– Ви готові, діти?
– Так, капітане!
– Я не чую!
– Так точно, капітане!
– Туууууууууу! Хто носить з собою абордажний тесак?
– Моряки Його Величності!
– Хто на корабель тягне роззяв?
– Моряки Його Величності!
– Хто б’є людей повсюди й завжди?
– Моряки Його Величності!
– Хто такий спритний, як риба в воді?
– Моряки Його Величності!

Життя в портовому місті в XVIII ст. – те ще задоволення. Зла матросня, злодії, різні каламутні особистості та інші радощі життя куртуазного століття, насамперед сифіліс. Але коли подібне відбувається прямо в Лондоні! Так, в тому самому Лондоні, де чай, погана їжа, погода ще гірше, а також Мері Поппінс. Лондон! Загалом, якщо таке серед білого дня твориться в столиці, то навіть страшно подумати, що робиться в провінції.

Стояв погожий вересневий день 1744 року. Капітан лінійного 100-гарматного корабля Його Величності “Роял Соверен” отримав звістку, що дезертир, який втік недавно на берег, мирно пиячить у забігайлівці “Гучний ярмарок” в Лондонському Іст-Енді. Капітан одразу ж відправив по його душу вербувальний загін, який англійською називається “press gang“. До преси ці хлопці не мали ніякого відношення, скажемо відразу, а ось слово gang цілком вичерпно характеризує методи й призначення подібних загонів. Бо служба на королівському флоті – заняття престижне, і кожен молодик мріє про неї, але іноді людям доводилось нагадувати про те, що вони просто таки мріють служити на флоті, за допомогою затріщин. Простіше кажучи, вербувальні загони займалися тим, що силою набирали надто безтурботних людей на корабель, де їх одразу записували в матроси. А ви ще скаржитесь, що за вами військкомат ганяється! Ось Адміралтейство Його Величності ганялося за своїми призовниками в прямому сенсі цього слова. Крім того, до завдань вербувальних загонів входив розшук дезертирів та повернення їх на корабель для отримання законних копняків.

Тим часом, моряки на чолі зі старпомом “Роял Соверена” Гамільтоном Монтгомері вломилися в шинок, де помітили хлопчину, котрий “виглядав як моряк” і горланив Шанті (морську пісню). Вербувальники, особливо не розбираючись, їх це моряк або чийсь інший, взяли його під білі рученьки і повели на вихід, однак раптово за того заступилися місцеві обивателі, котрі бухали разом з ним в таверні. Зав’язалася бійка, в ході якої господар таверни Роберт Уолліс був поранений, проте натовп відвідувачів шинку скрутила одного з матросів. Моряки з “Роял Соверен”, котрі програвали супротивнику числом, все ж змогли відбити свого, однак на цьому їхні успіхи закінчилися. Старпом Монтгомері обіцяв Уоллісу з’явитися на наступний день і “взяти з нього кров’ю, відрізати голову, відрубати кінцівки і вбити” (немов би відрізання голови смерті автоматично не передбачає).

Наступного ранку моряки повернулись, вже в більше кількості, вломились до таверни, на верхніх поверхах якої Уолліс і жив. Вони перевернули з ніг на голову весь будинок, шукаючи господаря, тикали абордажними шаблями в його матрац на той випадок, якщо він вирішив сховатися під ліжком. За цією справою їх застав місцевий районний голова, який прибіг на шум, і підняв місцевих жителів проти матросів. Ми не знаємо, які аргументи на адресу моряків він наводив, проте суперечка богеми з пролетаріатом закінчився колотою раною в боці чиновника.

Проте, натовп, завдяки чисельній перевазі, зумів вибити моряків з таверни і захопити в полон одного з них, якого одразу ж від гріха подалі відправили до в’язниці Клеркенвелл. Але старпом Монтгомері теж був не пальцем роблений, і ретирувався на “Роял Соверен” за підкріпленням. Звідти ватага рушила прямо до в’язниці. Підійшовши до воріт Гамільтон Монтгомері зажадав “відкрити двері людям короля”, після чого моряки ринули всередину і звільнили полоненого товариша. Йдучи, Монтгомері сказав охопленому жахом коменданту в’язниці, що якщо той ще хоча раз посадить за грати когось з їх команди, то він повернеться, розрубить його на шматки, а саму в’язницю рознесе до фундаменту. І певно, його доводи були дуже переконливі.

Відбивши товариша, моряки пішли в сусідній шинок, тепер щоб відзначити перемогу. Саме там їх застала варта з Тауера, яка була вислана, аби припинити беззаконня, яке тривало в столицюі вже другу добу поспіль. Ми вже добре знаємо про характер Гамільтона Монтгомері, щоб зрозуміти, якими були його подальші дії. Моряки забарикадували вікна й двері, і стали відбиватися. Штурм шинку тривав дві години (!), поки, нарешті, гвардійці не пробилися всередину і не скрутили баламутів.

На суді їм представили цілий список звинувачень – викрадення товариша з в’язниці, погрози, дебош, тяжкі тілесні ушкодження та ще багато чого. І якщо ви думаєте, що їх відправили на шибеницю, то глибоко помиляєтесь. Суд зобов’язав їх виплатити 6 шилінгів й 8 пенні сумарно в якості штрафу за напад на в’язницю, і ще – по 2 шилінги з кожного за напад на представників влади. А все тому, що в справу втрутилось безпосередньо Адміралтейство, яке, за формулюванням вироку, “потребувало їх в цю пору” (йшла Війна за австрійську спадщину, в якій брала участь Великобританія). З тим їх і відпустили.