Поки п’є ірландський народ – Ірландія буде жива, а поки відзначається День Cвятого Патріка – ми не будемо обходитись без матеріалів про Ірландію. Хоча і з запізненням..

Якщо ми бодай дотично ознайомимось з історією Ірландії, мимоволі на думку прийде аксіома – Зелений острів катастрофічно відставав від Європи. До Ренесансу там фактично тривала епоха вікінгів. Але чому? Факторів можна виділити два.

Перший, звичайно, географічний. Мало того, що Ірландія взагалі на периферії Європи – це аж ніяк не найзручніше місце для життя в Середні віки. Сільське господарство і зараз не перестало бути одним з базових аспектів економіки, а до XIX ст. було вирішальним. В Ірландії умови були так собі, а це обмежувало ріст числа населення, розвиток нормального феодалізму – і загострює боротьбу за ресурси. Тут ми переходимо до другого фактору.

Звичайно, в Ейре з IX по XIV ст. були королі. Більше того, окремий монарх правив окремим графством – Айлехом, Коннахтом, Мунстером, а місцевим “першим серед рівних” був Верховний король Ірландії. Далеко не всіх цих монархів можна назвати реальними правителями всього острова. Деяким щастило – Маелсехнайллу мак Маел Руанайду або ж Бріану Бору, який вигнав ціною свого життя данців. Але найчастіше верховний король не контролював навіть усі місцеві клани, не кажучи вже про квазідержави скандинавів (наприклад королівство Дублін). Коли ж Ірландію вдавалось об’єднати – тривало це в кращому випадку до смерті “збирача земель”.

А потім все знову переходило в гризню між собою, яка є мертвим якорем для політичного розвитку. Адекватний феодалізм не складався. Чому так вийшло? Чи не тому, що ірландці якісь особливі? Так, грав свою роль і менталітет. Але для нас важливе те, що в ірландців не знайшлось достатньо сильного лідера. Сильного не тільки в якості варлорда, здатного збирати данину з земель, а власне правителя.

А потім на острів завітали англійці…