У цій статті ми спробуємо висвітлити техніки кінного бою періоду Ренесансу та Середньовіччя, та охарактеризувати принципи кінного бою (насамперед ближнього бою), котрі, на нашу думку, є загальними для всіх епох. Джерельною базою дослідження послужили трактати та настаноив, безпосередньо присвячені або ті, які торкаються теми кінного бою (наприклад, роботи про мистецтво верхової їзди). 

Cинтенція кінний бій/бій на коні буде використовуватись нами як найбільш загальне поняття, яке охоплює бій зі зброєю (власне кінне фехтування) та без неї, а також прийоми, спрямовані на повал коня противника.  Терміни «жеребець», «кобила», «мерин» використовуються для позначення статевих відмінностей тварин.

Теза, яку ми прагнемо донести у статті, передусім опирається на думку професора S. Anglo:
«… ці тексти (маються на увазі пізні настанови щодо володіння зброєю для кавалерії з кінця XVIII ст.) мають значну історичну цінність і, попри те, що конструкція кавалерійських мечів (автор використовує загальний для британської практики термін «sword») зазнала певних видозмін за століття, принципи, що лежать в основі його застосування майже не змінились, так що пізній матеріал – а особливо ілюстрації, які супроводжують його, часто проливають світло на ранні техніки та труднощі, з якими стикалися деякі автори Ренесансу, які намагалися ясно і систематизовано викласти свої теорії». 

Загальні принципи кінного бою дуже схожі, незалежно від епохи (принаймні, якщо ми досліджуємо європейський матеріал з часу виходу щита з широкого вжитку кавалерією, аж до часу поступового занепаду кавалерії після Першої світової війни).  Дана схожість випливає з тих особливостей, переваг та обмежень, які приносить в техніку бою використання бойового коня: енергії руху тварини, її імпульсу, межі можливостей маневру вершника (в сідлі,  без маневру конем) та маневрі пари вершник-кінь; стирання кордонів між техніками бою без обладунків та в обладунках.

Аналіз наведених нижче першоджерел періоду XV-початку XX ст. дозволяє виділити наступні загальні принципи ведення бою на коні (які застосовувались в індивідуальному бою, зокрема в судових поєдинках, кінних дуелях), в сутичках невеликих груп (набігах, “під’їздах”), та в діях кінноти en masse, значними силами в баталіях).

1.Використання природного прагнення коня до руху для посилення будь-якого бойового прийому, проведеного вершником (таранного удар списом, укол, удар клинковою зброєю, обеззброєння, захоплення, больові прийоми і т.д.).  Частина значної енергії, яка вивільняється при русі коня доповнює потугу, яку вкладає вершник, наприклад в удар або укол (коефіцієнт корисної дії тут залежить від багатьох чинників— наприклад, при  таранному ударі списом або пасивному уколі шпагою (зброя тримається за витягнутою рукою), коли удар (укол) наноситься внаслідок ходу коня. У дію зброї вкладається більша частина сили від руху коня, ніж при уколі шаблею убік-направо або  при дії важким, взятим наперевіс, списом.  Дія зброї на місці або на млявих, позбавлених імпульсу алюрах, зводять нанівець всі переваги, які дає кіннотнику бойовий кінь.

З цього принципу випливає необхідність економії сил бойового коня — чим ефективніший рух тварини з точки зору його енерговитрат (шляхом правильного урівноваження в русі (балансу, розподілу ваги між чотирма ногами), тим менше сил витрачає вершник для підтримки руху коня та здійснення маневрів. Важливість даної обставини важко переоцінити, враховуючи число зусиль, необхідних для володіння зброєю.

2. Бойовий кінь охоче йде на противника.  Природньо, що будь-які зупинки, шарахання та інші непередбачувані рухи переляканого або недостатньо підготовленого коня, роблять  бій  неефективним.

3. Вершник діє на двох просторових рівнях (проти своїх колег та піхотинців) і у всіх напрямках на 360 градусів (при неможливості «виграти лінію»). Ці особливості впливають як на конструкцію обладунку вершника (якщо використовується обладунок), так і на застосування тих чи інших технік (наприклад, прийоми кінної боротьби, за рідкісним винятком, спрямовані виключно на вершника, але не на піхотинця).  Приклади напрямків атак/захисту: безпосередньо вперед, вперед-направо, вперед-направо-вниз, вниз-направо (атака піхотинця на землі), убік, ліворуч-назад і т.д.)

4. Пріоритет маневру (будь-яким фізично можливим для коня чином), що дозволяє зберегти чи зайняти пряму лінію щодо супротивника (тобто голова коня звернена до ворога або два противники знаходяться паралельно один до одного).

5. Пріоритет маневру, який дозволяє зайти ворогу ззаду-ліворуч або ззаду-праворуч.  Вершник, супротивник якого (також на коні) зайшов до нього в тил зліва, має найменш ефективну дистанцію для будь-якої атаки/захисту, тому більш уразливий – захистити бойового коня в цій тактичній ситуації найважче. Даний маневр у деяких джерелах носить промовисту назву “виграти круп”.

6. Пріоритет атаки ворожого коня – принцип, який може бути сформульований наступним чином: «якщо можеш атакувати ворожого коня, або провести будь-яку атаку, яка ускладнить супротивнику контроль над конем — атакуй». Будь-які етичні  або практичні обмеження в цій частині, котрі стосуються атак в коня, могли накладатися виключно домовленостями сторін (наприклад, на кінній дуелі або судовому поєдинку, проведеному верхом). Атаки в коня могли бути летальними, потенційно летальними та нелетальними. У зв’язку з цим, особливе місце займають прийоми, в системі кінного бою, які спрямовані на повалення коня.

