Публікується з дозволу автора – Заяця Андрія Євгенійовича, доктора історичних наук, доцента кафедри Давньої історії України та джерелознавства

Ранньомодерна доба була часом інтенсивної урбанізації Волині. Покликані до життя міста були значною мірою наслідком процесу формування великого землеволодіння та зростання економічної потуги краю. З іншого боку, значна кількість міських поселень, своєю чергою, сприяли прискоренню торгово-грошових відносин у регіоні, й у цьому не останню роль відігравала міська торгівля. Навіть невеликі міста були торгово-ремісничими осередками, до яких тяжіли навколишні села, а крупніші міста виконували роль регіональних торгових центрів. Торги й особливо ярмарки сприяли швидкому розвитку міських поселень та збагаченню міщан.

Вивчення міської торгівлі Волині розглядалося принагідно ще у працях істориків кінця XIX–XX ст. Зокрема, певну увагу цьому питанню приділяли М. Грушевський¹ та М. Довнар-Запольський ². З новіших досліджень варто виокремити працю О. Сидоренко³. Останніми роками митній справі щодо Великого князівства Литовського й, зокрема, теренам Волині, присвячені студії Л. Жеребцової ⁴, О. Дячка ⁵, а торгівлю на Волині вивчав В. Берковський ⁶. Натомість безпосередньо проблематика організації міської торгівлі на Волині не ставала предметом уваги дослідників.

Важливе значення для нормального розвитку торгівлі мала дорожня мережа, яка на Волині була доволі розгалужена. Вузловим пунктом був Луцьк. Зі сходу на захід через Волинь проходили дві великі дороги. Одна прямувала через Звягель, Корець, Межиріч, Гощу, Дорогобуж, Рівне, Олику, Луцьк, Торчин, Володимир і далі розгалужувалася на два напрямки: на Грубешів і на Городло. Інший шлях на захід через Полонне, Заслав, Ляхівці, Ямпіль, Кременець, Радивилів і далі у двох напрямках: на Лопатин, Стоянів, Сокаль, Белз, а також на Олесько, Золочів, Глиняни, Львів. З півдня головний шлях до Луцька прямував через Тернопіль, Збараж, Вишнівець, Кременець, Дубно, Дорогостай, Крупу. З Поділля на Луцьк проходив шлях через Красилів, Сульжин, Острог. Досить густою була мережа внутрішніх волинських доріг ⁷. На великому значенні доріг для розвитку міських поселень і їхньої торгівлі наголошували історики ⁸. Стан доріг далеко не завжди був задовільним, що зазначали дослідники ⁹ й на що скаржилися сучасники ¹⁰. Про це яскраво свідчить історія, що сталася у передмісті Луцька у 1627 р. Тоді луцькі домінікани скаржилися на міщан, що ті, беручи плату за проїзд через міські дороги, не пильнують за їхнім станом, бо, вибираючи на дорозі глину, понаробляли величезних ям, у які попадають приїжджі люди, котрі не знають про це. Так, 2 грудня 1627 р. підданий домініканського монастиря з с. Нового Ставу Аверко віз до Луцька дрова і “в тот дол на дорозе будучий, где глину выбрано, з возом и конем впал, в котором доле тот то подданый их за нератованъем от людей мещанъ и передмещанъ тамошнихъ, которые на то смотрили за приволанъем оного воза з дровами в доле у болоте утонул и пану Богу духа отдал” ¹¹. Обурені домініканці заявили, що згідно з конституцією 1569 р., публічна дорога має бути шириною 10 ліктів, а цей гостинець “не толко десети, але ледво чотири локти вширъ не маючи, с чого цла и мыта берутъ” ¹².

Успішній торгівлі заважали надмірні митні збори. Окрім державних митниць, були і приватні, що розміщувалися у маєтках шляхти ¹³. Волинський митний округ функціонував у складі луцької ¹⁴, володимирської ¹⁵, кременецької ¹⁶ та ковельської ¹⁷ митних комор. У їх складі діяла значна кількість прикоморків. Останні фіксуються у Дубні, Горохові, Корці, Заславлі, Перемилі, Литовижі, Берестечку ¹⁸. Окрім того, документально вдалося встановити наявність митниць у таких містах:   Білів ¹⁹,   Варковичі ²⁰, Вижва ²¹, Голятин ²², Дорогобуж ²³, Дубровиця ²⁴, Збараж ²⁵, Звягель ²⁶, Камінь ²⁷, Клевань ²⁸,   Козин ²⁹,   Корець ³⁰,   Красилів ³¹,   Локачі ³²,   Любартів ³³,   Межиріч ³⁴, Мельниця ³⁵, Мильськ ³⁶, Несухоїжі ³⁷, Олика ³⁸, Острог ³⁹, Остропіль ⁴⁰, Порицьк ⁴¹, Полонне ⁴², Радивилів ⁴³, Рівне ⁴⁴, Рожище ⁴⁵, Сатиїв ⁴⁶, Свинюхи ⁴⁷, Сокіл ⁴⁸, Степань ⁴⁹, Тихомль ⁵⁰,   Торговиця ⁵¹,   Торчин ⁵²,   Турійськ ⁵³,   Четвертня ⁵⁴,   Чорторийськ ⁵⁵,   Чортория ⁵⁶, Янушпіль ⁵⁷. Багато митниць було встановлено незаконно, про що скаржилися міщани ревізорам волинських замків у 1545 р. ⁵⁸

