На спорудження великих, придатних виключно для військових цілей, фортець, європейські монархи виділяли значні суми, про які деколи можна дізнатись завдяки менш скупим документам. Так, побудова донжону в Дуврі протягом 1180-90-х рр. обійшлась майже в 4 тис. фунтів стерлінгів. Вже протягом 1196-98 рр. Річард І Левине Серце наказав спорудити комплекс укріплень з метою загородження течії Сени, захистити Руан, блокувати французькі аванпости Жизор та Верней. Основною частиною цього комплекса став майбутній Шато-Гайар, названий тоді “славною твердинею Рока”. Витрати на цей комплекс сягнули зрештою 21 тис. фунтів.

На час правління Іоанна Безземельного, принаймні на п’ять королівських замків Англії було витрачено:

– Корф: 400;
– Дувр: 1000 (від 1207 до 1214 р.);
– Кенілворт: 1000 (передусім у проміжку від 1210 до 1215 р.);
– Нейрсборо: 1300 (від 1203 до 1212 р.);
– Скарборо: 2000.

За даними казначейських свитків (Pipe Rolls), які стосувались витрат на спорудження та ремонт фортець за 1155-1212 рр., податкові надходження за 1210-11 рр. відповідають найбільшій суммі, витраченій на побудову замків – 2,893 тис. фунтів стерлінгів.

Для того, аби зрозуміти розміри цієї суми, можна співставити її з платнею найманців: укріплення Шато-Гайару рівноцінні зарплаті за 2 544 436 днів служби пішого сержанта, тобто по 7 тис.фунтів на рік. Вартість менш грандіозних проектів також була досить високою. Так, комплекс королівського замку Орфорд, зведений у Саффолку протягом 1165-1173 рр., складався із багатокутного донжона з трьома прямокутними баштами по боках, оточеного ровом: його спорудження коштувало 1,4 тис. фунтів стерлінгів, тобто платню піхотинця за 336 000 днів служби.Іншим прикладом може слугувати спорудження восьмикутного донжону та фортечних мурів за 1207-12 рр. в Одігемі (Хемпшир), які обійшлись більш ніж в 1 тис. фунтів стерлінгів.

Наприкінці XIII ст. Едуард I наказав побудувати 10 великих замків в Уельсі: Білт, Еберіствіт, Флінт, Радлан, Ратін, Хоуп, Конвей, Бомерс, Харлек, Кернарвон. За період 1277-92 рр. витрати тільки на 5 із цих 10 комплексів склали 25 тис. фунтів стерлінгів. За період від 1277 по 1304 р. на один лише Радлан витратили 9292 фунти. В ході будівництва комплексу останнього, було викопано15-метровий рів, споруджено першу 400-метрову стіну з безліччю малих веж, двома воротами та потаємним ходом; фортецю ромбовидної форми, яка мала 220 метрів у периметрі, із 6 циліндричними вежами. Висота стіни фортеці із зубцями дорівнювала 16 метрам, висота веж – 22 метри.

Істотні капіталовкладення у розвиток фортифікацій призвели зрештою до того, що станом на початок ХІІІ ст. відставання мілітарної архітектури від церковної було в певній мірі подолане. Однак, лише кілька десятиліть тому, в 1070-80 рр., більшість фортифікацій видавалась на вигляд відверто примітивними, особливо при зрівнянні із великими, в основному монастирськими, церквами (Сент-Етьєн де Кан, Жюмьеж); Натомість, Шато-Гайяр, Кусі, Крак де Шевальє можна поставити в один ряд із соборами Ам’єна, Вестмінстера або Реймса.

Однак, навідміну кафедральних соборів, будівництво яких йшло поступово (в Сансі – протягом 1128-64 рр .; у Парижі – протягом 1163-1220 рр.; Шартрі – близько 1195-1260 рр.), багато фортець були споруджені за значно менший термін: основна частина Шато-Гайара – за рік, Кусі – за п’ять років. Це відбувалось не тільки тому, що технологія будівництва замків була простішою, ніж храмів, але й також через те, що правителі, яким замки були потрібні терміново, вкладали в будівництво величезні кошти. На будівництвах кафедральних соборів, якщо не брати до уваги початкового пориву, було менше мулярів, землекопів, каменярів, аніж при будівництві фортець. Темп робіт в значній мірі залежав від фінансування; якщо воно було постійним, то навіть найбільші та найвишуканіші церкви зводились відносно швидко (зокрема Сент-Шапель, споруджений протягом 1243-48 рр.; абатство Руаймон, за 1228-35 рр.).

Вже із середини ХІІ ст. в архітектурі частіше та регулярніше почали використовувати камінь замість дерева, причому навіть в тих районах, де сільські й міські будівлі переважно були дерев’яними. Камінь став популярним не в один момент: так, донжон Гастінгса перебудували на кам’яний лише у 1171-72 рр. У замку Руміньї поблизу Рокруа близько 1172 р. вежі, як і раніше, були дерев’яними. В регіонах Во, Савойї, під Женевою, використання дерева при спорудженні фортифікацій тривало аж до кінця XIV ст. У XV ст. у Еврі на будівництві оборонних укріплень теслі незмінно переважали числом над каменярами.

На той же час набувають поширення мерлони (зубці), дерев’яні галереї (незабаром замінені на машікулі), переходи, балконні виступи над воротами, барбакани, підйомні мости. Більше число дрібних деталей в укріпленнях полегшувало оборону при підступі ворога безпосередньо до замку. Вежі збільшувались у висоті, як і у випадку з готичними храмами: в Кусі донжон був облицьований до висоти 20 метрів, тоді як його загальна висота становила 55 метри.

Найпомітніші зміни відбувалися у плануванні аванпостів. В кінцевому рахунку, зупинились на простих та раціональних типах геометричних фігур: восьмикутник (Кастель дель Монте), трикутник (Кусі), чотирикутник (Гент, Каркассон, Лувр Філіпа Августа, Дурдан, Рокетайад, Вілландрі, уельські замки Едуарда I, фортеці, споруджені Філіпом Савойськими).Деякі замки виділялися і своїми неосяжними розмірами – тут можна згадати Дувр, Шато-Гайяр, Сафет – величезну фортецю ордену тамплієрів у Святій землі, побудованій за два з половиною роки (1240-43 рр.), яка нібито коштувала, як повідомляють, 1 200 000 сарацинських безантів. Зведена на недіючому вулкані фортеця висотою 850 метрів була оточена 825 метровою стіною, перед якою був рів; її висота досягала 22 метрів, а ширина верхньої частини – 3,30 метрів.

Цит. за: Контамин Филипп. “Война в Средние века” (Санкт-Петербург: Ювента, 2001): 416.