Звично ми споглядаємо на баталії минувшини зверху – правий фланг атакує лівий, в центрі король очолює стрій… Красиві прямокутнички на картинках, де стрілками показано хто і де на кого напав, але що діялось безпосередньо в місці зіткнення солдатів?

У межах цієї популярної статті розповімо про поранення і ті способи, якими вони наносились.

Тема ця малопопулярна у вітчизняній історіографії, як, загалом, й інші питання, що проливають світло на “обличчя війни”. З іншого боку, на Заході накопичено немалий корпус робіт, в яких аналізуються останки воїнів давнини. Сучасні методи криміналістичної експертизи дозволяють зрозуміти за зарубках на кістках, як саме було завдано удару, з якого боку, можна відновити навіть почерговість атак, зрозумівши картину бою.

Найбільш відомою битвою в цьому плані є битва при Вісбю 1361 р. між готландським ополченням й данськими військами. Примітною вона є через віднайдені масові поховання воїнів, які включають 1185 трупів (є ще одна не розкопана братська могила, ймовірно, на 400 плюс-мінус осіб). Разом з тим, це поховання не є єдиним, і розглядати тему потрібно з урахуванням й інших баталій, наприклад, при Таутоні 1461 р. або в Страсну п’ятницю 1520 р. Крім того, могили окремих воїнів, загиблих в бою, також дають хороший матеріал для аналізу.

Битва при Вісбю

Передісторія у битви, як і у безлічі сутичок, дуже проста – гроші, і хто їх буде отримувати. Битва при Вісбю наочно демонструє сутичку між військовою організацією, заснованою на загальному наборі (готландські селяни) та власне професійними солдатами (данські війська). Результат був очевидним – готландів вирізали та й покидали в братську могилу. Причому, місцями прямо в обладунках, а для Середньовіччя це картина дуже нетипова. Так чи інакше, обладунки нас поки не цікавлять, а от на поранення подивимось. Ось перед нами статистика травм за знайденими скелетами:

Як бачимо, основна ціль солдата – ноги (хоча підкреслимо – це картина бою, характерна саме для Вісбю, інші поховання показують інший розподіл ударів). Більшість ударів прийшлось по лівій нозі. Щоб зрозуміти, як це виглядало наживо, потрібно подивитись на бойову стійку воїна, озброєного мечем і щитом:

Ліва нога чоловіка дещо винесена вперед під щитом, ось так:

Як зазначає Джон Клементс, захист ніг був вкрай складним завданням – супротивник міг зробити помилковий випад в голову, що змусить підняти щит та прикриття обличчя, після чого атакуватиме по ногах. Готландська армія складалась із ополченців, серед останків яких знайдені навіть інваліди – всім їм, очевидно, бракувало бойових навичок. На другому місці, як не дивно, знаходиться права нога – Інгельмарк пов’язує це з тим, що супротивник міг продовжити удар, по лівій гомілці. Крім того, частина травм припадає на зовнішню сторону, що дозволяє припускати, що деякі воїни були на коні – вершник намагається, навпаки, під’їхати справа, щоб рубонути мечем, і в цей же час він відкритий для контратаки. Наступна частина тіла, яка найбільшою мірою постраждала – голова, причому як можна побачити, найбільша кількість ударів припадає на праву її сторону. Як зазначає Бойлстон [2], це обумовлено тим, що більшість воїнів були правшами, відповідно удар наносився справа-наліво.

Найменше рубали по руках, а торс і зовсім неушкоджений – останнього ми торкнемось у висновках, коли співставимо наявні дані з іншими баталіями. А поки в нас виходить наочна картина бою: перший удар воїн направляє в гомілку лівої ноги супротивника (попередньо зробивши помилковий випад на голову), а якщо він був вдалий, то нещасний отримував важку травму і не міг продовжувати герцю. Далі йшло добивання ударом в голову. Продемонструємо це на прикладі реконструкції долі воїна з могили під цистеріанським Абатством Cara Insula на Ютланді:

Точне датування смерті воїна проблематичне, автори дослідження [10] розглядають діапазон між 1250 та 1350 рр. Бійцю було від 25 до 30 років, зріст його становив 162,7 см (+/- 4,31 см) – він дещо нижче, ніж готландські ополченці, середній ріст яких становив 168 см. Ось місця пошкоджень кінцівок нашого героя:

Найбільш серйозні удари пройшлись по ногах, є порізи на лівому передпліччі. Після того, як боєць не міг встояти на ногах і очевидно, впав, його добили кількома сильними ударами по голові:

Ось так це виглядало вживу:

А ось реконструкція останніх хвилин життя воїна:

Повернімося до Вісбю, окрім травм нанесених в ближньому бою, є дані, які вказують на поранення учасників баталії від арбалетів. Причому, як зазначає Інгельмарк, нерідко стріляли впритул, від чого стріла могла пробити череп наскрізь. Можливо, загони стрільців були перемішані з піхотою або перебували поруч, вицілюючи ополченців.