Митниками переважно були євреї, а ця практика вже діяла щонайменше від початку XVІ ст.⁵⁹ У 1556 р. король, вихваляючи їх, писав, що “на многих местцах в замках и волостях наших, корчмы и мыта через жидов орендами поднеслися и затым, што есть часу, повышаются”⁶⁰. Коли ж шляхта на гродненському сеймі 1566–1567 рр. просила короля, аби він не давав у руки євреїв митних оренд, то король відповів, що зробить це лише у тому випадку, якщо орендарі-християни заплатять більшу суму ⁶¹. Про прибутковість митних зборів свідчив досвід орендарів волинських мит Давида Шмерлевича та Ізака Бродавки, які орендували мито у 1563–1566 рр., платячи щорічно великому князю 1300 кіп грошів литовських. І вже у 1565 р., ще до закінчення строку оренди, вони звернулися з проханням продовжити їм термін оренди ще на три роки, зобов’язуючись збільшити щорічну плату до 2400 кіп грошів литовс ьких ⁶². У квиті, який видавали митники, вказувалося ім’я купця і товар, який він віз ⁶³. Види митних зборів були різними. Так, в Острополі (1580 р.) брали мито “въездне, выездне, мимоездное, ярмаркове, торгове” ⁶⁴. Люстрація 1545 р. засвідчила, що у Луцьку з одного воза брали 7–8 митних оплат, не рахуючи мостових та інших дорожних мит ⁶⁵. Магнатерія і шляхта противилися встановленню на їхніх землях королівських митниць. Так, у 1568 р. князі Микола Збаразький, Януш Порицький, Олександр Чорторийський та Роман Сангушко, не зважаючи на королівське розпорядження, не дозволили відкрити митниці в Локачах, Порицьку, Литовижі та Турійську ⁶⁶. У 1576 р. возний Григорій Вербський привіз королівського листа князю Василю-Костянтину Острозькому з наказом не перешкоджати встановленню прикомороку у Костянтинові чи Звягелі під страхом штрафу в 5 тисяч кіп грошів литовських. На це князь відповів, що “его кролевская млсть тот лист свой не слушный и не звыклый до мене писать росказати рачил и с тых дей причин тогомъ вчинити, а яко на местцох не звыкълыхъ в местехъ своихъ прикоморка мытного постановити допустити не готов” ⁶⁷. Якщо прибутки з митниць бодай частково не використовувалися на потреби міста, то міщани не були зацікавлені у їхній діяльності. Так, у 1614 р. горохівський бурмистр заохочував приїжджих купців прасолів не платити мито ⁶⁸.

Король ревно оберігав митників. У травні та листопаді 1567 р. Сигізмунд ІІ Август звертався до земських урядників і шляхти з вимогою не чинити перешкод митним поборцям, нагадуючи, що митники підсудні лише йому ⁶⁹. Аналогічне звернення короля до державних урядників мало місце у листопаді 1578 р.⁷⁰ У січні 1580 р. писар луцької митної комори Мошій Єскович приніс до гроду для обляти лист Стефана Баторія, в якому король звертався до воєвод, старост, каштелянів та війтів, бурмистрів і лавників, дорікаючи їм у небажанні сприяти митникам, через що потерпає скарб – “ино дей вы на тые листы наши ничого дбати и с повинности врядовъ своихъ вы, на врядех будучие, того постерегати и справцамъ мытнымъ ни въ чомъ помочни быти не хочете” ⁷¹. Водночас відомі непоодинокі скарги як міщан, так і шляхти та їхніх підданих на зловживання митників. Так, у листопаді 1565 р. писар луцького біскупства Миколай Угриновський скаржився на орендарів мита волинської землі Давида Шмерлевича та Ізака Бродавку, які ігнорували право каноніка луцького костелу Св. Трійці Каспра Альбініуса на вибирання мита у Торчині, бо видані у місті квити міщанином, орендарем цього мита Гораїном, про одержання мита не визнавалися митниками згаданих євреїв ⁷². Скарга мало вплинула, бо у січні наступного 1566 р. її повторили ⁷³. У березні 1585 р. луцькі міщани оскаржували володимирського митника Ідема за стягнення з них мита, незважаючи на наявність у них королівського листа про звільнення від митних оплат ⁷⁴. Загалом, скарги на митників у тому часі – звичне явище ⁷⁵.

