Часто стверджують, що Самуїл Пуфендорф, видатний юрист XVII ст., першим ввів у вжиток історіографів термін “Тридцятилітня війна”, щоб дати визначення серії конфліктів, які спустошували Європу з 1618 по 1648 рр. Дане визначення зустрічається в його книзі “Нинішнє становище Німеччини”, вперше опублікованої в 1667 р.; але на той час цей термін навряд чи був чимось новим. У травні 1648 р., ще до того, як бойові дії припинились, один із делегатів Вестфальського конгресу вже говорив про «Тридцятилітню війну», яка розорила його країну; так само в 1649 р. англійська щотижнева газета “The Moderate Intelligencer” почала публікувати серію статей під загальною назвою “Нарис недавньої Тридцятирічної війни в Німеччині”. Серед випусків газети, випуск № 203, датований 8 лютого 1649 р., підсумував “Богемську війну” 1618 – 23 рр.; випуск № 204 був присвячений подальшому “данському” етапу, і так далі.

Протягом трьох місяців по укладенні Вестфальського миру, який завершив війну в жовтні 1648 р., англійським читачам була представлена ​​основа для інтерпретації подій війни, аспекти якої приваблюють дослідників і досі. У той же час для німецьких читачів вийшла брошура під назвою “Коротка хроніка Тридцятилітньої війни”, в якій не тільки вказувались дати й місця основних битв, але і пропонувався приблизний підрахунок людських втрат і збитків майна в ході конфлікту [1].

Але в XVII ст. історики навряд були настільки ж упередженими, якими намагаються бути їх нащадки в наші дні. Всі видання, про які говорилось вище, були укладені протестантами. Очевидним буде вважати, що саме протестанти мали метою підкреслити, що різноманітні війни, які проводились у Європі протягом десятиліть починаючи з 1618 р., зводились виключно до боротьби за захист конституційних і релігійних свобод. Вони постфактум намагались виправдати Богемське повстання, яке вибухнуло в 1618 – 21 рр. супроти монарха Священної Римської імперії Фердинанда II. Але безпосередньо під час виступу проти імператора, мотивація чехів здавалась справедливою далеко не всім сучасникам, тому багато протестантських правителів відмовились її підтримати. Тільки після того, як католики почали перемагати у війні, добра частина протестантських курфюрстів пошкодували про свій нейтралітет і самі виступили проти Габсбургів. Коли в 1628 р. Густав Адольф, король Швеції, заявив, що «всі війни, які ведуться в Європі, злилися воєдино і стали однією великою війною», він частково хотів, щоб так воно і було, оскільки це допомогло би виправдати перекидання його власних військ з Польщі та Лівонії до Німеччини [2]. (Прим. ред.: тому в протестантів тут очевидно рильце в пушку).

Католицька Європа так само дивилась на речі інакше. Один з офіційних істориків династії Габсбургів, Еберхард Вассенберг, у 1639 р. опублікував звіт про війну, в якому кожна кампанія розглядалась як черговий несправедливий випад проти імператора: назва даної праці звучала як “Коментар до воєн між Фердинандом II та Фердинандом III та їх ворогами”. Оповідь Вассенберга про “Данську війну” 1625 – 1629 рр. супроводжувалась описами «іншої австрійської війни» (тобто Селянського повстання 1626 р.), “Третьої трансільванської війни”, “Голландської війни”, “Мантуанської війни”. Можливо, це була занадто педантична точка зору, але навіть ті католики, яким бракувало працелюбності Е. Вассенберга, все ж відчували серйозну різницю між кампаніями до 1629 р., в яких імператору протистояли головним чином його власні піддані при частковому іноземну втручанні, та війною після 1630 р., в якій Габсбурги у СРІ боролись вже проти іноземних держав; в другому випадку, німецькі протестанти до того часу вже були нечисленні (Прим. ред.: зокрема фізичо) та обмежені в ресурсах.