Битва при Таутоні

Знаменита кровопролитна сутичка війни Червоної та Білої троянд 1461 р. – за різними оцінками в битві загинуло від 13 тис. до 38 тис. чоловік з обох сторін. Щодо джерел, то маємо невелике поховання на полі битви, яке дозволяє зрозуміти, що ж відбувалося безпосередньо з самими солдатами в бою [3].

Хоча за загальною тенденцією, розподіл ран і схожий на Вісбю, є відмінності. Англійців ранили в голову й руки/ноги, в той час як про торс ворог забував. Із загальної кількості травм, 72% припадає на голову, 28% розподілені по кінцівках. Із 28 знайдених черепів (загалом їх 29, але один був надто сильно пошкоджений) 96% (!) мають травми. Знаєте, скільки ударів довелося на ці 27 черепів? Сто тринадцять, приблизно по 4 удари на кожного загиблого, причому третина припадає на ліву сторону черепа, третина на обличчя і лише третина на потилицю. Це свідчить про те, що бій був запеклим і йшов, як кажуть німці, Mann gegen Mann – один на один. Крім того, третина черепів мають сліди давніших бойових травм, котрі зажили. Очевидно, ми маємо справу переважно із професійними воїнами, які вели запеклий бій, що підтверджується нашими відомостями про битву при Таутоні, які дозволяють говорити, що сутичка продовжувалась майже весь день.

Користались англійці переважно мечами й сокирами – на них припадає 65% травм, ще 25% нанесені тупою зброєю (булавами, молотами), а 10% припадає на колючу зброя (це можуть бути не тільки стріли, але й наприклад шипи на бойових молотах).

Якщо говорити про пошкодження тіла окрім голови, то вони припадають так само переважно на руки і ноги, але є певна різниця із Вісбю. Є багато травм, нанесених по зап’ясті та передпліччі правої руки, що вказує на те, що воїнів ловили на контратаці, завдаючи удару по правій руці, в якій був стиснутий меч – як на зображеннях нижче:

Окрему увагу дослідник Шеннон Новак [3] приділила скелету за номером 25 – це чоловік у віці 26-35 років, який вже раніше був травмований в бою (на що вказує слід від затягнутої рани на черепі). Швидше за все, він був досвідченим воїном, про що свідчить і стара рана, так і реакція ворогів на нього. Він отримав 5 (!) ударів в голову, які не були смертельними, причому можливо, що ті, хто завдав три з них, смерті ворога могли і не побачити. Прикрити спину цьому воїну, мабуть, вже не було кому, і він отримав смертельний удар в потилицю, що призвело до летального пошкодження мозку. Шеннон зазначає, що опісля цього воїна, швидше за все, перевернули на спину (від удару він повинен був впасти вперед), причому перевертали за допомогою меча, від чого залишилася ще одна зарубка. І зрештою, останній удар розтрощив голову воїну практично навпіл – від лівого ока до правого різця. В результаті, щоб відновити всю картину бою, дослідникам довелося збирати череп буквально по частинах.

Битва у Страсну П’ятницю та захоронення поблизу міста Упсала

Поховання поблизу замку Упсала дослідники [4] співвідносять із битвою в Страсну п’ятницю 6 квітня 1520 р. між шведськими військами, які складались переважно із селянського ополчення та данськими найманцями. Як це часто буває, ополчення нічого не змогло протиставити професіоналам та шведські селяни були перебиті. Всього в братській могилі було виявлено не менше 60 осіб, у віці від 24 до 35 років, до речі, досить високих – середній зріст становить 174,5 см. Абсолютна більшість, 89% травм припадає на голову, причому розподіл їх досить примітний.

Битва при Упсалі якраз демонструє те, що справляє надзвичайно сильний вплив на хід битви – страх. Далеко не завжди битва була схожа на добру зарубу, нерідко цілі загони тікали, просто побачивши ворога. Велика частина поранень в битві при Упсалі була нанесена ззаду по голові, можливо, під час переслідування. Але, що характерно, тіло воїна залишалось неушкодженим – основною метою, як і в інших битвах, була голова.

Підводячи підсумки, варто виділити примітну тенденцію для всіх розглянутих поховань – абсолютна більшість травм припадає на голову. Здавалось би, тут нема нічого дивного – без голови людина проживе поменше, ніж без кисті руки чи ноги. Але є ще одне невирішене питання, на яке, можливо, вже звернули увагу – якщо ран на тілі немає, бо воно було надійно захищене обладунками, то чому стільки пробитих черепів? Шоломів ніхто не використовував хіба? Однозначної відповіді тут немає – дослідники висували різні гіпотези, але всі вони піддаються критиці:

• Низька якість шоломів [3]. Перевага цієї теорії в тому, що вона пояснює одинакові поранення у зовсім різних битвах, незалежно від географії та хронології. Тільки є нюанс – вже з XIV-XV ст. обладунки були з малим відскотком включень шлаку – аби їх пробити, треба мати немалу силу;
• Шоломи втрачали в ході битви або свідомо знімались. Переваги теорії в тому, що вона пояснює тяжкі травми черепа. Недоліки теорії теж видно – по-перше, картина бою ідентична для безлічі поховань в різні періоди часу і така версія, швидше, пояснювала поодинокі приклади. Крім того, у багатьох солдатів вже зустрічалися загоєні травми черепа, а важливість захисту голови вони повинні були розуміти як ніхто інший.

