В Середні віки взаємовідносини Київської держави та Польського королівства супроводжувались низкою збройних конфліктів. Однак, доволі часто їм на зміну приходили не менш довгі мирні періоди. В протистояння двох політичних гравців нерідко були втягнуті не тільки сусіди, але й численні князі Рюриковичі, які, пов’язнувши в міжусобицях, нерідко користались поляками у власних цілях. 

У першій половині Х ст., коли процес територіального оформлення Київської та Польської держав підходив до завершення, навряд могло здатись, що вони конфліктуватимуть між собою – їх політичні центри знаходились доволі далеко один від одного, а правителі князівств рідко цікавились, що відбувається у сусідів. Київські князі були зайняті підкоренням оточуючих племен та налагодженням відносин із Візантією[1]. Польські державці натомість воювали із поморянами, німцями та чехами на півдні[2].

До кінця століття ситуація змінилась. Центром об’єднання польських племінних князівств стало місто Гнєзно у Великій Польщі та Познані. Всі інші племінні центри в регіоні, в яких, за висловом В. Королюка, можна було «прослідкувати становлення самостійної державності», перейшли до володінь або великопольських князів із династії Пястів, або чужоземних володарів[3]. Іноземному пануванню територіями Польщі сприяла незавершеність державно-територіального оформлення князівства. Свідчення про це надає арабський купець Ібрагім Ібн-Якуб за 966 р., за яким Краків входив до складу чеської держави Пшемислідів. Дотичні відомості подає хроніст Козьма Празький, датуючи включення Кракова до складу Польської держави тільки у 999 р[4]. Таким чином, принаймні до кінця Х ст. Краків не входив до складу монархії Пястів, а Мала Польща із Краківською та Сандомирською землями очевидно належала Чехії. В свою чергу, території племен дулібів та хорватів (землі т.зв. «Червенських міст») були відрізані від основної частини володінь тодішнього польського князя Мешка І.

Літописні «Червенські міста» включали у себе низку поселень, зокрема Червен, Волинь, Холм, Броди, Сутейськ, Лучеськ, Ярослав, Верещин. Всі вони знаходились поміж володіннями Київської держави, Польщі та Чехії, входячи таким чином, в орбіту інтересів політій. Це перегукується із літописними свідченнями про них. Всі вони торкаються як контексту русько-польських зіткнень Х-ХІ ст., так і пізнішого часу – монгольської навали ХІІІ ст. (останнє свідчення про Червен датується 1289 р.), та подій Ранньомодерного часу[5].

Водночас, зовнішня активність київського князя Володимира Святославича (978-1015) призвела до розширення кордонів Київської держави в останній третині Х ст. В зовнішньополітичному плані, цьому сприяло включення земель  полочан та остаточне включення ареалів розселення радимичів та в’ятичів. Здавалось би, подальше зіткнення в регіоні сучасної Волині між державами ставало логічним продовженням політики як з боку Києва, так і Гнєзно.

В результаті, «Повість временних літ» за 981 р. повідомляє: «Пішов Володимир на поляків та захопив городи їх, Перемишль, Червен та інші міста, які й донині під Руссю»[6]. Це скупе повідомлення літопису в деякій мірі перегукується з більш пізніми джерелами, зокрема «Історією Польщі» хроніста Яна Длугоша, який свідчить за 985 р.: «Закінчивши справи із язичницьким богослужінням [очевидно, мається на увазі кінцевий етап християнізації Київської держави], князь Володимир… оголошує війну князю Польщі Мечиславу й полякам, яка проходила зі змінним успіхом… Князь Русі завойовує польські фортеці, а саме Перемишль, Червен та інші, а завоювавши їх, займає великим гарнізоном, підкоряє та приєднує до своїх руських володінь. Опісля князь йде супроти радимичів, які також походять від поляків…»[7].

