Повертаючись до теми слов’ян у візантійській армії (яких було немало у VII ст.: https://cutt.ly/En5wxkM), слід звернутись до Агафія Міренейського та його твору “Про правління Юстиніана”. Цей ромейський історик хронологічно продовжив справу Прокопія Кесарійського до 558 р., згадавши цілий ряд зовнішньополітичних подій – одна лиш учать римлян у лангобардо-гепідському протистоянні чого коштує. Торкнувся Агафій і подій Лазської війни 541-562 рр., яка розгорнулась в одноіменному регіоні на території сучасної Грузії. Ця війна нас особливо цікавить, оскільки в описі подій конфлікту історик згадав принаймні двох слов’янських бійців. Нижче додаємо уривки з “Про правління Юстиніана”, котрі стосуються їх участі в конфлікті.

---

Римлянам стає відомо, що перси збираються переходити в атаку:

“Посилають [ромеї] проти [персів] вершників [числом] не більше шестисот. Командували ж ними Дабрагез (Δαβραγέζας) та Усігард, обидва хоч за походженням варвари, але стоять на чолі наших загонів”.

Три тисячі перських вершників направляються до стану римлян:

“На них, котрі рухаються досить безладно і не думають ні про який ворожий [напад], разом напали воїни Дабрагеза та Усігарда, і вразивши їх зненацька, заставили відступити”.

На річці Фазис причалила римська військова флотилія:

“Аби ці кораблі ні від кого не постраждали, Дабрагез, ант (Ἂντης ὰνήρ), таксіарх (чин, який носив наш ант, командир середньої ланки), і якийсь гун ім’ям Елмінгір, за наказом стратигів розмістили на десяти човнах з подвійною кормою воїнів, пройшовши якомога вище [по ріці], пильно охороняли [її]”.

Сотня римських скутаріїв здійснює вилазку вночі під очоленням воїна-ісавра на ім’я Ілл:

“Слідував Леонтій Дабрагез, за ним – Феодор, таксіарх. В цей час Леонтій Дабрагез, послизнувшись на багнюці, впав, покотився вниз, та й зламав свій щит”.

Ромеї наступають під прикриттям “черепахи”:

“І перш ніж вони стали ховатися [за стрій], дехто на ймення Сваруна (Σουαρούνας), слов’янин (Σκλάβος), кинув спис у більш уразливого [очевидно, того солдата, який ховався за “черепаху”] і вразив його насмерть”.

Читаючи Агафія, можна здивуватись, яким етнічним котлом була римська армія при Юстиніані Великому – тут тобі й власне ромеї, і слов’яни, і гуни, й ісаври – горці з Малої Азії. Однак, тут немає нічого нового – збройні сили і досі представляють собою соціальну драбину (візьміть один тільки Французький Іноземний Легіон), а для переможеного ромеями вандала чи гуна, служба Імперії була хорошим шансом і в новому середовищі адаптуватись (як-то в ролі федерата, або ж отримати від Константинополя добро на заселення територій Візантії), і світ побачити (згадаємо гунів на службі у Велізарія, в яких стався Анабазис від Персії до Магрибу, й потім на Аппеніни), не говорячи вже про платню – яку, як водиться, ромеї затримували. А що ж до Дабрагеза та Леонтія Дабрагеза, цілком можливо, що перший другому приходився батьком.

Ось такий сімейний мотив на тлі чергової римо-персидської війни із слов’янським колоритом.