Обговорення коронавірусних новин і загалом, увесь той фон, який на цю тему існує в Мережі, приводить нас до тяжких гуманітарних дум. Звичайно, вони не засновані на медичних відомостях – ми ж бо не медики. Мова йде про факти минувшини (здавалось би, для чого ж ту історію вивчати, еге ж?).

Як люди, які досліджують історію Середніх віків, Нового та Новітнього часу, не можемо пройти поза теми епідемій, які відіграли величезну роль для Європи як у давнину, так і зовсім нещодавно. Самі знаєте – серед матеріалів Клубу є кілька матеріалів про чуму; з часом, появляться нові, про віспу, може навіть про одіозну “французьку хворобу” та інші екзотичні речі. І, як виявляється, навіть у давнину знаходились вороги боротьби з віспою.

Навіть простим, неосвіченим нашим попередникам зазвичай не потрібно було пояснювати, для чого потрібні карантини. Основна причина цього до смішного проста: люди ці постійно чули смерть під носом. Не тільки тому, що за рік запросто погла згинути 1/5 населення Лондону, приміром, як це сталось у 1665-66 рр. Навіть без цього – антибіотиків немає, можливості проводити серйозні хірургічні операції, та й чого вже там – немає ефективних жарознижуючих препаратів.

Коронавірус, якщо дивитись на нього з точки зору ретроспективи – не найстрашніша інфекційна катастрофа в історії людства. Навіть грип століття тому забрав 5% населення Землі, що вже там говорити про чуму (частково тут слід дякувати антибіотикам) та віспу (тут врятувало вакцинування, хоча від його поширення до остаточної перемоги над хворобою пройшло півтори століття – тому й тепер особливо не сподівайтесь, за рік все не закінчиться, навіть попри принципово інші можливості в цьому плані). Апокаліпсисом коронавірус не обернеться – хоча й ситуація дуже драматична.

Річ у тому, що спостереження навіть за банальними речами на зразок числа людей, які не бажають носити маски (або тими, хто їх носить лише на підборідді), приводить до небезпідставної думки про те, що наш Чудесний-світ-новий просто не зможе винести, завдяки глобальній світовій кризі. І тут навіть не потрібні цифри на зразок 90% летальних випадків при захворюваності легеневою формою чуми. Та ж віспа всередньому вбивала 20% хворих, і цього вистачало для катастрофи, про яку пам’ятають і донині – хоч тоді не було літаків з туристами, а щільність населення була неспівмірна з тою, що є сьогодні.

Власне, обмеження для розповсюдження хворіб в багато чому нас і рятували. Тепер світ дещо інший, м’яко кажучи, ну й уявлення мас людей про небезпеку інфекцій так само деградувало. Та й віра в успіхи системи охорони здоров’я в країнах першого світу виявилась надмірною: всі побачили, що в “золотому міліарді” не вистачає лікарняних місць для тяжкохворих. І починаються розмови про сортування пацієнтів.

А найголовніше, що фактори такої катастрофи не полягають в одних тільки загиблих. Тимчасова втрата працездатності великої частки населення, це вже не є добре. І наші попередники кілька століть тому, як можна зауважити, розуміли це краще за нас. За якусь сотню років ми втратили цю “генетичну пам’ять”. Проблеми здоров’я ми можемо й завдяки медицині вирішувати, а от таблеток від ідіотизму немає – не можна взяти й вилікувати людину від дурості.