування кафедри, але й з погляду поширення німецького церковного впливу на слов’янські землі. Навіть у самому тексті грамоти про заснування мовиться, що Оттон І постановив обрати саме для слов’янських земель архієпископа Адальберта. До кінця Х ст. фактично тривало відкрите польсько-німецьке церковне протистояння, яке завершилось лише у 1000 р. рішеннями Ґнєзненського з’їзду [8].

Після нього особливого протистояння між двома країнами в церковній сфері не помічалось. Звичайно, відносини важко було назвати теплими, особливо враховуючи постійні війни між Польщею та Імперією в часи правління Мєшка ІІ (1025–1034). Проте після язичницького повстання 1037–1039 рр. ситуація дещо змінилась. Власне, самі німецькі правителі не були зацікавлені в знищенні Польської держави і, що найголовніше, – у знищенні церковної структури на цих  новонавернених землях, позаяк при відновлені церковної організації польські єпископства потрапляли до орбіти німецьких архієпископств, (адже Рим, вочевидь, не визнав би самостійними єпископства створені рік чи два до того). А повстання повністю знищило б усі церковні організації на польських теренах. Однак, князь Казимир зробив хитрий дипломатичний хід. У 1046 р., на його прохання, папа Бенедикт IX (якого важко назвати симпатиком Імперії) відновив Краківське архієпископство, призначивши архієпископом Аарона, з таким формулюванням: “Встановлюємо, утверджуємо, називаємо та освячуємо навколо міста Кракова архієпископство, де раніше було єпископство, і якому підпорядковуємо усі єпископські єпархії, які є в Польській державі, і які за архієпископським правом судяться”[9]. Також Аарон отримав право одягати в святкові дні палліум – спеціальний святковий одяг [10]. Казимир навмисне не відновлював кафедру в Ґнєзно, позаяк столиця була ближче до німецьких земель. На думку деяких істориків, князь не хотів підпорядкування польської Церкви Маґдебурзькому архієпископству [11]. За правління Казимира І (1037–1058) та Болеслава ІІ (1058– 1079) відносини продовжували залишатись прохолодними. У 1050-х роках Казимир зумів домогтися відновлення у Сілезії Вроцлавського єпископства. Стосовно цього було декілька причин:

1. Ці землі здавна відзначались язичницькими Настроями [12].
2. Наявність тут церковної організації дозволяла посилити в Сілезії вплив Польщі й зберегти її як частину держави Пястів.
3. Польській владі було необхідно посилити свій вплив у Церкві на випадок суперечок стосовно залежності польської Церкви від Маґдебурзького архієпископства.

У 1057 р. з’їзд єпископів у місті Похльде затвердив створення єпископства у Вроцлаві. Це не могло сподобатись маґдебурзьким ієрархам, однак як і Польща, так й Імперія були зацікавлені у збереженні мирних та добросусідських відносин [13], тому це питання вирішили мирно.

Болеслав також домігся вагомих успіхів для польської Церкви. Саме за його правління було вирішене питання відновлення єпископату в Ґнєзно. Сам факт існування Ґнєзненської кафедри символізував повторну реалізацію рішення з’їзду 1000 р. та створення самостійної польської Церкви, яка була б незалежною від німецьких архієпископств. Болеслав вибрав доволі вдалий час для реалізації цього наміру. У Католицькій Церкві набирав обертів клюнійський рух реформаторів, який вийшов із монастирів бенедиктинського ордену. Князь уже заробив собі авторитет серед церковних кіл своєю щедрою підтримкою монастирів у Польщі, і тому міг розраховувати на підтримку клюнійців у питанні відновлення єпископської кафедри у Ґнєзно. У 1075 р. папа Григорій VII у своєму листі до Болеслава зазначав:

“Що стосується упорядкування, які потрібно у вас здійснити, то нехай посли або самі визначать у відповідності з настановами святих отців чи нехай доповідять про те, що треба зробити” [14].