Ще один сучасник війни, єпископ Фрайзінгський Адам Файт (очолював кафедру в 1618 – 1651 рр.) так само виділив у хронології конфлікту ряд етапів. Так, духовник розрізняв у своїй кореспонденції “богемські біди” 20-х XVII ст. (які по суті мало чим відрізнялись від конфліктів та локальних воєн, які неодноразово траплялись у Священній Римській імперії після Аугсбурзького миру 1555 р.) та “цю війну” (почалась із вторгнення шведів у 1630 р., посприяла втечі єпископа з власної резиденції вісім разів підряд). Тобто, для єпископа війна тривала не тридцять, а вісімнадцять років [3].

Це, звичайно, думка всього лиш півдюжини осіб, хоч і сучасників подій. Тепер, коли всі публічні архіви цього періоду відкриті для істориків, стали доступні десятки тисяч точок зору. Тільки в Чеській та Словацькій республіках сьогодні існує 27 сховищ, в яких знаходяться значні колекції, які залишились від учасників війни. Яскраво становище джерельної бази конфлікту першої третини XVII ст. описує те, що існує двадцять томів-фоліантів, які зачіпають лише Едикт про реституцію 1629 р., які однак доступні виключно в саксонських архівах. Те саме можна спостерігати і щодо інших сторінок війни: за підрахунками, для публікації відредагованого листування між Максиміліаном I Баварським та його союзниками в період між 1618 і 1635 рр., знадобиться 13 томів; для систематизування в хронологічному порядку документи із закордонних справ в лондонському Державному архіві потрібно описати щонайменше 10 книг. Повсюдно війна породжувала збільшення документообігу. У протестантському Бремені архієпископу-адміністратору довелося в 1632 р. збільшити свій секретаріат вдвічі; коли в 50-х рр. XVII ст. проводилась перекласифікація архівів католицької єпархії Вюрцбурга, випустили дві архівні серії – «Довоєнна», яка починалась із ХІІ ст., та «З початку війни», яка виявилась майже рівною їй за обсягом [4].

Як свого часу зауважив лорд Актон, людство живе в “епоху документації, яка прагне зробити історію незалежною від істориків, розвивати пізнання за рахунок написаного”. Звичайно, безліч документів, створених на континенті за час війни, представляють величезну проблему з точки зору ступеня їх збереження [5]. Додамо й те, що документальні джерела Тридцятилітньої війни написані на величезній кількості абсолютно різних мов. Габсбурзька монархія включала німецьку, чеську і угорську канцелярії; іспанський двір мав секретаріатами для ведення переписки французькою, голландською, німецькою, латиною, італійською, арагонською, португальською та кастильською мовами; і на кожній з цих мов представлені документи, які стосуються подій війни. В протестантському таборі найбільш поширеною німецька мова, з включенням діалектизмів та латинізмів. Там також трапляється листування й державні документи на латині, данській, шведській, англійській. При дворі князя Трансільванії Бетлена Габора документи, які стосуються війни, були написані німецькою, угорською, румунською, латинською та (коли мова йшла про Порту) староанатолійською мовами.

Незважаючи на очевидні складнощі, історики здійснили низку спроб сформувати прийнятний синтез цих матеріалів. На Заході дві найбільш знамениті роботи були укладені напередодні Другої світової війни: С. В. Веджвуд (1938 р.) представляла війну як передусім німецький конфлікт, до якого поступово включались держави на півночі, заході та півдні, в той час як чеський історик Я. В. Полісенський (1971 р.) стверджував, що його рідна Богемія завжди була в епіцентрі протистояння; російський дослідник Б. Ф. Поршнєв (1976 р.) стверджував, що кульмінація війни прийшлась на 1630 – 41 рр., коли шведські війська домінували над Імперією [6]. Німецькі історики, як правило, мислили категоріями окремих театрів бойових дій: зокрема, автори з Баварії та Бранденбурга, як правило, вивчали практично завжди суто регіональні аспекти війни. Згадуючи німецьких авторів, не можемо оминути увагою й дослідження Моріца Ріттера “Історія Німеччини в епоху Контрреформації і Тридцятилітньої війни 1555 – 1648 рр.”, вперше опубліковану в 1899 р., яка ніколи не перекладалась іншими мовами.

