Якщо задати військовому історику звичне питання для наших теренів – у яких шоломах воювала ромейська армія, то він насамперед уточнить – в який період? Це якщо у нього є час і бажання читати детальну лекцію. А ось якщо ні того, ні іншого у нього немає, то він, швидше за все, кине: “Шпангенгельм”, залишивши вас у роздумах на самоті.

І все би було добре: Шпангенхельм – назва очевидно німецька, виходить дослідник, котрий відповів, користається німецькою класифікацією. Чи ні? Бо саме така назва часто застосовується до пізньоримських та візантійських шоломів, як піхотних, так і кавалерійських.

Так що ж воно таке – шпангенхельм, і яке відношення має до Візантії?

Такі шоломи візантійська армія носила приблизно в VI-VIII ст., можливо, і дещо пізніше. Вони існували в різних комплектаціях – з накладками на ніс і на щоки, різної форми, з вирізом-маскою, зі сталевою личиною замість наносника, бармицею замість пластинчастого напотиличника, і так далі. Кожен майстер робив по-своєму, оскільки ареал застосування того шолома надзвичайно немалий – від Персії, до готського Причорномор’я і далі на захід аж до Альбіону.

Накладки для обличчя другорядні при такій класифікації. Найголовніше – це спосіб виготовлення купола шолома. Він відноситься до т.зв. каркасному типу: Spangenhelm це буквально “каркасний шолом”.

Вендельский шолом також відноситься до цього надзвичайно поширеного типу. Основними деталями є обід шолома і маленька пластинка на маківці, під яку зводиться каркас. Він складається принаймні з чотирьох металевих пластин, які нижнім кінцем приклепані до обода, верхнім – до тім’яної пластини. У деяких варіантів шолому тім’яної пластини може не бути – так, наприклад, її немає у “Венделя”. У нього просто дві довгі залізні чи бронзові смуги змикаються хрест-навхрест, прікліплюються до обода, і все. Але якщо мова йде саме про візантійський шпагенхельм раннього Середньовіччя, то у них тім’яна пластина зазвичай присутня.

Таким чином, основа будь-якого шпангельхельма – решітка на ободі з вузьких пластин. Просвіти між ними закриваються металевими, шкіряними або кістяними вставками, також клепаними, при цьому вони, як правило, приклепуються до гратчастої основи знизу, а не зверху. Також іноді каркас може бути виконаний з Y-подібних елементів,
В цьому випадку всі елементи конструкції взаємно один одного підтримують.

Шпангенхельм хороший тим, що може бути зібраний з будь-яких доступних матеріалів. У ранніх каркасних шоломів сам каркас (обід, ребра решітки) був бронзовим, пластини між решіткою – залізні або сталеві. У дешевших шоломів вони іноді теж були бронзовими. До нас дійшли також каркасні шоломи, від яких залишився лише бронзовий або неабияк проржавленний залізний каркас, а ось вставки не збереглися. Вчені припускають, що вони могли бути і шкіряними. Швидко, дешево, сердито, від ковзного удару врятує – а прямого і повністю залізний шпангенхельм може не витримати. У порівнянні з кованими шоломами він слабкий – удар сокиривиламає приклепані пластини, а заклепки, котрі виступають на багатьох таких шоломах, заважають удару зісковзувати. Саме тому з розвитком ковальських технологій штангенхельми зійшли зі сцени.

А чому ж візантійський шолом називається німецьким терміном? Дуже просто. По-перше, основним контингентом, який мав такі шоломи, були германці, немало з яких були федератами. На території Східної Римської імперії шпангенхельми часто знаходять якраз в похованнях воїнів “варварського” походження, яким по язичницькими традиціями клали в могилу їх зброю. Самі ромеї, будучи християнами, таким не займались.

По-друге, в сучасному зброєзнавсті просто прижилась сучасна ж німецька назва. Загадки в тім немає. У Візантії ж цей шолом називався кассідіон – від латинського “cassis”, що означає саме залізний, а не якийсь інший шолом. Що служить непрямим доказом того, що армійські шоломи ромеїв були так-таки залізними, без жодних шкіряних вставок.

Крім шпангенхельма, на службі у східних римлян був інший тип шолома – з високим центральним гребенем. Можливо, ми колись і про нього поговоримо, але в нас і без того про Візантію багато в шухляду відкладено.