Фактично, це була санкція на відновлення єпископської кафедри у Ґнєзно. Переворот 1079 р. поставив перед Імперією питання про подальший розвиток польсько-німецьких відносин. Спочатку Польща була заклопотана питанням скасування папського інтердикту, накладеного на Краківське архієпископство. У 1082 р. інтердикт було скасовано. Тут раптово вклинилась і Чеська держава. Саме в цей час дещо загострились відносини між імператором Генріхом IV та чеським князем Вратиславом за прикордонні землі, зокрема, за Лужицьку марку. Війна була доволі жорстокою і переможною для чехів [15]. Польща була нейтральною у цьому конфлікті. Чехію Владислав не міг підтримувати через давню ворожнечу, а Імперію – через свій союз із папою Григорієм VII [16] (хоча скоріш сприятливіше ставився до Чехії, позаяк був одружений з чеською князівною Юдитою). Однак Юдита, про яку Козьма Празький писав, що вона відзначалась аскетичним способом життя [17], померла у 1085 р. Також змінилась і ситуація в Римі. Генріх IV зумів скликати собор, який позбавив Григорія VII повноважень та обрав папою пармського єпископа Гіберта (під ім’ям Клемент III). Проте більшість єпископів в Італії не підтримали цього рішення і, фактично, розпочалась війна. Генріх увів свої війська до Рима, а Григорій, який переховувався в замку Святого Ангела, звернувся за підтримкою до норманського герцога Роберта Гвіскара. 24 травня 1084 р. нормани увірвалися в місто та вчинили різанину. Обурені римляни перейшли на бік Генріха ІІІ і Григорій був змушений тікати. Колегія кардиналів обрала новим папою абата монастиря Монте-Кассіно Дезидерія (під ім’ям Віктор ІІІ). Маґдебурзькі аннали описують ці вибори як акт безмірного втручання норманів та марграфині Тоскани Матильди [18].

Очевидно, що це повідомлення є дуже шаржованим. Хоча інші джерела також повідомляють, що Дезидерій зійшов на престол уже важко хворим [19], та відзначають, що він не був пішаком у руках норманів [20]. Однак, уже в 1087 р. він помер і папою обрали єпископа Остії Одо де Лажері (під ім’ям Урбан ІІ), майбутнього зачинателя хрестоносного руху.

Владислав опинився у дуже складній ситуації, позаяк у цьому протистоянні підтримував папу Григорія та його прибічників [21]. Це могло мати доволі небезпечні наслідки для польської Церкви, адже Генріх міг скористатися своїми успіхами у папській міжусобиці та поступово підпорядкувати собі й польські єпископства. Одним із таких випадків стали події 1085– 1086 рр. Саме в цей час Генріх та Вратислав досягли домовленості про перемир’я, що було винесено на Майнцький собор. Козьма Празький писав, що німецький імператор повелів Трірському архієпископу Егільберту провести коронацію в Празі [22]. Крім того, що Вратислав отримав королівську корону Чехії, Генріх надав йому титул “короля Польщі”, таким чином поставивши Владислава Германа у васальну залежність від Чехії. Владислав був вимушений вжити контрзаходів. Одним з них став шлюб із сестрою Генріха Юдитою [26]. Точна дата шлюбу невідома, він був укладений між 1087 та 1089 рр. Раніше Юдита (Софія) була дружиною угорського короля Соломона і навіть після його смерті зберегла титул “королеви”. Це, а також те, що Владислав ставав прямим родичем Генріха, мало переважити титул “короля Польщі”, яким володів Вратислав. Фактично, польський правитель ставав членом імператорської сім’ї. Звичайно, це не давало йому можливості брати участь у внутрішньо імперських справах, але в майбутньому цю змогу могли б отримати його спадкоємці, та й сам Владислав міг на певний час отримати своєрідний імунітет від втручання у польські справи як німецьких графів, так і церковників.

Важливим у цьому контексті було й перенесення останків єпископа Станіслава до Кракова [27]. Таким чином князь хотів зміцнити статус Краківського єпископства, позаяк сам факт такого переносу означав, що єпископа Станіслава канонізують. Як відомо, місцезнаходження мощів святого підкріплювало статус церковного центру, а для польської Церкви у той час це було надзвичайно важливо. Одночасно Владислав прагнув заручитись і підтримкою самих німецьких церковників. Ще з часів княгині Рихези, дружини Мєшка ІІ та матері Казимира І, були   поширені фундації не лише польським, але й німецьким монастирям, тим більше пожалування бенедиктинцям [28]. Тому в цьому контексті можна розглядати і пожалування Владислава Бамберзькому собору, зроблене між 1087 та 1092 рр. [29]. У документі йдеться, що кошти розміром у два злоті можуть використовуватись лише на потреби єпархії [30], а відповідальними за це є бамберзький єпископ Руперт та інші місцеві каноніки [31]. Таким чином, Владислав прагнув привернути на свій бік німецьких каноніків, тим більше, що Бамберзький собор був одним із семи імперських соборів. 90-ті роки ХІ ст. були позначені спробами Владислава вирішити “поморське питання” (остаточно приєднати та християнізувати Помор’я). Воно є одним з ключових у відносинах між польськими та німецькими церковними структурами. Однак ці війни не були надто вдалими. У 1090 р. польські війська розбили поморян, однак не змогли утримати контроль над краєм [32]. У 1091 р. поляки знов увійшли в Помор’я, однак битва на річці Нотець не принесла перемоги жодній стороні. Так само безуспішною була облога фортеці Накло, в якій брали участь і чеські воїни [33]. Галл Анонім вказував, що “так у поморян потроху зміцнювалося свідомість своєї переваги над поляками, і вони заслужили бути знищеними сином Марса”. Ці невдачі послаблювали авторитет князя як всередині країни, так і на міжнародній арені. Проте, цими, хоч і не вдалими походами до певного часу тримались більш-менш гармонійні відносини з Імперією та особливо – з німецькими церковними установами, для яких християнізація Помор’я залишалась однією з головних цілей.

