Корпус джерел, які повідомляють про події Четвертого Хрестового походу загалом та штурм Константинополя хрестоносцями зокрема, представлений передусім латинськими хроніками. Серед них: записи Жоффруа Віллардуена, записи маршала Шампані, одного з керівників кампанії. Присутні серед них і твори ромейського авторства – на самперед”Історія” Микити Хоніата, який особисто пережив і облогу, і взяття міста. Говорячи ж про джерела руського походження по темі, ми в першу чергу згадаємо повість ХІІІ ст., яка залежно від списку, отримала назви “Про взяття Констянтино-граду під Божою охороною фрягами” (назва за “Літописцем Еллінським та Римським”), або ж “Про взяття Цареграду під Божою охороною” (за Першим Софійським літописом). Даний твір був написаний, швидше за все, очевидцем та учасником описаних подій. Таке припущення випливає із детальних свідчень, наданих анонімним автором щодо подій 12-13 квітня 1204 р.

“І з тієї пори почали [хрестоносці] облогу міста. І пішли вони на хитрощі, як і раніше: приготували корабельні реї до штурму, а на інших суднах встановили тарани й драбини… а з третіх почали закидувати за міські мури бочки зі смолою… Пішли вони на присутп дев’ятого дня квітня, в п’ятницю п’ятого тижня Посту, але нічого не зробили Граду, й було вбито [в ході штурму, оборонцями] сотня фрягів. І стояли тут вони три дні, і в понеділок Вербного тижня, зі сходом сонця приступили до мурів міста… аж до самої Влахерни.

Підійшли ж на сорока великих кораблях, серед яких були і дромони, а в них – люди на конях… в обладунках, а коні їхні також. Інші ж кораблі та галери фряги поставили позаду, побоюючись, що їх підпалять, як раніше, коли пустили греки на них десять кораблів з вогнем, встановивши вітрила на попутний вітер, в ніч на Василя, але не змогли заподіяти шкоди фрязьким кораблям… І ось як був узятий Царгород великий: вітри підігнали кораблі фрягів до міських мурів, і були величезні драбини [на кораблях] вище стін… стріляли фряги по греках та варягах, які обороняли місто… [стріляли] камінням, і стрілами, перелізли на стіну; і так оволоділи містом. Базилевс же надихав знать і весь люд, сподіваючись дати відсіч латинянам, хоч і не слухали його; розбіглись від нього усі. Тоді став тікати базилевс від фрягів, але ті наздогнали його на Кінному ринку, і гірко нарікав він на своїх бояр і народ. І втік кесар із міста, а з ним патріарх та вся знать.

І вступили фряги в місто на дванадцятий день квітня, на свято Святого Василя Сповідника, в понеділок, і стали табором на тому місці, де не так давно ще стояв грецький цар – біля Святого Спаса, – і тут простояли всю ніч. А на ранок… увірвались фряги в Святу Софію, вибили ворота, розбили амвон, весь кований сріблом, і дванадцять стовпів срібних і чотири ківотних; і тябло розрубали, і дванадцять хрестів, які перебували над вівтарем, а між ними – шишки, немов дерева, вище людського зросту, і стіну вівтарну між стовпами, і все це було срібне. І обдерли чудовий жертовник, зірвали з нього дорогоцінні камені, перли… І викрали кадила, і світильники срібні, яких не злічити…

Це все розповів я про одну лише Святу Софію, а й Святу Богородицю, що на Влахерні, куди Святий Дух сходив щоп’ятниці, і ту всю розграбували. … [число розграбованих храмів Константинополя] не може людина перерахувати, бо нема їм ліку. Монахів і черниць і духівників обікрали, а декого з них ще й вбили, а тих греків та варягів, які вижили [мова йде, очевидно, про солдатів гарнізону], погнали з міста.

А от імена полководців [фрягів]: перший – маркграф з Риму, з міста Верони, де жив колись жорстокий язичник Теодоріх. Другий їх очільник – граф Фландрський. Третій же – дож сліпий з острова Святого Марка, з Венеції. Того дожа осліпив кесар Мануїл [Мануїл Комнін, імператор Візантії у 1143-1180 рр.; автор поеми дотримується версії, за якої Дандоло осліпили під час посольської місії в Константинополь у 1171 р.]. Осліпив базилевс його, бо немало мудрих мужів казали йому: як відпустиш дожа здоровим, то немало зла він вчинить твоєму Царству. Мануїл же не захотів його вбити, але наказав осліпити його склом… Стояли фряги під Царгадом з грудня по квітень, коли й взяли місто. А в травні, дев’ятого числа, поставили кесарем свого латиняниа – графа Фландрського, за рішенням своїх єпископів… І владу між собою поділили: кесарю – місто, маркграфу – суд, а дожу – десятина. Ось так і згинула земля Грецька…”

Якщо ми порівняємо опис бойових дій у повісті з інформацією латинських джерел, то не зможемо не відзначити точності висвітлених подій. Так, автор повісті з повною топографічною достовірністю, як очевидець, наводить розташування сухопутних сил хрестоносців під стінами столиці: “Приступишь къ граду, солнчю въсходящю, противу святому Спасу, зовемыи Вергетисъ, противу Испигасу, сташа же и до Лахерны”. (Іспігас – назва воріт в західній частині стіни Константинополя, звідки вела дорога в передмістя). Надзвичайно точною є згадка конкретних деталей – корабля хрестоносців, прибитого вітром до міського муру під час штурму міста. Примітною є і вказівка на число хрестоносців, убитих при відбитті першого штурму, 9 квітня 1204 року: „Нъ фрягь избиша близъ 100 муж”. Це дозволяє критично віднестись до заяви Вілардуена про те, що місто з населенням у 400 тис. осіб було взяте хрестоносцями з втратою лише одного лицаря. Точним є свідчення повісті про те, що після вдалого штурму 12 квітня хрестоносці, вже фактично оволодівши містом, не наважились просуватися вулицями аж до наступного ранку, провівши ніч на місці, де була раніше ставка імператора Олексія V Дуки, і лише зі сходом сонця увійшли в Софію.

Ознайомитись із текстом джерела можна за посиланням: http://old-ru.ru/04-main.html