7. (Наслідок принципу 6) Необхідність у спеціальних техніках, спрямованих на захист коня (а також збруї та лівої руки вершника) або маневром, зброєю.

8. Стабільність лівої руки (вершник-правша утримує вуздечку лівою рукою) та відносна стабільність посадки в сідло як чинники, котрі роблять будь-які атаки на ліву сторону (вперед-наліво, вліво-убік і т.д.) менш зручними, ніж атаки на праву сторону (через необхідність утримувати ліву руку на одному місці; вершник для будь-якої атаки ліворуч, змушений перегинатися через свою ліву руку, при цьому повертаючи торс вліво).  Виняток —таранний удар списом.

Необхідність стабільності лівої руки викликана тим, що для збереження правильної «рамки» та рівноваги коня необхідний м’який контакт руки вершника з ротом коня через збрую.  Будь-які необережні та різкі рухи лівою рукою можуть викликати больову реакцію, роздратування тварини, що в бойових умовах не є бажаним.

9. Перевагу (для правші) атак по правій стороні (виняток, знову ж таки, спис, який брався під пахвою наперевіс). Сектор прямо перед вершником при тому закритий для будь-яких атак, ударів головою та шиєю коня; для того, щоб не поранити шию, голову або ноги власного коня, вершник, як правило, повинен зробити той чи інший маневр (ухилення вправо або вліво) так, аби противник виявився по праву/ліву руку вершника.

10. Абсолютна більшість технік кінного бою (в тому числі прийоми кінної боротьби) припускають використання однієї руки, коли ж друга контролює вуздечку. Основна рука може змінюватись (наприклад, в деяких прийомах кінної боротьби правша проводить захват лівою рукою), проте друга при цьому перехоплює вуздечку. Це обмеження викликано причинами, описаних в принципі 8.

11. Максимальна непомітність для супротивника команд вершника, які він подає своєму коню, за допомогою тих чи інших комбінацій, скорочення м’язів та незначних змін свого положення в сідлі. Чим менш помітна команда, більш тонко й точно вершник застосовує засоби управління (посадки, шлюзу), тим менш помітні та більш непередбачувані його маневри для ворога. На нашу думку, саме з цієї причини джерела, які зачіпають виїзди коня (в тому числі у військовому контексті), не згадують голосові команди як найбільш помітні й очевидні (хоча коні, як, наприклад собаки, або інші ссавці з високим рівнем інтелекту, здатні навчитись реагувати на голосові команди).

Список джерел та літератури:

1.D.  Lindholm, P. Svard.  Sigmund Ringeck’s Knighly Arts of Combat.  (Boulder, Colorado, 2006).

2. Ken Mondschein.  The knightly art of battle.  (Los Angeles, 2011). – Видання присвячене Flos Duellatorum де Лібері, в тому числі секції з кінного бою.

 3. Sydney Anglo.  The martial arts of Renaissance Europe.  (Yale, 2000). – У книзі міститься оглядове дослідження першоджерел з кінного бою.

4.A.  Alessandri, E. Andre, L’escrime du sabre a cheval.  (Paris, 1899) – приватна настанова щодо володіння шаблею на коні.

 5. Cavalry training, HMSO, 1912. – британське видання з підготовки вершників.

 6. Cav.  F. Masiello Saber fencing on horseback, (1891).

 7. Сharles Emmanuel von Warnery.  Remarks on Cavalry.  (Trans.  by G.F.  Koehler.  London, 1798).  Режим доступу: https://play.google.com/books/reader?id=5AcHAAAAQAAJ&pg=GBS.PR3.

 8.Duarte I. Livro da Ensinanca de Bem Cavalgar Toda Sela, 1434. (Трактат короля Португалії «Мистецтво їзди в будь-якому сідлі». Переклад із старопортугальської на португальську, з португальської на англійську Antonio Franco Preto, 2011.)

 9. Exerzier-Reglement fur die K. u K. Kavallerie I Theil.  (Wien, 1899).

10. G. S. Patton.  Saber Exercise, (1914).

 11. Instruktion sabelfaektning foer kavalleriet.  (Stockholm, 1892) – настанови з фехтування шаблею для кінноти, шведською мовою.

 12. (Колектив авторів) Knightly Dueling: The Fighting Arts of German Chivalry.  (Boulder, Colorado, 2008) – даний посібник містить переклад на англійську мову пасажів псевдо-фон Данцига.

 13. Pietro Monte.  Exercitorum atque artis militaris collectanea.  Mіlan, 1509. (скор. Collectanea, переклад на англійську Mike Prendergast і Ingrid Sperber, 2018) режим доступу: http://mikeprendergast.ie/wp-content/uploads/2018/02/THE-COLLECTION-OF-RENAISSANCE-MILITARY  -ARTS-AND-EXERCISES-1.4.pdf

 14.Provision Regulations for Saber Exercise, (1907).

 15. Reglement sur less exercises de la cavalerie.  (Paris 1895). Tomes I et II.  (Витяги з «Настанови для навчань кавалерії», Париж 1895 р. Переклад на російську мову в книзі Де-Вітт Л.В. «Кіннота: Озброєння та володіння зброєю» 1900 р., перевидання 2011.)

 16. Rules and Regulations for the Sword Exercise of the Cavalry.  (London, 1796).

 17. Vorschrift fur die Waffenubungen der Kavallerie.  (Berlin, 1891).

 18. A. Muller Theorie sur l’escrime a cheval …, Paris, 1816. (вільний доступ на gallica.bnf.fr / Bibliothèque nationale de France.)