Отже, польсько-німецькі церковні відносини розвивались доволі гармонійно. Ні Польща, ні Імперія не були зацікавлені у конфлікті. Аналогічно й німецькі церковні організації прагнули мирного життя, особливо після конфлікту з Римом. У цей самий період досяг апогею вплив на державні справи палацового комеса Сецеха (Галл Анонім зазначав про нього, як про розумного політика), який, фактично, узурпував владу в Польщі. У характеризований період князівська влада намагалася проводити політику гармонізації польсько-німецьких церковних відносин. Вони проходили під знаком конфлікту Імперії та папства, а також спроб реалізації поморської політики Польщі. Тому можна спостерігати відсутність конфліктів між Імперією та Польщею, а також їхню співпрацю щодо Помор’я. Сторони наближались до вирішення ключового питання – статусу та підпорядкування польських єпархій.

Список джерел та літератури:

1. Abraham W. Organizacya Kościoła w Polsce  do  połowy  wieku XII / Władysław Abraham. – Lwów, 1890. – 259 s.
2. Łowmiański H.  Początki  Polski /  Henryk  Łowmiański. –  Warszawa,  1984. – Warszawa, 1985. – T. V. – 630 s.; T. VI. – Cz. 1. – 579 s.
3. Labuda G. Szkice historyczne jedenastego wieku I. Najstarsze klasztory w Polsce / Gerard Labuda // Archeologia Historica Polona. – 1995. – T. 2. – S. 7–74.
4. Halecki O. Sacrum Poloniae Millenium / Oscar Halecki. – Rzym, 1966. – 614 s.
5. Dobocz J.   Monarchia   i   możni   wobec   Kościoła   w   Polsce   do   początku XIII wieku / Józef Dobocz. – Poznań, 2002. – 542 s.
6. Miśkewicz M. Życie codzienne mieszkanców ziem polskich we wczesnym sredniowieczu. – Warszawa, 2010. – 249 s.
7. Derwich M. Najstarsze klasztory na ziemiach polskich (do konca XII wieku) / Mark Derwich // Kościół w monarchiach Przemyślidów i Piastów. – Poznań, 2009. – S. 219–230.
8. Galla kronika // Monumenta Poloniae Historica. – Lwów, 1864. – T. I. – S. 401.
9. Оригінал: statuimus, stabilimus, dicamus, benedicimus in perpetuum archiepiscopatum circa civitatem Cracoviensem, ubi hactenus erat episcopatus, etiam subiicimus omnes omnium -episcopatuum parochias, quae in toto regno Poloniae sunt, ut archiepiscopali iure omnibus praesideat. – Brewe Benedykta IX Papieża do Aarona Arcybiskupa Krakowieskiego // Monumenta Poloniae Historica. – Lwów, 1864. – T. I. – S. 359.
10. Tibi quoque, archiepiscope, concedimus pallium diebus sollempnibus deferendum. – Ibidem.
11. Halecki O. Sacrum Poloniae Millenium… – S. 76.
12. Miśkewicz M. Życie codzienne mieszkanców ziem polskich… – S. 154.
13. Особливо в цьому була зацікавлена Польща, яка лише незадовго до цього переживала масштабний внутрішньополітичний конфлікт.
14. Оригінал: quod est fidelium congregatio pertinere videntur, quae emendanda sunt, aut ipsi juxta sanctorum patrum diffiniant, aut nobis diffinienda referant. – List Grzegorza VII Papieża do Bołesława Smiałego // Monumenta Poloniae Historica. – Lwów, 1864. – T. I. – S. 368.
15. iubet exercitum suum descendere et pedestri congressione cum adversariis decertarier. Qui cicius dicto ab quis dissilientes et clamore exhortationis dato, sicut ignis in siccam stipultam immissus furit et in momento cuncta comburit ita vires adversariorum ferro conterunt terreque eos prosternunt, et de tant a multitudine vix residuus fuit, qui cum ipso marchione aufugit. – Cosmae Pragensis. Chronica Boeorum // Monumenta Germaniae Historica Scriptores rerum Germanicarum, Nova series. – Berlin, 1923. – S. 133.
16. Halecki O. Sacrum Poloniae Millenium… – S. 97.
17. Hec cum esset sterilis, semetipsam semper mactabat, offerens vivam hostiam Deo cum lacrimis, vacans elemosinis, viduis subveniebat et orphanis – Cosmae Pragensis. Chronica Boeorum. – S. 133.