Складно сказати, що з того ближче до істини – ми схилятимемось до першої версії, оскільки все ж є приклади пробиття і найдорожчих шоломів, наприклад, Карлу Сміливому при Нансі в 1477 р. прорубали голову до нижньої щелепи алебардою. Відсутність травм торсу натомість можна пояснити використанням щитів, які в поєднанні з обладунками (або навіть без них) робили корпус невигідною мішенню для удару.

А от поховання вже XVII ст., наприклад, могила воїнів, загиблих під Лютценом у 1632 р. вже демонструють [6] численні травми на корпусі, що можна пов’язати з поступовою відмовою від обладунків з огляду на розвиток вогнепальної зброї. Однак, поховання Тридцятилітньої війни вже не такі примітні – за знахідках видно, що першу скрипку в баталіях грають грім-палки.

Що ж до викладеного вище, то можемо констатувати, що основною метою в середньовічних битвах було аж ніяк не серце, а голова, друга за травматичностю – ліва нога. Рукопашні сутички були мало схожі на красиві бої у фільмах, це були короткі поєдинки, які могли закінчитись вже на другому ударі. В них мало що було від сучасних реконструкцій, та й прийомів дуелянтів з фехтбухів XIV-XVI ст. ми там не бачимо. Тільки практичні сутички спрямовані на максимально швидке вбивство супротивника – підтяли ноги, добили ударом в голову. Дослідники також відзначають, що травми голови дуже схожі, що вказує нам про добре поставлений удар і приблизно одну військову школу, яку пройшли солдати. Її жертвою став і згаданий герцог Бургундський Карл Сміливий – на полі бою його змогли впізнати тільки за сюрко, настільки було спотворене його тіло. Тепер ми знаємо, що це був аж ніяк не винятковий випадок – війна не шкодувала ні королів, ні простих селян. Такими були середньовічні бої – кривавими й швидкоплинними.

Список джерел та літератури:

1. Ingelmark, B. (1939) The Skeletons. Глава IV в книзі B. Thordeman, ed. (1939) Armour from the Battle of Wisby 1361. Chivalry Bookshelf. Highland Village, TX.
   
2. Boylston A (2000) Evidence for weapon-related trauma in British archaeological samples. Розділ 22 у книзі Cox M, Mays S (eds) Human osteology in archaeology and forensic science. Cambridge University Press, Cambridge, pp 357-380
   
3. Shannon Novak Battle Related Trauma. In Blood Red Roses: The Archaeology of a Mass Grave from the Battle of Towton AD 1461, second revised edition, edited by Veronica Fiorato, Anthea Boylston and Christopher Knüsel, pp. 90-102. Oxbow Press, Oxford.
   
4. A Sixteenth-Century Warrior Grave from Uppsala, Sweden: the Battle of Good Friday. A.
   KJELLSTRO M Osteoarchaeological Research Laboratory, Department of Archaeology, Stockholm University, Royal Palace Ulriksdal, SE-170 79 Solna, Sweden
   
5. Дисертація Nicholas J. Matzke, Johann Keller Wheelock Armed and Educated: Determining the Identity of the Medieval Combatant
   
6. Nicklisch N, Ramsthaler F, Meller H, Friederich S, Alt KW (2017) The face of war: Trauma analysis of a mass grave from the Battle of Lützen (1632). PLoS ONE 12 (5): e0178252. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0178252
   
7. Ángela Pérez Fernández, Inmaculada Alemán, Miguel C. Botella, Eugenia Cunha. Perimortem fractures in the osteological collection of Aljubarrota (Portugal).
   
8. War Lesions from the Famous Portuguese Medieval Battle of Aljubarrota. E.CUNHA exh ANA MARIA SILVA. International Journal of Osteoarchaeology, Vol. 7: 595-599 (1997)
   
9. Weapon-related Cranial Lesions from Medieval and Renaissance Turin, Italy V. GIUFFRA, L. PEJRANI BARICCO, M. SUBBRIZIO AND G. FORNACIARI. International Journal of Osteoarchaeology Int. J. Osteoarchaeol. 25: 690-700 (2015)
   
10. Eva Forsom, Lene Warner Thorup Boel, Bo Jaque, Lene Molleru. The death of a medieval Danish warrior. A case of bone trauma interpretation. Scandinavian journal of FORENSIC SCIENCE Nordisk rettsmedisin. VOLUME 23 – No 1 – 2017 – Page 13-20
    
11. Bennike P., Rebellion, combat and massacre: a medieval mass grave at Sandbjerg near Næstved in Denmark, In: Otto T., Thrane H., Vandkilde H. (Eds.), Warfare and Society, Aarhus University Press, Aarhus , 2006, 305-318