Незважаючи на нелюбов купців до митників і митниць, останні були необхідними для держави, з огляду на значні фінансові вливання до скарбу, а подекуди вносили певний вклад у міську інфраструктуру. Так, у 1573 р. володимирський митник Іцхак Вронка мав виділити гроші на будівництво моста через річку Смоч під містом Володимиром ⁷⁶. У 1618 р. посли Волинського воєводства просили дозволити брати мито у місті Тихомлі для утримання в належному стані доріг і греблі на річках під містом ⁷⁷. Так само у 1598 р. частина грошей з луцької митниці мала йти на будівництво моста через річку Стир ⁷⁸. Зрештою, ряд мит бралися з таким розрахунком, що частина грошей мала б іти на визначені цілі. Таким було мостове мито. У жовтні 1582 р. Петро Семашко скаржився на митника Лейзора, через недбальство якого кінь скаржника зламав ногу на мості ⁷⁹.

Король і сейм дбали, щоб купці не оминали митниць. Неодноразово сейми видавали постанови, що забороняли купцям їздити недозволеними дорогами ⁸⁰. В урядових документах наголошувалося, що купці їздять “дорогами незвыклыми” ⁸¹. У лютому 1570 р. видано королівський універсал про затримання і відбирання товару в купців з Великого князівства Литовського, котрі приїжджають на Волинь, не маючи квитанції про сплату митних податків ⁸². У вересні 1576 р. євреї митники Юзеф Єлець Красний і Юзеф Чех у луцькому гроді подали лист короля Стефана Баторія, звернений до всіх урядників із закликом допомагати митникам у затриманні купців, які уникають митних комор і прикомірків ⁸³. Аналогічного змісту лист короля був виданий у серпні 1578 р. ⁸⁴ У січні та грудні 1580 р. король наказував карати купців, які ухиляються від плати ⁸⁵. Про це ж писав король у грудні 1582 р. ⁸⁶. У вересні 1586 р. у луцькому гроді облятовано лист короля до старости Олександра Пронського, якому доручалося з’ясувати, хто з купців прибув на луцький ярмарок, не сплативши мита, і у випадку виявлення таких конфіскувати у них товар: половина передавалася до королівського скарбу, а друга половина йшла на користь старостинського уряду ⁸⁷. У серпні 1595 р. король нарікав, що купці їздять бічними дорогами, оминаючи гостинці, а отже, не платять мита. Король наказував конфісковувати товар у винних ⁸⁸. Інколи обходити митниці купцям допомагали міщани. Так, у травні 1580 р. степанського міщанина Гапона, який віз до Луцька мед, перестрів перед містом луцький міщанин Богдан Половко, купив той мед і привіз до Луцька уже не платячи мита ⁸⁹. Того ж дня таку ж операцію “провернув” ще один міщанин Мойсей Юскович ⁹⁰.

Водночас король наказував пильнувати, щоб з купців не брали зайвого мита. У червні 1576 р. возний Григорій Красносельський свідчив, що у присутності шляхтича та міського слуги оголосив у Луцьку розпорядження короля, аби приватні особи не брали мито з товарів, що привозили до міста ⁹¹. Великокнязівським привілеєм 1558 р. іноземним купцям, котрі приїздили до Луцька, дозволялося продавати товари гуртом і вроздріб лише луцьким міщанам ⁹². На стан міської торгівлі впливало так зване право складу, вигоду від якого мали лише міста, що ним володіли ⁹³. У 1558 р. Луцьк отримав право складу східних товарів ⁹⁴, а в 1568 р. Кременець – білої солі ⁹⁵. У королівському листі від 17 лютого 1580 р. зазначалося, що у Луцьку, Володимирі і Кременці здавна були соляні комори, але з часом вони занепали і тепер король їх відновлює ⁹⁶. Сіль до Луцька і ширше на Волинь потрапляла здебільшого з Галичини (з Долини і Коломиї) ⁹⁷. Джерела засвідчують, що купці з Пінська і Берестя закупляли сіль у Луцьку ⁹⁸.