18. cui Northmanorum et Mecthildis abbas Casinensis, verus Christi famulus, licet multum corde simul et corpore renitens, substituitur, Victor nominatus. Etenim cum infirmitate gravi laborans, ad suumum hunc apicem invitus, immo capitus, proveberetur, precibus optinuit, ut infra non multos dies ex hac vita tolleretur. – Annales Magdeburgenses // Monumenta Germaniae Historica. – Hannover, 1859. – Bd. XVI. – S. 178.
19. In eodem vero concilio idem pontifex graviter infirmatus post actum per tres dies concilium festi / nanter Casinum rediit atque cum episcopis et cardinalib us ad hoc monasterium ascendens in capitulum fratrum se ferri precepit et sub districtissimo anathemate interdixit , ne quis successorum suorum auderet vendere vel alienare terraticum, ecclesias, villas vel quascumque possessiones huic Casinensi cenobio pertinentes. – Chronica monasterii Casinensis // Monumenta Germaniae Historica Scriptores. – Hannover, 1923. – S. 455.
20. Ibidem.
21. Halecki O. Sacrum Poloniae Millenium… – S. 97.
22. In quo conventu idem cesar omnibus sui regni optimatibus, ducibus, marchionibus, satrapis et episcopis assencientibus et collaudantibus ducem a Boemorum Wratizlaum tam Boemie quam Polonie b prefecit et inponens capiti eius manu sua regalem circulum iussit archiepisco pum Treverensem c, nomine Egilbertum, ut eum in sede sua metropoli d Praga in regem e ungat et dia dema capiti eius inponat. – Cosmae Pragensis. Chronica Boeorum. – S. 135.
23. Відразу після весілля Юдита змінила ім’я на Софія, щоб відрізнятись від попередньої дружини Владислава Германа.
24. 1088. Sacrum corpus beati Stanuslai Lambertus episcopus et canonici Cracovienses transtulcrunt ad eclesiam maiorem cum debita reverencia de Rupella et de ecclesia protune sancti. – Michaelus Rocznik. Kapitulny Krakowski. – S. 798.
25. Derwich M. Najstarsze klasztory na ziemiach polskich… – S 220–221; Labuda G. Szkice historyczne jedenastego wieku… – S. 28–29.
26. Dobocz J. Monarchia i możni… – S. 159.
27. ea uidelicet ratione, ut nulla cogente necessitate eedem cruces ab eadem ecclesia nec ab episcopo nec ab aliquo umquam auferantur, sed ad honorem eiusdem ecclesie et in testimonium mee oblationis reseruentur. – Dokument Władysława Hermana dla kościoła w Bambergu [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://chomikuj.pl/julpiech/Dokumenty/PALEOGRAFIA/Dokument+W*c5*82ady s*c5*82awa+Hermana+dla+ko*c5*9bcio*c5*82a+w+Bambergu,1192459428.doc.
28. interpellante G[umpone] nuncio fratrum et domini Rotperti eiusdem loci VII episcopi, reddiderim per manvs Eberhardi et Henrici episcoporum, eiusdem Babenbergensis ecclesie fratrum. – Ibidem.
29. Galla kronika. – S. 429–430.
30. Як пише Галл Анонім, це було пов’язано з тим, що поляки не дочекавшись завершення посту вирушили в похід: Quod flagellum Deus, ut credimus, omnipotens in transgressoribus observantiae quadragesimalis ad correctionem exercuit, sicut quibusdam postea de ipso liberatis periculo revelavit. – Galla kronika. – S. 429–430.
31. ltemque de Bohemia tribus aciebus In auxilium evucatis, Pomoraniam invadit Wladislavus circa sancti solempnia Michaelis. – Ibidem.
32. Sicque Pomorani contra Poloniam paulatim in superbia sunt erecti, per puerum Martis, quem chalamo pingimus, extirpandi. – Ibidem.
33. Eo tempore Setheus palatinus comes, vir sapiens, nobili set formosus erat, sed avaritia exrecalus, multa crudelia et inporlabilia excrcebat. Alios scilicet viIi occasione transvendebat, alios de patria propellebat, ignohiles vero nobilibus praeponebat. – Galla kronika. – S. 431.