Кастильського короля Енріке IV (1454-1474) у вітчизняній історіографії прийнято називати Енріке Безсилим. І варто сказати, що це дуже… м’яке формулювання – бо іспанці називали монарха Enrique IV El Impotente. І це означає це саме те, про що ви подумали. Втім, багато хто вважав, що король був голубим, однак зараз мова не зовсім про це. Щоб розповісти саму історію, коротко окреслимо передумови.

У другій половині XV ст. в Кастилії гостро постало питання престолонаслідування. Енріке IV раніше одружився на інфанті Наварри, однак, як говорять, ніколи не вступив з нею в інтимний зв’язок – що пояснювали як імпотенцією, так і чаклунством. У підсумку шлюб розірвали, а вже у 1455 р. Енріке знову одружився – тепер на Жуані Португальській, і вона через кілька років народила дитину.

Ось тільки дівчинку, названу Хуаною мало хто всерйоз вважав донькою короля. Практично всі були впевнені, що насправді батько – Бельтран де ла Куева, тому саму Хуану не соромились називати “Бельтранихою”. Так що хоч вона і була цілком законним спадкоємцем престолу, довелось Енріке свою доньку того права позбавити – призначивши спадкоємцем свого молодшого брата Альфонсо.

Однак крім брата у Енріке була ще й сестра – старша за Альфонсо, і цілком здатна претендувати на владу. Звали її Ізабелла. Так, та сама Ізабелла, яка в підсумку займе трон і вийде заміж за Фердинанда II, об’єднавши спільно з чоловіком Кастилію й Арагон в єдину Іспанію (поки де-факто – де-юре це трапиться в середині XVI ст.).

Тепер ми приблизно розуміємо, про які події йде мова. Саме час нам сконцентруватись на одному забавному епізоді під назвою “Авільський фарс”, який відбувся 5 червня 1465 р.

На той час Енріке остаточно втратив авторитет серед підданих, незважаючи на начебто компромісне рішення з призначенням спадкоємцем брата. Жуана з чоловіком так само не рахувалась, ну й король навіть не став вирішувати питання розлучення через Папу Римського, як в перший раз (і як треба діяти в такому разі) – просто оголосив, що шлюб є ​​недійсним. Ну а чутки про гомосексуальні нахили теж ніяк йому не додавали йому популярності – це ж Іспанія, а не Італія.

При тому Енріке був ще досить молодий: всього 40 років, не доводилось особливо очікувати його швидкої смерті і початку правління Альфонсо. Тому ініціативна група впливових людей вирішила той процес прискорити. І от, 5 червня 1465 р. змовники (ряд дуже знатних людей і серйозних церковних ієрархів – аж до архієпископа Толедо, наприклад) зібралися в Авілі для церемонії скинення короля Енріке та проголошення таким Альфонсо. Не дивно, що Енріке на церемонію не з’явився. Тому його представляло дерев’яне опудало, на яке одягли корону. В одну руку опудалу вручили скіпетр, в іншу – меч. Зачитали список претензій до короля Енріке: небажання воювати з маврами, нездатність наробити дітей, приховування справжнього походження доньки. Адвокатів не знайшлося. Після цього у опудала урочисто відібрали корону, скіпетр і меч, а брат власника меча скинув опудало зі словами, котрі будуть без перекладу – “¡A tierra, puto!”.

Одним словом, все це справді було фарсом. А головне – фарсом безглуздим. Проведена за церемонією боротьба прихильників Енріке і Альфонсо не дала результату, а вже в 1468 р. останній несподівано помер. Ізабелла не горіла бажанням відбирати владу у старшого брата, але в тому ж році була проголошена спадкоємцем кастильского престолу. Енріке IV так і правив країною до своєї смерті 12 грудня 1474 р. Подейкують, ніби він був отруєний. Втім, те ж саме говорять про Альфонсо.

Хоча, чого тільки про кого не говорять…