Центральна влада, проводячи жорстку митну політику, в той же час звільняла від сплати мит міщан ряду міст. Так, у вересні 1569 р., під час луцького ярмарку, возний Богдан Княгиненський звітувався у гроді, що подав бурмистру і райцям королівський привілей міщанам Кременця на звільнення їх від плати мит і податків, а бурмистр Василь Щетинка і райці “того ж часу […] в рынку на месте казали кликати, абы кождый члвкъ вобец, о тых волностях ведаючи, в томъ ся ведле того листу заховал” ⁹⁹. У травні 1580 р. король Стефан Баторій підтвердив привілей Сигізмунда ІІ Августа від 25 червня 1570 р. міщанам Острога (християнам і євреям), звільняючи їх на вічні часи від плати “цел и мыт так водных яко и земных, мостовых и гребельных вшеляких иных яко колвекъ названых” ¹⁰⁰. Для ведення торгівлі купці подекуди об’єднувалася у так звані каравани, що було спричинено передусім мотивами оборони від можливих нападів на дорогах. Більшість возів для захисту товарів від непогоди прикривалися шкірою або сукном, а в спеціально обладнаних ящиках зберігався необхідний дорожній інструмент. Товари перевозили у великих бочках, ящиках, мішках. Складені у мішки товари зашивали, загортали у навоскований папір, знову зашивали, загортали і опечатували, а після цього вкладали в шкіряні сумки. Гроші перевозили у спеціальних опечатаних шкіряних мішках. Одиниці упаковки нумерували, заносили у реєстр і теж опечатували ¹⁰¹.

У 1567 р. Сигізмунд ІІ Август наказував, щоб купці “хто бы колвек с товары своими до мест приездил, первой на поборах справцам мытнымъ и поборовымъ оповедавши, тогдыжъ на господах в домех своихъ становити”, а хто це порушить – штраф 500 кіп грошів литовських ¹⁰². Подібного змісту застереження містилося у королівському універсалі від 7 грудня 1582 р. – “посътановляемъ, абы ни оден купец не въежчал до господы и жаденъ господаръ купца в домъ прийняти не смелъ ажъ бы первей товары купецкие списаны были, а где бы ся того поважилъ, который купец страченьемъ товаровъ, который въедеть, а господар стома копъ вины, который приймуеть, мають быти караны” ¹⁰³.

Основна маса торговельних операцій здійснювалася на ярмарках і торгах. Останні зазвичай надавалися містам при їх заснуванні, наданні магдебурзького права або окремими привілеями. Торги здебільшого відбувалися 1–2 рази на тиждень, а ярмарки переважно 1–3 рази на рік. Їх значення для успішного розвитку міста було величезне. Так, кременецький староста Петро Михайлович Семашко, отримавши привілей на осаду Добрятина з правом проводити в місті щотижневий торг, згодом, у 1559 р., звернувся до великого князя з проханням надати місту ще й ярмарок, адже “жадного пожитъку в том месте своем без ярмарку мети не можеть” ¹⁰⁴. Унікальним свідченням ролі ярмарку є документ щодо Торчина (1630 р.). Згідно з ним, габелла ¹⁰⁵ з торгів за весь рік дала 33 злотих, а за один ярмарок 13 злотих і 20 грошей, тобто, умовно кажучи, один ярмарок дорівнював 22 торгам! ¹⁰⁶ Найчастіше днями проведення торгів були п’ятниця, четвер і понеділок, найрідше торги проводилися у середу. У містах для торгівлі було відведено спеціальне місце – ринок, що розташовувався в центрі міста. Робилося це для того, щоб полегшити міським властям контроль над купцями ¹⁰⁷. На ярмарках свої товари могли продавати партачі (позацехові ремісники). У привілеї на право проведення ярмарку в містечку Перемилю (1600 р.) вказувалося, що можна “пивом, медом, горілкою, вином шинковати, кони и иное вшелякое быдло продавати, куповати товары косматые и иншие суконные всякие за товары и меняты и теж размаитые гандли проводити” ¹⁰⁸. Торгували на ярмарках і цехи. Приїжджі ремісники, перед тим як продавати товари, повинні були заплатити до цехової скриньки кілька грошів від особи, як це було у Володимирі (1615 р.), де така оплата становила 6 грошів, хоча ще у 1582 р. за це платили 3 гроші ¹⁰⁹. Тобто за 30 років оплата зросла вдвічі. Аналогічна ситуація була з володимирськими кушнірами. У привілеї цьому цехові (1596 р.) зазначалося, що кожен майстер, який “зі сторони” до міста з товарами кушнірськими прийде “не розв’язуючи воза і не викладаючи товарів, повинен спочатку до цеху зголоситися і від свого товару до скриньки цехової 15 грошів польських дати, а лише після цього торгувати, […] а хто б такий товар не зголосив, але на ринку носив і продавав, такий повинен буде дати до цехової скриньки від кожного кожуха по одному грошу литовському” ¹¹⁰. Для продажу своїх товарів цехи мали свої крамниці–ятки ¹¹¹. Після ярмарку тимчасово поставлені на ринку т. зв. “буди” мали бути демонтовані, як це було після ярмарку 1638 р. у Луцьку ¹¹². На прикладі містечка Мосор (1589 р.) джерела проливають світло на процедуру проведення ярмаркового дня. Війт села Доросина Юць свідчив, що разом із односельцями “был есми … у Мосоры на день светого Михайла руского св(я)та и бывши есмо у церкви и кгды было по Божей службе шли есмо на местечко и што кому было потребно куповали, а потом шли есмо до корчми пива пити”¹¹³. Приклад з Оликою засвідчує прагнення підтримувати порядок під час ярмарку. Олицький війт Вацлав Слонічевський у червні 1599 р. свідчив, що “водлугъ звычаю давного, яко се в ынших местахъ кгловнейшихъ стороны порядку въ ярмаркахъ заховуеть ходили цехмистръ зъ братею своею яко стражъ ярмарковая по улицахъ, постерегаючи того, абы се в месте бунты, бои, раны, забойство и шкоды не деяли” ¹¹⁴. Міщани з інших міст, що приїжджали на торг до Луцька, за право торгувати платили певну суму. Це видно з такої історії. Олицький міщанин Ігнат приїхав до Луцька 5 січня 1606 р. на торг із рибою “и на рынъку, яко звычай естъ, заплативши все доходы местские, торговал” ¹¹⁵.