Варто згадати і ​​дослідження східнонімецького історика Г. Лангера “Тридцятилітня війна” (Пул, 1981), яка розглядає культурну історію Німеччини під час війни, грунтуючись на маловідомих даних, зібраних з усієї континентальної Європи. Інтегровані в ній і приємні оку ілюстрації. Однак, дана праця – не історія війни; книга Лангера розкриває суттєву частину культурного впливу, який випливав із проведення бойових дій у 20-40-і рр. XVII ст., але його дослідження слід розглядати як доповнення до основних праць, а не альтернативу монографіям, які подають структурований аналіз конфлікту.

Примітки:

1. Докладне обговорення К. Репгена Seitwanngibtesden Begriff “Dreissigjahriger Krieg”?’, В H. Dollingeretal., Eds, Weltpolitik, Europagedanke, Regionalismus: FestschriftfurHeinzGollwitzer (Munster, 1982), 59-70 . Цей термін, ймовірно, вперше був використаний 6 травня 1648 року представниками Бамбергского єпископства на Вестфальському мирному конгресі. Професор Репген згодом виявив деяку додаткову інформацію. Див. ‘Nocheinmalzum Begriff “DreissigjahrigerKrieg”‘, Zeitschrift fur historische Forschung, IX (1982), 347-52; і Repgen, Kriegand Politik, 35-79. Vondem Dreіssigjahrigen Teutschen Krieg Kurtze Chronica (1650) була третім виданням брошури, раніше виданої як Vondem Dreissig-Jahrigen Deutschen Kriege (1648) і також як Summarischer Ausszugdes dreіssg-Jahrigen Deutschen Krigs (+1649). Перше видання було також перекладено на голландську мову. Див. Також подальші посилання на цей термін, починаючи з 1648 року, в Oschmann, Der Nurnberger Executionstag, 2 іn. 6.
2. Цитується в The Cambridge Modern History (Cambridge, 1906), IV, v.
3. Repgen, ‘Dreissigjahriger Krieg’, 63: цитати доктора Ісаака Фолмара і делегації Зальцбурга; і L. Weber, Veit Adamvon Gepeckh, Furstbischof von Freising, 1618 bis +1651 (Munich, 1972), 88-90.
4. K.H. Schleif, Regierung und Verwaltung des Erzstifts Bremenam Beginnder Neuzeit (1500-1645). Eine Studie zum Wesender modernen Staatlichkeit (Hamburg, 1972), 172; H.Jager, ‘Derdreissigjahrige Krieg und die deutsche Kultur landschaft’, in H. Haushofer and W.A.Boelcke, eds, Wege und Forschungen der Agrargeschichte: Festschriftzum 65. Geburtstag von Gunther Franz (Frankfurt, 1967), 131.
5. Lord Acton, ‘The Study of History’ [Inaugural Lecture, 1895], в Acton, Renaissance to Revolution: the rise of the free state. Lectures on modern history (London, 1906; перевидання NewYork, 1961), 9.
6. Доктор Пол Дьюкс з Університету Абердіна, який опублікував англійською мовою короткий виклад однієї з книг Поршнева [див. European Studies Review, IV (1974), 81-8], зазначив, що Б.Ф. Поршнев вирішив написати трилогію, яка включає синхронний аналіз розвитку соціальних, політичних і міжнародних відносин у всій Європі під час Тридцятирічної війни, яку він вважав першим конфліктом, яка охопила весь континент і є одним з головних бар’єрів між середньовіччям і новим часом.