Навіть в XXI ст., при гортанні стрічки новин, мимоволі натрапляєш на численні оголошення про надання послуг від чаклунів, медіумів та інших видів екстрасенсів. Тому, не дуже й здивувалися, коли на одного з таких натрапили в джерелі княжого часу.  Зокрема, серед монахів Києво-Печерського монастиря, коли його ігуменом у 1077-1088 рр. був Никон (ймовірно, який був і літописцем), зустрічаємо одного «екстрасенса». Цей чоловік, як і його теперішні колеги, міг «передбачати майбутнє, розмовляти з духами, впливати на політичні рішення та допомагати людям». Але насправді ж, був одержимий бісом. Тому простежуємо і процедуру екзорцизму (серед учасників якого є і добре нам відомі руські діячі). Про все це, читаємо у Києво-Печерському Патерику, історію з якого і наведемо нижче.

«Був у дні преподобного ігумена Никона  брат один, на ім’я Микита. Цей, бажаючи уславитися серед людей, [і] діло велике не задля Бога замисливши, почав просити ігумена, аби піти в затвор. Ігумен же забороняв йому, говорячи:

 «О, чадо! Нема тобі користі, [аби] без діла сидіти, оскільки юним є. Краще буде, якщо перебуватимеш серед братії і працюватимеш на неї. [Так] не втратиш відплати своєї. Сам бачив брата нашого, святого Ісакія Печерника, який спокушений був бісами. [Так і загинув би – ?], коли б не велика Благодать Божа врятувала його задля молитов преподобних отців Антонія та Феодосія, які й донині чудеса численні творять».

Микита ж на це відповів: «Ніколи не спокушуся такими речами. Прошу ж у Господа Бога, аби подав [мені] дар чудотворіння».

На це Никон відповів: «Вище сили прохання твоє! Стережися, брате, аби, вознісшись, не впав. Велить тобі наше смирення служити святій братії, задля якої увінчаний маєш бути за послух твій».

Микита ж не послухався сказаного ігуменом, а як захотів, так і сотворив: замурував за собою двері [печерної келії] і там перебував, не виходячи. Невдовзі ж спокушений був дияволом. Під час молитви почув голос, який молився з ним, також з’явились пахощі невимовні, і цим спокусився, кажучи про себе: «Коли б це не був янгол – не молився б зі мною, ні пахощів Святого Духа не було б».І почав старанно молитися Богові, говорячи:

«Господи! Явись мені сам чуттєво, аби бачив тебе».

Тоді голос з хитрістю мовив до нього: «Не явлюся тобі, аби, вознісшись, не упав, оскільки юним є».

Затвірник же зі сльозами каже: «Ніколи, Господи, не спокушуся! Навчений бо був ігуменом моїм не слухатися спокус диявольських. Все ж повелене тобою – сотворю».

І тоді душогуб-змій отримав владу над ним. І каже:

«Неможливо людині во плоті бачити мене, та ось посилаю янгола мого, аби перебував із тобою, і ти будеш волю його творити».

І постав перед ним біс в образі янгола. Монах, упавши [на коліна] поклонився йому, як янголу. І каже йому біс:

«Ти не молися, а читай книги, і цим набудеш спілкування з Богом, [і] з них подаси слово корисне тим, хто приходитиме до тебе. Я ж постійно буду молити про твоє спасіння Творця свого».

 Спокусившись, Микитаперестав молитися, а приділяв увагу [лише] читанню й повчанню, біса ж бачив, котрий безперестанку молився за нього, і радів янголу, що творив молитву за нього. Розмовляв із тими, хто приходив до нього, про корисне для душі, і почав пророкувати, і була про нього слава велика, оскільки всі дивувалися, що збуваються його пророцтва. Посилає ж Микита до князя Ізяслава, говорячи:

«Сьогодні убитий був Гліб Святославич у Заволоччі. Швидко шли сина свого Святополка на стіл Новгородський»[1].

І як сказав, так і було: невдовзі дізналися про смерть Глібову. Відтоді уславився затвірник, як пророк. Вельми слухалися його князі та бояри. Але, насправді ж біс бо майбутнього не знає, а, що сам зробив і навчив поганих людей: чи убити, чи вкрасти, те звіщав [Микиті]. Коли ж приходили до затворника, бажаючи слова підтримки почути від нього, біс же – облудний янгол, – оповідав йому все, що сталося з ними. Той же пророкував – і збувалося. Крім того, не міг же ніхто зрівнятися з ним [у знанні] книг Старого Закону, весь бо напам’ять знав: Буття і Вихід, Левіти, Числа, Судії, Царства і всі Пророцтва по порядку. І всі книги жидівські знав добре. Євангелія ж і Апостола, які в Благодаті надані нам, святі книги, на утвердження наше і виправлення, – цих ніколи не хотів бачити, ні чути, ні читати, ні [про те] нікому не давав розмовляти з собою.

І тому зрозуміли всі, що спокушений врагом. І не стерпіли преподобні ті отці: Никон-ігумен, Іоан, його наступник, Пимен Постник, Ісайя, який був єпископом города Ростова, Матфей Прозорливець , Ісакій святий Печерник, Агапіт Лікар, Григорій Чудотворець, Микола, який [по тому?] був єпископом Тмутаракані, Нестор, який написав Літописець, Григорій, творець канонів, Феоктист, який був єпископом Чернігівським, Онисифор прозорливий. Всі ці богоносці прийшли до спокушеного і, помолившись Богові, вигнали біса з нього, і відтоді вже не бачив його. Вивели його геть [і з печери] і запитали про Старий Закон, бажаючи щось почути від нього. Цей же клявся, що ніколи не читав книг: раніше знав напам’ять жидівські книги, нині ж жодного слова не пам’ятав і, простіше кажучи, жодного слова не знав. Ці ж преблаженні отці ледве навчили його грамоті. І звідтоді піддав себе воздержанню і послуху, й чистому та смиренному життю, так, що добродійництвом перевищив усіх

---

У житті новгородського князя Гліба Святославовича був доволі цікавий епізод. Зокрема, у 1071 р. при появі у Новгороді волхвів-агітаторів (один з них навіть почав проповідувати в Новгороді), які підбивали народ на повстання, в розпал релігійної дискусії між волхвами, підтриманими натовпом, та єпископом, князь Гліб запитав у волхва чи може він передбачити майбутнє, а коли той пообіцяв сотворити чудеса вже сьогодні, власноручно розсік сокирою йому голову, після чого натовп розійшовся. Але волхви цього вчинку князя не забули. Вже 1078 р., коли помер його батько київський князь Святослав, Гліб був вигнаний із Новгорода й відійшов у Заволоччя, де був вбитий місцевими, можливо, за намовою волхвів.

Через такий послух та попередні заслуги, його ж пізніше поставили єпископом до Новгорода (бл. 1096 – 1108 рр.) – за велике його добродійство, де багато чудес сотворив: одного разу, як посуха була, помолившись Богу, дощ з неба звів; і пожежу в городі загасив. І нині зі святими вшановують його, святого і блаженного Микиту».

Список використаних джерел

1. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти: [монографія]. Біла Церква, 2006. С. 309, 371.
2. Жития святых по изложениюсвт. Димитрия Ростовского. Режим доступу: https://ru.wikisource.org/wiki/Жития_святых_по_изложению_свт._Димитрия_Ростовского/Январь/31
3. Котляр М. Никон // Енциклопедія історії України. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Nykon_litopysets
4. Про Никиту Затвірника, який потім був єпископом [у] Новгороді // Києво-Печерський патерик. Режим доступу: http://litopys.org.ua/paterikon/pat25.htm