Прибулі купці винаймали у міщан приміщення для торгівлі. Так, львівський купець Вавринець Кикчин, приїхавши у вересні 1636 р. на луцький ярмарок, винаймав за 100 золотих у лентвійта Яна Гепнера буду і склеп для своїх товарів ¹¹⁶. Угоди між купцями укладалися здебільшого письмові, але траплялися й усні угоди. У 1621 р. олицький єврей Яштон Аронович уклав угоду із замойським купцем Вільгельмом Бохоном про доставку до Бугу 10 лаштів попелу – “учинивши контракътъ, торгы купецкие словне руками потвержоные” ¹¹⁷. У 1625 р. луцький єврей Якуб Келманович купив у луцького міщанина Юнаса Шольца 13,5 бочок риби, давши завдатку 10 талярів, а 800 золотих мав віддати на ярмарку у Любліні посланцю князя Януша Заславського, однак домовленості не дотримав “водлугъ контракту словного” ¹¹⁸.

Міста Волині справно виконували роль торгового центру для навколишніх сіл, а часом і ширшого регіону. Окрім того, вони були певним фінансовим осередком, у якому, зокрема, здійснювався обмін грошей. Так, у 1569 р. князь Дмитро Козика послав своїх бояр Васька Третяка і Ганка до Турійська обміняти 20 кіп грошів литовських на злоті ¹¹⁹, а шляхтич Юрій Домарацький у 1612 р., будучи у Межиріччі (Крецькому) “вышол на рынок для отмененя чирвоных золотых на потройные, кгдыж сребра потребный был” ¹²⁰.

Підводячи підсумки, необхідно вказати, що торгівля волинських міст відігравала важливу роль в економічному житті регіону. Міська торгівля сприяла не лише збагаченню міщанства, але й задовольняла потреби шляхти та її підданих. На Волині знаходився митний округ з прикоморками та розгалуженою мережею митниць, які давали значні прибутки державному скарбу та частково сприяли покращенню дорожньої інфраструктури краю. Найбільше значення для міської торгівлі мали торги та ярмарки, на яких відбувалася як роздрібна, так і гуртова купівля товарів та укладалися різноманітні угоди, зокрема й усні. Активну участь в організації міської торгівлі брали ремісничі цехи, статути яких досить часто містили не лише виробничі, але й торгові артикули. Розширення джерельної бази та подальші її студії дадуть змогу глибше дослідити особливості організації торгівлі у містах Волині.

Список джерел та літератури:

1. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1994. – Т. 6. – С. 35, 48–49, 75–77, 81,
   93–94, 96 та ін.
2. Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского
   при Ягеллонах. – К., 1901. – Т. 1. – С. 331, 367, 377–379, 406–413, 433, 441.
3. Сидоренко О. Українські землі у міжнародній торгівлі (IX – середина XVII ст.). –
   К., 1992.
4. Жеребцова Л. Класифікація джерел з історії митної організації на українських землях
   доби Великого князівства Литовського та Речі Посполитої // Український історичний збірник. – Вип. 7. – С. 416–434; її ж. Волинь у торгових комунікаціях середини XVI – початку XVIIст.: деякі аспекти регламентації торгівлі // Український історичний збірник. – 2005. – Вип.8. С. 75–84; її ж. Митна справа на українських землях XIV– середини XVII ст. : джерелознавчий аспект // ІІ Міжнародний конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку”. – Кам’янець-Подільський; К.; Нью-Йорк; Острог, 2005. – Т. 1. – С. 126–136; еѐ же. Структура таможенной системы Великого княжества Литовского в конце XV– середины XVI вв. // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. – К., 2009. – Т. 1. – С. 144–162; її ж.Деякі аспекти практичної роботи митної служби на землях Великого княжества Литовского // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. – К., 2013. – Т. 2. – С. 209–227.
5. Дячок О. О. Мережа митниць на українських землях середини XIV – середини XVII ст. // Історія торгівлі, податків та мита : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ, 2010. – № 1 (1). – С. 65–89.
6. Берковський В. Деякі аспекти розвитку системи правового регулювання торгових відносин на Волині у XVI – першій половині XVII ст. : митне та гостинне право // Український історичний збірник. – К., 2003. – Вип. 5. – С. 78–92; його ж. Кредит і контракт в системі міжнародних та міжрегіональних торгових відносин Волинського воєводства (сер едина XVI – перша половина XVII ст.) // Український історичний збірник. – К., 2004. – Вип. 7. – С. 123–140; його ж. До питання експорту товарів з Волині у XV – першій половині XVII ст. Торгівля воском та худобою // Ukraina Lithuanica. – Т. 1. – С. 163–175.
7. Боряк Г. В. Торговельні шляхи на Волині в першій половині ХVI ст. // Минуле і сучасне Волині. Тези доповідей та повідомлень Волинської регіональної історико – краєзнавчої конференції 26–28 вересня 1985 р. – Луцьк, 1985. – С. 168–172.
8. Arnold S. Geografia historyczna. Jej zadania і metody // Przegląnd Historyczny. – 1929. – T. 28. – S. 106–107.
9. Baranowski J. Z dziejów handlu Polskiego w XVI – XVIII wieku. Handel wołami. –Gdańsk, 1977. – S. 174.
10. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie. Оddział rękopisów. – Sygn. 3742. – K. 63.
11. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАУК). –Ф. 25. – Оп. 1. – Спр 161. – Арк. 565.
12. Там само. – Арк. 565 зв.
13. Антонович В. Предисловие // Архив Юго–Западной России. – К., 1869. – Ч. 5. Т. 1: Акты о городах. – С. 71–72.
14. Archiwum książąt Lubartowiczów-Sanguszków / wyd. nakładem właściciela pod kier.
15. Z. L. Radzimińskiego przy wspóludziale P. Skobelskiego i B. Gorczaka (далі – AS). – Lwów, 1887 Т. 3 (1432–1534). – S. 201, 245 (1520, 1522 рр).
16. ЦДІАУК. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 17–17 зв. (1568 р.); спр. 7а. –
    Арк. 44 зв.–45 (1573 р.); спр. 21. – Арк. 125 зв. (1588 р.).
17. Российский государственный архив древних актов (далі – РГАДА). – Ф. 389:
    Литовская метрика. – Оп. 1. – Кн. 31. – Л. 138 (1547 р.); ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. –
    Спр. 10. – Арк. 381–382 (1568 р.); ф. 21. – Оп. 1. – Спр. 21. – Арк. 29–29 зв. (1583 р.).
18. ЦДІАУК. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 153 зв. (1551 р.); ф. 35. – Оп. 1. – Спр. 1. –
    Арк. 8 зв.–9 (1555 р.).
19. Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство … – С. 535.
20. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 116 зв.–118. (1569 р.); cпр. 14. –
    Арк. 43 зв. (1573 р.).
21. Там само. – Спр. 7. – Арк. 323 (1565 р.).
22. AS. – T. 3. – S. 61–63 (1508 р.); ЦДІАУК. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 39 зв.
    (1585 р.).
23. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. –
    Ф. 2. – Спр. 22160. – Арк. 20 зв. (1578 р.).
24. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 51 зв.–52 (1572 р.).
25. РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Кн. 31. – Л. 138 (1547 р.).
26. ЦДІАУК. – Ф. 21. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 48–49 (1567 р.).