Однак, контекст вищеназваних джерел суперечить одне одному – якщо арабські та чеські хроністи вказують на малоймовірність русько-польського протистояння у 980-х рр., то «Повість…» та «Історія Польщі» прямо говорять про походи князя Володимира на території, які начебто були на час 981 або ж 985 рр. під контролем Держави Пястів. Це потягло дискусії в науковому середовищі щодо їх достовірності принаймні з ХІХ ст. – пов’язаних із з’ясуванням орбіт політій, до яких входив регіон «Червенських міст»; прив’язкою «Червенських міст» до конкретного географічного регіону (верхнього Побужжя), і зрештою – достовірністю джерел, які описують конфлікт між Київською державою та Польським князівством. Останній аспект мав особливу актуальність, оскільки саме за 981 р. у руських джерелах наводяться дані про фактично перше зіткнення із поляками. Вже в подальшому, польський фактор гратиме у політиці київських князів важливу роль. Так, вже за 992 р. «Гільдесгеймські аннали» повідомляють, що польський князь Болеслав Хоробрий (992-1025) не міг прибути до імператора Оттона І, оскільки йому «загрожувала велика війна проти Русі»[8]. Вже протягом 1005-1013 рр. між політіями настане етап примирення; у 1018 р. Болеслав приєднає Червенські міста до складу Польщі. Тільки у 1031 р. князі Ярослав та Мстислав Володимировичі  повторно займуть та приєднають ці території[9]. Таким чином, повідомлення про похід Володимира Святославича могло мати саме політичний підтекст.

Цікавою в контесті розгляду достовірності повідомлень з «Повісті…» і досі є позиція О. Шахматова[10]. Її прийняли до уваги низка пізніших дослідників – В. Королюк[11], О. Головко[12], Є. Крижановський[13]. Ставлячи перед собою мету дослідити повідомлення літопису, О. Шахматов прийшов до наступних висновків:

• Текст «Повісті…», датований 981 р. міг бути оммажем в бік пізнішого русько-польського конфлікту за Червенські міста – приєднанням їх до Польщі Болеславом І у 1018 р. та походом в регіон з боку Ярослава та Мстислава 1031 р.
• На «ідеологічний» контекст запису в літописі вказує і те, що дати 981 та 1031 рр. розділяє проміжок у 50 років. Дана теза в подальшому буде спростована, оскільки дійсних підстав надавати числу 50 особливе значення, окрім здогадок самого науковця, не було.

Водночас, тези О. Шахматова не надавали однозначної відповіді на питання – чи можна вважати історичним фактом повідомлення «Повісті…» за 981 р.? В. Королюк, розглядаючи питання, вказує на те, що запис у літописі був внесений пізніше – очевидно, в ХІ-ХІІ ст., на що вказує друга частина запису в літописі: «[Володимир приєднав] Перемишль, Червен та інші міста, які й донині під Руссю»[14]. Так само, землі племен дулібів та хорватів на цей час апріорно не могли входити до складу Держави Пястів – принаймні тому, що тодішній князь Мешко І станом на 80-і рр. Х ст. був зайнятий боротьбою із поморянами та не міг перевести вектор своєї політики в інший регіон. Науковець однак вказує достовірними повідомлення щодо наступних походів князя – за 982 р., 983 р., 984 р. та 992 р.,оскільки відомості про них відповідають літературним формам Х ст. Так, якщо під 981 р. літописець називає політичні центри, на які здійснювався похід, то вже під 992 р. мова йде про «Іде Воломир на хорвати»[15]. Підкреслимо при цьому, що міста Перемишль та Червен знаходились власне на території розселення племені хорватів.

В свою чергу, про відсутність ворожнечі між Київською державою та Польським князівством вказує «Записка» Ібн-Якуба, в якій згадуються «руси­-купці», котрі у 966 р. були в Кракові та Празі[16]. Таким чином, походи Володимира Святославича на хорватів були викликані потребою закріпитись на торгових трактах Центрально-Східної Європи – мова не йшла про суто територіальну експансію. Це підтверджує повідомлення літопису за 996 р., яке також стосується правління Володимира – так, князь «…жив у мирі з навколишніми князями – з Болеславом Польським та Штефаном Угорським (Іштваном Святим)… І були поміж ними мир та любов».

Повідомлення ж «Повісті…», яке стосується 981 р. є очевидно пізнішим включенням. По всій видимості, на появу запису безпосередньо вплинули події у проміжку між 1018 та 1031 рр. На цей час, зважаючи на міжусобицю між синами Володимира – Ярослава й Мстислава з одного боку, та Святополка з іншого, польський князь Болеслав І став на бік останнього (Болеслав був тестем руського князя-узурпатора). Маштабності цього конфлікту сприяла його мета – польський князь готувався до походу на Київ, чого не оминули й тодішні західноєвропейські хроністи, насамперед Анонім Галл[17].

