Розглядаючи важливе питання в контексті взаємодії слов’янських народів – назви гречаної крупи, необхідно внести кілька зауваг на тлі загального історичного контексту. Так, в латині були слова “pagus” – село та “paganus” – сільський. Після християнізації Західної Римської імперії “paganus” отримало ще одне трактування – “язичницький” або “язичник”. Ймовірно, це було пов’язано з тим, що нова релігія швидше зміцнилася в містах, а сільська місцевість найдовше зберігала неавраамічні вірування.

До речі, “paganus” збереглося в італійській як прикметник “pagano”, який, що цікаво, використовується в якості імені та прізвища Paganini та Paganel. У старофранцузькій це ім’я стало звучати як Paien та разом з норманським завоюванням потрапило в Англію, де стало прізвищем, яке зараз пишеться як Payne або Paine.

Латинське “paganus” порівняно рано було запозичене слов’янами: і словенське pogan, і чеське pohan і польське poganin означають “язичник”. Таке ж значення воно мало і в давньоруській. Так, згідно з “Повістю временних літ”, княгиня Ольга сказала імператору Костянтину:

“Азъ погана есмь, да аще мя хощеши крестити, то крѣсти мя самъ, аще ли — то не кресщюся. Я язычница; если хочешь крестить меня, то крести меня сам — иначе не крещусь.”

Згодом, зважаючи на християнізацію більшості слов’янських племен протягом VIII-X ст., це слово набуло негативної конотації. Так, по-болгарськи “поганець” – це “язичник” та “мерзотник”, як і на сербохорватський “поганин“. У випадку з давньоруською, це слово спочатку набуло значення “злочинний”, потім “непристойний”, “брудний”, “поганий”, “огидний”…

Але повернемося до гречки. В Європу вона прийшла зі Сходу, що знайшло відображення в її назвах у ряді європейських мов. Так, на італійській крупа називається grano saraceno – “сарацинське зерно“, іспанській trigo sarraceno – “сарацинська пшениця”, португальській trigo-mourisco – “мавританська пшениця”.

У літературній німецькій гречку називають Buchweizen, “букова пшениця” але є і варіант Heidekorn – “язичницьке зерно”. Під язичниками, звичайно, маються на увазі араби або татари. Чехи пішли за німецьким прикладом та охрестили гречку словом pohanka. У діалектах зустрічається також назва tatarka. А ось гриб бліда поганка, він же мухомор зелений, був так названий через ще одне значення слова “поганий” – “неїстівний”.

Перейдемо до болгарської єлди, яка в літературній болгарській звучить як э́лда. Пошукаємо аналогічні назви в сусідніх або споріднених мовах. Такі є, це македонська хелда й сербохорватська хељда. Згідно з версією, викладеною в “Болгарському етимологічному словнику”, це слово запозичене від турецького helda – гречка, – яку турки перебрали з перської halda, яке має таке ж значення. Щоправда, в сучасній літературній турецькій чи то пак фарсі гречку називають “чорною пшеницею” (karabuğday і گندم سیاه відповідно).

До нас же, поляків (gryka), литовців (grikis) та латвійців (griķi) гречка потрапила з Греції, завдяки чому й отримала назву, яка використовується й до сьогодні.