27. Там само. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 112–112 зв. (1571 р.); ф. 25. – Оп. 1. –
    Спр. 30. – Арк. 358 (1583 р.); AS. – T. 3. – S. 87 (1511 р.).
28. ЦДІАУК. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 18. –Арк. 39 зв. (1585 р.); РГАДА. – Ф. 389. –
    Оп. 1. – Кн. 205. – Л. 2 об.–3 (1611 р.).
29. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 30. – Арк. 91 зв. (1583 р.).
30. Там само. – Спр. 61. – Арк. 214 (1600 р.).
31. Там само. – Спр. 40. – Арк. 244 зв. (1592 р.).
32. AS. – T. 3. – S. 87 (1511 р.); Львівська національна бібліотека ім. В. Стефаника
33. НАН України. – Відділ рукописів (далі – ЛНБ. ВР.) – Ф. 5. – Спр. 1802/ІІ. – Арк. 22–22 (1552 р.).
34. ЦДІАУК. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 39 (1585 р.).
35. Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (dalej – AGAD). – Archiwum
36. Lubomirskich z Malej Wsi, pudło 20. – №. 441. – K. 1 (1647 р.).
37. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 53. – Арк. 251 (1598 р.).
38. Там само. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 39 зв. (1585 р).
39. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 14 – Арк. 456 (1573 р.); Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Ф. 60. – Спр. 55. – Арк. 24 зв.
40. ЦДІАУК. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 39 зв. (1585 р); ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 80. – Арк. 1445 зв.–1446 (1608 р.).
41. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 30 – Арк. 197 (1583 р.); ф. 1237. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 59 зв. (1588 р.).
42. AS. – T. 3. – S. 87, 245 (1511, 1522 р.); AGAD. – Metryka Litewska. Summarium. –
43. Sygn. 2. – K. 22 (1524 р.); ЛНБ. ВР. – Ф. 91. – Спр. 181/VI. 4. – Арк. 5 (1603 р.).
44. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 12. – Арк. 279 зв.–283 (1580 р.).
45. Там само. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 39 зв. (1585 р).
46. AS. – T. 3. – S. 87 (1511 р.).
47. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 76. – Арк. 766 зв.–767 зв. (1606 р.); спр. 130. – Арк. 428 (1622 р.).
48. AS. – T. 3. – S. 245 (1522 р.); ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 38. – Арк. 618 (1590 р.).
49. РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Кн. 197. – Л. 53–54 (1595 р.); Archiwum Państwowe w
50. Krakowe. – Archiwum Sanguszków. – Sygn. 56. – K. 21 (1595 р.).
51. AS. – T. 3. – S. 245 (1522 р.).
52. ЦДІАУК. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 25. –Арк. 397 (1592 р.).
53. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 17 – Арк. 359 зв. (1577 р.); спр. 18. – Арк. 38 (1573 р.); спр. 45. – Арк. 761 зв. (1594 р.).
54. Там само. – Спр. 13. – Арк. 650 зв. (1572 р.); спр. 80. – Арк. 1445 зв.–1446 (1608 р.);
55. Литовська Метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року / підгот. В. Кравченко. –
56. К., 2005. – С. 206.
57. AGAD. – Metryka Koronna. – Ks. 161. – K. 219 v–220 (1618 р.).
58. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 493 зв. (1573 р.).
59. Там само. – Спр. 34. – Арк. 670 зв. (1585 р.); спр. 63. – Арк. 274 а–275 (1601 р.).
60. AS. – T. 3. – S. 118 (1514 р.); Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Ф. 2. – Спр. 22300. – Арк. 3 зв. (1575 р.); спр. 22302. – Арк. 53 (1575 р.).
61. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 10. – Арк. 297 (1568 р.).
62. Там само. – Спр. 33. – Арк. 93 зв.–95 зв. (1588 р.); Volumina legum. – Petersburg, 1859 T. 4. – S. 41 (1647 р.)
63. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 33. – Арк. 60 зв. (“а не написано в листе имени твоего, а ни товару с чимъ едишъ”).
64. Там само. – Спр. 32. – Арк. 279 зв.–282 зв.
65. Литовська Метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року. – С. 157–160.
66. ЦДІАУК. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 63 зв.–65.
67. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 16. – Арк. 364 зв.
68. Там само. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 547–547 зв.
69. Там само. – Спр. 2. – Арк. 130; спр. 3. – Арк. 63–63 зв. Про підсудність митників королю див.: там само. – Ф. 25 – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 58, 571 зв. – 572; спр. 12. –