В будь-якому разі, руські літописці вказували наступне – за 1018 р. Болеслав «…городи Червенські забрав собі»; від 1031 р.: «Ярослав і Мстислав, зібравши багато воїв, пішли на ляхи і зайняли гради Червенські знову»[18]. Припускаємо, що редактор літопису, маючи перед собою повідомлення щодо русько-польських зіткнень ХІ ст., мав метою апелювати до часу правління Володимира Святославича, підкреслюючи таким чином перемогу Київської держави в історичному контексті.

Таким чином, наприкінці X – початку ХІ ст. відбувається процес територіального та політичного оформлення державності  в Центрально-Східній Європі. Свої інтереси на землі племен дулібів та хорватів поширюють водночас Київська, Польська і частково – Чеська держави, про що повідомляє ряд тогочасних джерел. Однак, точний період приєднання даного ареалу до Києва залишається дискусійним в науковому середовищі – остаточне приєднання Червенської землі Києвом відбувається між 992 та  1018 р., після чого регіон на короткий час потрапляє в сферу інтересів князя Болеслава І. «Повість временних літ», укладена кількома століттями пізніше, датує перше русько-польське зіткнення 981 р., що не є вірним. Мотивація редактора літопису випливала із потреби обгрунтувати претензії Києва на даний регіон ще з часу правління Володимира Святославича.

---

Список використаних джерел та літератури:

[1] Бибиков М. “Русь в византийской дипломатии: договоры Руси с греками” Древняя Русь. Вопросы медиевистики. (№ 1/19, 2005): 5-15.

[2] Королюк В. Древнепольское государство. (Издательство АН СССР, 1957): 115-117.

[3] Пичета В. История Чехии (Москва, Госполитиздат, 1947): 260.

[4] Королюк В. Древнепольское государство. (Издательство АН СССР, 1957): 120.

[5] Лонгинов А. В. Червенские города. Исторический очерк в связи с этнографией и топографией Червонной Руси. Приложение к Холмско-Варшавскому Епархиальному вестнику. (Варшава, 1885): 380.

[6] Літопис Руський за Іпатіївським списком (передмова Махновця Л.) Ізборник. Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації. отримано доступ 18 березня 2020, URL: http://litopys.org.ua/litop/lit.htm

[7] Ян Длугош Анналы или хроники славного королевтсва Польши. Книга ІІІ. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 18 березня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus5/Dlugos_3/frametext1.htm

[8] Хильдесхаймские анналы.  Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 18 березня 2020, URL:  http://www.vostlit.info/Texts/rus14/Annales_Hildesheim/text8.phtml?id=12627

[9] Королюк В. “К вопросу об отношениях Руси и Польши в Х веке”. Институт славяноведения. Краткие сообщения (№9, Издательство Академии Наук СССР, Москва 1957):

[10] Шахматов А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах (Санкт-Петербург, 1908): 554-557.

[11] Королюк В., ““Червенські гради” у політичному житті слов’ян Центральної та Східної Європи”
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. (№ 23, НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, Львів, 2013): 72-82.

[12] Головко В. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI вв. (Москва, 1964г.): 75-77.

[13] Крыжановский Е., Сочинения Т.ІІ Забужная Русь (Киев, 1890): 329-333.

[14] Королюк В. “К вопросу об отношениях Руси и Польши в Х веке”. Институт славяноведения. Краткие сообщения (№9, Издательство Академии Наук СССР, Москва 1957): 43-44.

[15] Літопис Руський за Іпатіївським списком (передмова Махновця Л.) Ізборник. Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації. отримано доступ 18 березня 2020, URL: http://litopys.org.ua/litop/lit.htm

[16] Королюк В. “К вопросу об отношениях Руси и Польши в Х веке”. Институт славяноведения. Краткие сообщения (№9, Издательство Академии Наук СССР, Москва 1957): 49-50.

[17] Аноним Галл. Хроника и деяния князей или королей Польских. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 18 березня 2020, URL:  http://www.vostlit.info/Texts/rus9/Gall/frametext1.htm

[18]Літопис Руський за Іпатіївським списком (передмова Махновця Л.) Ізборник. Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації. отримано доступ 18 березня 2020, URL: http://litopys.org.ua/litop/lit.htm