70. Арк. 171 зв.; спр. 14. – Арк. 144; спр. 17. – Арк. 26–27; спр. 21. – Арк. 79; спр. 29. – Арк. 18; Арк. 3 зв. Свої права митники добре знали. Це зримо прослідковується з такої справи. У 1573 р. луцький міщанин Дахно Горяїнович скаржився на митника Іонаса Ізаковича за незаконне взяття у нього мита. На допомогу міщанину прийшов луцький староста і одночасно воєвода князь Богуш Корецький, який послав до митника листа з вимогою вч инити справедливість, на що митник відповів: “я в жадное право перед его млстью княземъ воеводою волынскимъ з мещаны луцкими не вдавал, бо дей я не под присудомъ его млсти князя воеводы волынского, а под присудкомъ его млсти пна своего от которого я мыта маю,а князь дей воевода […] до мене ничого не маеть, нехай дей его милость тыми справует, хто есть в моцы и под присудкомъ его млсти” (там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 228 зв.–231).
71. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 19. – Арк. 303–304.
72. Там само. – Спр. 21. – Арк. 78 зв.
73. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 385 зв.
74. Там само. – Спр. 8. – Арк. 15 зв. – 16.
75. Там само. –Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 52 зв.
76. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 168 зв.–169 (1561 р.); спр. 10. – Арк. 244 (1668 р.); спр. 11. – Арк. 87, 563 зв. (1569 р.); спр. 12. – Арк. 562–562 зв., 597–598 (1570 р.); cпр. 14. – Арк. 196 (1573 р.); cпр. 16. – Арк. 205 зв.–206 (1576 р.); cпр. 22. – Арк. 411–411 зв. (1580 р.);
77. Арк. 453 (1593 р.); cпр. 57. – Арк. 30 зв.–31 (1599 р.); cпр. 458. –
78. Арк. 170 зв.–171 зв. (1571 р.); ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 52 зв. (1585 р.); спр. 70.
79. Арк. 51 зв.–52 зв. (1635 р.).
80. Там само. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 7 а. – Арк. 298 зв. – 299.
81. AGAD. – Metryka Koronna. – Ks. 161. – K. 219 v–220 v.
82. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 51. – Арк. 154 зв.
83. Там само. – Спр. 26. – Арк. 1088–1088 зв. Volumina legum. – Petersburg, 1859. – Т. 1. – S. 193; t. 2. – S. 48, 58, 69, 382, 408; t. 3. – S. 191; t. 4. – S. 34, 68–69, 211.
84. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 143 (1573 р.).
85. Там само. – Спр. 12. – Арк. 173 зв. Такий же за змістом універсал видано у січні 1580 р. (спр. 22. – Арк. 317 зв.–318).
86. Там само. – Спр. 16. – Арк. 406 зв.–407.
87. Там само. – Спр. 18. – Арк. 575 зв.–576.
88. Там само. – Спр. 21. – Арк. 79–79 зв.; спр. 23. – Арк. 26–26 зв.
89. Там само. – Спр. 29. – Арк. 16.
90. Там само. – Спр. 36. – Арк. 389 зв.–390 зв.
91. Там само. – Спр. 54. – Арк. 73 зв.–76.
92. Там само. – Спр. 21. – Арк. 550.
93. Там само. – Арк. 550 зв.
94. Там само. – Спр. 16. – Арк. 237
95. Там само. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 229 зв.
96. Lewicki S. Prawo składu w Polsce. – Lwów, 1910. – S. 30–32.
97. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов, учрежденной при киевском, подольском и волынском генерал-губернаторе. – К., 1869. – Ч. 5. – Т. 1. – С. 24.
98. AGAD. – Archiwum Skarbu koronnego. – Dział XLVI. – Sygn. 17. – K. 52.
99. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 21. – Арк. 698 зв.–702. Див. також: спр. 20. – Арк. 391 (королівський універсал від 4 серпня 1579 р.). Ці комори діяли щонайменше з 1500 р.: Lietuvos Metrika (далі – LM). Knyga Nr. 6 (1494–1506) . – Vilnius, 2007. – P. 257.
100. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 76. – Арк. 766 зв.–767.
101. Там само. – Спр. 10. – Арк. 325 зв.; Метрика Вялікага княства Літоўскага. Кніга 44. (1559–1566) / падріхтаваў А. І. Груша. – Мінск, 2001. – С. 81.
102. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 436 зв.
103. Там само. – Спр. 21. – Арк. 206.
104. Кривонос В. П. Торговые связи украинских земель с Балканами в середине XVI – первой половине XVII вв.: диссертация … канд. ист. наук. – Львов, 1985. – С. 79–80.
105. Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 гг. / собр. и изд. под ред. Антоновича, К. Козловского. – К., 1868. – С. 109.
106. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр 29. – Арк. 17 зв.–18.
107. РГАДА. – Ф. 389 – Оп. 1. – Кн. 38. – Л. 219 об.
108. ЦДІАУК. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 172. – Арк. 828 зв.
109. Рутковский Я. Экономическая история Польши / пер. с пол. Я. Розумовской, Ч. Вольского. – М., 1953. – С. 92.
110. РГАДА. – Ф. 389. – Оп 1. – Кн. 197. – Л. 122 об.
111. Там же. – Кн. 206. – Л. 63 об.
112. Там же. – Кн. 197. – Л. 86 об.
113. Там же. – Кн. 214. – Л. 99 об.
114. ЦДІАУК. – Ф. 23. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 58 зв.
115. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 33. – Арк. 297.
116. Там само. – Спр 203. – Арк. 321.
117. Там само. – Спр. 123. – Арк. 688 зв.
118. Там само. – Спр. 141. – Арк. 284 зв.
119. Там само. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 174.
120. Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 93. – Арк. 529 зв.